Постанова № 41330666, 06.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/24344/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мир Строй-Ки»

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08.12.2009

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011

у справі № 2-а-13047/09/2170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мир Строй-Ки»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні

про визнання нечинним рішень про застосування штрафних санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мир Строй-Ки» звернулося до суду з позовом про визнання нечинними рішень від 09.02.2009 № 0000522301 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 132401,77 грн. та № 0000532301 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 340 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 08.12.2009, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011, в задоволенні позову відмовлено.

ТОВ «Мир Строй-Ки» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: ст.ст. 1, 2, 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР, ст.ст. 512, 513, 516 627-629 Цивільного кодексу України, ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Херсоні проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період: з 17.05.2006 по 30.09.2008, за результатами якої складено акт від 27.01.2009 № 309/23-5/34370029, на підставі якого складено оспорювані рішення.

Підставою для прийняття рішення від 09.02.2009 № 0000522301 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 132401,77 грн. слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР.

Порушення полягало в тому, що товар (деревостружкова необроблена плита) в сумі 98501,19 грн. за імпортним контрактом між позивачем (покупцем) та нерезидентом Wilhelm Mende GmbH & Co (постачальник) від 05.11.2007 № 151107 не надійшов протягом 180 календарних днів з моменту здійснення позивачем авансового платежу в такій сумі.

Так, на виконання вказаного контракту позивачем у періоди з листопада по грудень 2007 року та з січня по червень 2008 року здійснено авансовий платіж у сумі 150187,78 Євро, а контрагентом у грудні 2007 року та у липні 2008 року - поставку товару в сумі 51686,59 Євро.

Товар в сумі 98501,19 Євро позивачеві не поставлено.

Позивач 14.05.2008 уклав з нерезидентом додаткову угоду № 1 до контракту № 051107, за якою нерезидент зобов'язався повернути передплату в сумі 70079,43 грн. на користь позивача.

Між позивачем, Wilhelm Mende GmbH & Co та ПП «Сугой» 14.05.2008 укладено договір про відступлення права вимоги від нерезидента коштів за вказаним контрактом від 05.11.2007 № 051107 в сумі 70079,43 Євро (547951,2 грн.).

ТОВ «Мир Строй-Ки» вважає, що операція з поставки товару, а у подальшому - з повернення валютної виручки Wilhelm Mende GmbH & Co на користь позивача в сумі 70079,73 Євро не перевищила 180 календарних днів з дати здійснення позивачем авансових платежів, оскільки її було припинено з моменту укладення договору від 14.05.2008, за яким нерезидент зобов'язався замість поставки товару в сумі 70079,43 Євро повернути позивачеві передоплату в такій сумі.

Суди не погодилися з позицією позивача і дійшли висновків про правомірність рішення від 09.02.2009 № 0000522301 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 132401,77 грн. Залишаючи без змін постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що

підстави вважати імпортну операцію з повернення нерезидентом Wilhelm Mende GmbH & Co позивачеві передплати в сумі 70079,73 Євро припиненою відсутні. При цьому суд застосував положення Порядку визначення строку та умов завершення імпортної операції без увезення товару на територію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2007 № 1392 (далі - Порядок № 1392), вказавши, що цим положенням не передбачено таких підстав вважати імпортну операцію завершеною як відступлення права вимоги за зобов'язаннями нерезидента на користь третьої особи, а також повернення попередньої оплати за товар поза межами передбаченого строку для поставки товару.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до ст. 4 цього Закону порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Встановлені судами попередніх інстанцій вищенаведені обставини свідчать про те, що на підставі договору від 14.05.2008 про відступлення права вимоги відбулася заміна кредитора (позивача) у зобов'язанні Wilhelm Mende GmbH & Co за додатковою до імпортного контракту № 051107 угодою повернути позивачеві передплату за товар в сумі 70079,43 Євро, що узгоджується з положенням п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України.

Відповідно, з відступленням позивачем права вимоги на отримання коштів в сумі 70079,43 Євро відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Тому, правові підстави для повернення коштів в сумі 70079,43 Євро позивачеві відсутні.

Наведений вище правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним, оскільки його недійсність не встановлена законом і він не визнаний судом недійсними.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 № 959-XII суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що за умови неможливості виконання зобов'язань нерезидента перед позивачем щодо поставки товару, у зв'язку з чим сторони 14.05.2008 уклали додаткову угоду до імпортного контракту, якими передбачили повернення позивачеві здійсненої ним передоплати за товар, що не суперечить вимогам законодавства України, а також за умови неможливості виконання зобов'язань нерезидента перед позивачем з повернення валютних коштів з підстав, що передбачені законодавством України, зокрема через заміну кредитора (резидента) у зобов'язанні внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) та виникнення таких обставин 14.05.2008, тобто до закінчення визначеного в ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР терміну щодо операцій, за якими позивачем було здійснено авансові платежі, починаючи з дати сплати - 23.11.2007 з граничним строком поставки товару - 21.05.2008 і далі, позивач не може нести відповідальність, передбачену ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР.

Відсутність такої обставини як заміна кредитора (резидента) в зобов'язанні внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) в переліку підстав для зняття експортної, імпортної та лізингової операції з контролю, що встановлений Інструкцію про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 № 136 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28.05.1999 за № 338/3631, на яку посилаються суди, також не може бути підставою для покладення на позивача відповідальності, передбаченої ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР, за порушення терміну імпортної операції з поставки товару.

Однак, зважаючи на те, що до 14.05.2008 - часу укладення додаткової угоди до імпортного контракту, за імпортними операціями, за якими позивачем здійснено авансовий платіж 09.11.2007 в сумі 14329,48 грн. Євро з граничним строком поставки товару 07.05.2008, мали бути виконані вимоги ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР щодо здійснення поставки товару до закінчення вказаного граничного строку, однак товар до закінчення зазначеного строку був недопоставлений на суму 11453,4 Євро, слід визнати правомірним нарахування позивачеві за рішенням від 09.02.2009 № 0000522301 пені за кожний день прострочення (6 днів) у розмірі 0,3 відсотка від суми недопоставленої продукції в іноземній валюті (11453,4 Євро), перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості (курс 100 Євро НБУ станом на 07.05.2008 - 784,16), що становить 1616,64 грн.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що суди неправильно вирішили справу щодо позовних вимог в цій частині, відмовивши в задоволенні позову повністю.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що штрафні (фінансові) санкції в сумі 340,00 грн. застосовано до позивача за оспорюваним рішення від 09.02.2009 № 0000532301 на підставі п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 15.02.1993 № 15-93 за недекларування валютних цінностей, які перебувають за межами України, та підлягають обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Згідно з п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93 санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами.

Таким чином, п. 2 ст. 16 вказаного Декрету компетентним органом, який має застосовувати санкції, передбачені цим пунктом, є Національний банк України.

Органи системи державної податкової служби не є компетентними органами щодо застосування до суб'єкта господарювання санкцій, визначених в п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93.

Наведена вище позиція передбачена в постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 у справі за позовом ТОВ «Крим Інтеройл» до ДПІ в м.Керчі АР Крим про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України є обов'язковими для всіх судів України, які, своєю чергою, зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.

Зважаючи на викладене, рішення про застосування до позивача державною податковою інспекцією штрафних санкцій на підставі п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93 є протиправним, а оскаржувані судові рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині також є незаконними.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанцій дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мир Строй-Ки» задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08.12.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним рішення Державної податкової інспекції у м.Херсоні від 09.02.2009 № 0000522301 в частині застосування штрафних фінансових санкцій в сумі 130785,13 грн.

Визнати недійсним рішення Державної податкової інспекції у м.Херсоні від 09.02.2009 № 0000532301 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 340 грн.

У задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мир Строй-Ки» судовий збір в сумі 1,70 грн. (одна гривня 70 коп.).

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун