Ухвала суду № 41332721, 06.11.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8420/14 Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А,

за участю секретаря - Костюченка М.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрем» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрем» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2014 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Згідно до частини четвертої ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до частини першої ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

06 листопада 2014 року до початку судового засідання, директором ТОВ «УКРЕМ» подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю явки в судове засідання представника Іваницького В.В., однак, дане клопотання не підлягає задоволенню, з огляду на відсутність його документального підтвердження.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що така скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи, ДПІ в Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Укрем» з питань правильності дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Стіл Хоукс» за період з 01.08.2011 по 31.08.2011 та з ТОВ «Алана Люкс Груп» за період з 01.12.2011 по 31.12.2011, з 01.02.2012 по 29.02.2012, за результатами чого складено акт від 13.02.2013 №242/26-53-22-01-21-35822258.

В акті перевірки відображено наступні порушення: п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (ПК України) зі змінами та доповненнями, у результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 97165 грн, в т.ч. за 3 квартал 2011 року в сумі 56948 грн, за 4 квартал 2011 року в сумі 29804 грн, за 1 квартал 2012 року в сумі 10413 грн; п. 198.1, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 ПК України, у результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 85354 грн, в т.ч. за вересень 2011 року - 49520 грн, за грудень 2011 року - 14581 грн, за лютий 2012 року - 21253 грн.

Не погоджуючись з висновками контролюючого органу, викладеними в акті перевірки, ТОВ «Укрем» подало на вказаний акт письмові заперечення, за результатами розгляду яких ДПІ в Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві листом від 27.02.2014 №5799/10/26-53-22-01-11 повідомило позивача про те, що висновки акту перевірки залишено без змін.

Керуючись викладеними в акті перевірки висновками, ДПІ в Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.03.2014:

- №0000812201, яким ТОВ «Укрем» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 85354 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 42677 грн;

- №0000822201, яким ТОВ «Укрем» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 97165 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5207 грн.

В результаті досудового оскарження вищезазначених податкових повідомлень-рішень, рішеннями Головного управління Міндоходів у м. Києві від 12.05.2014 №4167/10/26-15-10-06-15 та Міністерства доходів і зборів України від 04.06.2014 №9937/6/99-99-10-01-15 податкові повідомлення-рішення від 04.03.2014 №0000812201 та №0000822201 залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення ТОВ «Укрем» звернулось за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не спростовано висновків ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, на підставі яких зазначено про нереальність (безтоварість) фінансово-господарських операцій, вчинених між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Стіл Хоукс» та ТОВ «Алана Люкс Груп», у зв'язку з чим і винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів на спростування висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

На підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентами, позивачем надано: договори, специфікація до договору, акти-прийому передачі продукції, податкові та видаткові накладні, банківські виписки, товарно-транспортну накладну, свідоцтво на знак для товарів, оборотно-сальдові відомості, (т. 1 а.с. 12-82, 195-250, т. 2 а.с. 1-249, т. 3 а.с. 1-21).

Проте, судова колегія вважає за необхідне звернути уваги на те, що дані документи, складені у невідповідності до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, а саме 2.4. згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наведені документи первинної звітності також суперечать положенням ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідно до якої первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів, акцентує увагу на тому, що ряд первинних документів, не відповідають вимогам ні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ні Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зокрема в деяких первинних документах не зазначено прізвища особи яка їх склала та її посаду, відсутній номер та дата довіреності.

За таких обставин, надані позивачем документи на підтвердження господарських правовідносин з таким контрагентом, не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК та частини другої ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум валових витрат і податкового кредиту з ПДВ.

При розгляді даної справи колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду України, яка викладена: в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, а саме, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги; та в постанові від 05.03.2012 по справі №21-421а11, згідно з якою складені і підписані неповноважними особами податкові накладні не можуть вважатися належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Хоча фактичні обставини справи №21-421а11, яка переглядалася Верховним Судом України, стосувалися лише правильності оформлення податкових накладних, на підставі яких сформовано спірний податковий кредит з ПДВ, однак суд вважає, що з метою однакового застосування законодавства застосований Верховним Судом України підхід є цілком прийнятним. Для з'ясування правильності оформлення й інших первинних бухгалтерських документів, для яких частина друга ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює відповідні обов'язкові вимоги, у т.ч. щодо їх складення та підписання відповідними уповноваженими особами.

Відповідно до частини першої ст. 244-2 КАС України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Окрім того, на думку апеляційного суду, увагу слід звернути на ряд обставин, що встановлені судом першої інстанції та, які мають значення для розгляду даної справи, а саме: на підтвердження реальності вищезазначеної фінансово-господарської операції позивача з ТОВ «Стіл Хоукс» позивачем не надано суду заявок ТОВ «Укрем», формування яких передбачено умовами договору №29/06 від 29.06.2011 року, копія якого наявна у матеріалах справи, що викликає сумнів у реальності даної операції. Також, загальна сума послуг у відповідності до умов вказаного вище договору про надання послуг №1127 від 27.11.2011 та Технічного завдання №1 як невід'ємної частини останнього, складає 155 500 грн, проте, згідно актів прийому-передачі наданих послуг загальна сума з ПДВ - 215 000 грн, з огляду на що вбачається, що у відповідності до матеріалів справи, ціна послуг, погоджена сторонами у договорі та додатках до нього, є відмінною від задекларованої в актах прийому-передачі наданих послуг, що викликає сумнів у реальності фінансово-господарської операції позивача з ТОВ «Алана Люкс Груп». Разом з тим, слід зазначити, що іншого позивачем не доведено, а з матеріалів справи не вбачається, враховуючи те, що ухвалою суду від 14.07.2014 від позивача витребовувалися копії технічних завдань на підтвердження виконання договору №1127 від 27.11.2011, укладеного з ТОВ «Алана Люкс Груп», проте, інших технічних завдань, аніж вказаного вище Технічного завдання №1, позивачем не надано та не зазначено про причини неможливості їхнього подання.

Водночас, судова колегія Київського апеляційного адміністративного суду, вважає за необхідне звернути особливу увагу на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, 22.09.2014 у відповідь на судовий запит від 08.09.2014 від Печерського районного суду м. Києва через канцелярію суду надійшла копію вироку від 08.04.2013 у кримінальній справі №1-567/12 (пр. №1-59/13), який відповідно до відмітки на копії останнього набрав законної сили 24.10.2013, за обвинуваченням ОСОБА_4 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України.

Так, зі змісту зазначеного вироку вбачається, що за результатами досліджених доказів судом встановлено, що ОСОБА_4 двічі придбавав підприємства при відсутності дійсного наміру (умислу) здійснювати підприємницьку діяльність, маючи мету прикриття незаконної діяльності, про що свідчить те, що підсудний в обох випадках жодної господарської діяльності, окрім перереєстрації підприємства, не проводив та, отримавши перереєстровані установчі документи та печатки, одразу передав їх невстановленій досудовим слідством особі за грошову винагороду. При цьому, про відсутність реальних намірів здійснювати заявлену у статутах ТОВ «Стіл Хоукс» і ТОВ «Алана Люкс Груп» діяльність свідчить, на думку суду, невиконання обов'язків, що випливають із установчих документів та передача всієї первинної документації невстановленій досудовим слідством особі, без відповідного оформлення, за грошову винагороду. На підставі викладеного вище, ОСОБА_4, визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України, і призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 51 000 (п'ятдесят одна тисяча) гривень.

Отже, надані позивачем документи на підтвердження господарських правовідносин з контрагентами не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум валових витрат і податкового кредиту з ПДВ.

Така правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною і у постанові від 05.03.2012, у якій ВС України зазначено, що сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Констатація позивачем того, що платник податків не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни його контрагентами, загалом є вірною, але в даному випадку ця теза не спростовує допущені саме позивачем порушення податкового законодавства і не може звільняти останнього від настання відповідних юридичних наслідків.

Підсумовуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що доводи відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є таким, що відповідає фактичним обставинам справи. А відтак, податкові повідомлення-рішення податкового органу є законними і підстав для їх скасування відсутні.

Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрем» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційної інстанції за наслідками її перегляду, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.