Ухвала суду № 41330725, 30.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2014 року м. Київ К/800/15622/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Винокурова К.С.,

Кочана В.М.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Відділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Закарпатській області про визнання дій протиправними, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А :

В січні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Закарпатській області про визнання неправомірними дій відповідача щодо направлення листа за №2376/6-157 від 25.07.2012р. щодо проведення авансування витрат на проведення виконавчих дій.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.03.2013р. в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про законність дій державного виконавця, а отже й безпідставність позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014р. постанову суду першої інстанції змінено в частині мотивів відмови в задоволенні позову; в решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи постанову суду першої інстанції в частині мотивів відмови в задоволенні позову, виходив з того, що позов у даній справі пред'явлено до неналежного відповідача.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, позивачка звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просила рішення судів скасувати та направити справу на новий розгляд.

Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб; відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Такими органами державної виконавчої служби відповідно до ст.3 Закону України «Про державну виконавчу службу» є:

1. Державна виконавча служба України, до складу якої входить відділ примусового виконання рішень.

2. Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень.

3. Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Отже, в цій категорії справ відповідачами можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби у зв'язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, відділи примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - не визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області не є належним відповідачем у даній справі.

Згідно з приписами частини 3 статті 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстав для скасування ухвалених судами рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтею 210, 220, 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року в частині, не зміненій постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року, та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Пасічник С.С.

Винокуров К.С.

Кочан В.М.