Ухвала суду № 41329920, 28.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/2554/14 Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

28 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2014 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальності «Рас Центр» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рас Центр» (надалі - ТОВ «Рас Центр») звернулося до суду позовом Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - Інспекція), з урахуванням уточнення позовних вимог, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (форма «В4») від 25.06.2014 № 0011731501, яким ТОВ «Рас Центр» зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 34 000,00 грн., та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (форма «В1») від 23.07.2014 № 0012601501, яким ТОВ «Рас Центр» зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 42500,00 грн., що складається з 34000,00 грн. за основним платежем та 8500,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Позов обґрунтовано тим, що Інспекцією на підставі хибних висновків акту перевірки від 13.06.2014 року № 1445/15/38054199 щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентом Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт Трейд Систем» (далі ТОВ «Моноліт Трейд Систем»), необґрунтовано прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.06.2014 № 0011731501. За посиланням позивача, відповідачем були порушені вимоги Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податковий орган під час перевірки дійшов необґрунтованих висновків, зокрема, про порушення позивачем цивільного та податкового законодавства. У перевіряємому періоді ТОВ «Рас Центр» співпрацювало із ТОВ «Моноліт Трейд Систем» відповідно до укладеного договору, виконання якого підтверджується первинними документами, що надавались під час перевірки, наявність яких підтверджується і самим актом перевірки. На підставі виписаних податкових накладних у перевіряємий період позивачем сплачена в ціні вартості товару сума податку на додану вартість була включена до податкового кредиту.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2014 р. позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 25.06.2014 № 0011731501, від 23.07.2014 № 0012601501.

Суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентом здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються первинними документами.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2014 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті постанови не було в повному обсязі досліджено усі фактичні обставини та докази у справі, що призвело до винесення необґрунтованого рішення у справі.

Сторони, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, до суду не прибули, що, відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, не є перешкодою для судового розгляду. Відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України справу розглянуто у порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що у період з 03.06.2014 р. по 10.06.2014 року Інспекцією на підставі наказу від 03.06.2014 року № 1670 проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Рас Центр» з питань правомірності нарахування ТОВ «Рас Центр» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, у сумі 34011,00 грн та бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку у сумі 29854,00 грн, відображених у декларації з ПДВ, поданій за відповідний звітний (податковий) період.

За результатами перевірки складно акт 13.06.2014 № 1445/15/38054199 (а. с. 11-22), в якому зазначено, що в порушення позивачем вимог п.198.2, 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, по податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2014 року підприємством завищено податковий кредит на суму ПДВ 34 000 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем 25.06.2014 року прийнято податкове повідомлення - рішення №0011731501, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 34000 грн. за березень 2014 року.

Крім того, ДПІ у м. Чернігові проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ «Рас Центр» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок у банку за квітень 2014 року, за результатом якої складено акт від 09.07.2014 № 1617/15/38054199 про порушення позивачем вимог п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування на рахунок у банку по декларації з ПДВ за квітень 2014 року на суму 34 000 грн.(а. с. 96-104).

На підставі вищезазначеного акту ДПІ у м. Чернігові прийнято податкове повідомлення-рішення № 0012601501 від 23.07.2014 (а.с. 95), яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість.

Відповідно довідки АА № 604872 (а. с. 27) основними видами діяльності ТОВ «Рас Центр» є: оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, неспеціалізована оптова торгівля.

34.07.2014 року ТОВ «Рас Центр» звернулося до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішення від 25.06.2014 № 0011731501, яким зменшено ТОВ «Рас Центр» зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 34 000,00 грн., та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (форма «В1») від 23.07.2014 № 0012601501.

Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З 01.01.2011 р. набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень підпунктів 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно матеріалів справи, а саме з актів Інспекції від 13.06.2014 № 1445/15/38054199 та 09.07.2014 № 1617/15/38054199 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між ТОВ «Рас Центр» та ТОВ «Моноліт Трейд Систем».

Судом першої інстанції встановлено, що у перевіряємому періоді ТОВ «Рас Центр» здійснювало господарську діяльність із ТОВ «Моноліт Трейд Систем» щодо отримання послуг транспортного експедирування.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії первинні документів: рахунку-фактури № 3103/01 від 31.03.2014 (а. с. 41); видаткової накладної № 41 від 31.03.2014 (а. с. 42); податкової накладної № 41 від 31.03.2014 (а. с. 43); товарно-транспортної накладної № 4901 від 31.03.2014 (а. с. 44); платіжного доручення № 724 від 31.03.2014 (а. с. 45); виписку банку за 31.03.2014 (а. с. 46-47); договору оренди № б/н від 15.07.2012 (а. с. 48); видаткової накладної № 38 від 31.03.2014 (а. с. 49); товарно-транспортної накладної № б/н від 31.03.2014 (а. с. 50); податкової накладної № 9 від 28.03.2014 (а. с. 51); виписку банку за 28.03.2014 (а. с. 52); акту надання послуг № 20 від 31.03.2014 (а. с. 53); податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2014 року, з додатками (а. с. 54-65); оборотно-сальдової відомості по рах. 361 (а. с. 66); оборотно-сальдової відомості по рах. 631 (а. с. 67); оборотно-сальдової відомості по рах. 281 (а. с. 68).

Отже, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що позивач на підтвердження реального характеру господарських операцій з контрагентом надав суду першої інстанції первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Не заслуговують уваги посилання апелянта на акт ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 08.05.2014 № 286/22-03/38747781 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Моноліт Трейд Систем» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2014 по 31.03.2014» (а. с. 71-73) виходячи з наступного:

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на пункт 1 статті 203 ЦК України, правочин не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства. Пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 228 ЦК України передбачено, що правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.

Змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що сам по собі факт допущення порушень суб'єктом господарювання певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Відповідачем не надано будь-яких доказів щодо обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичних осіб, що є контрагентами ТОВ «Рас Центр» та здійснення ними незаконної фінансово - господарської діяльності та ухиляння контрагентами позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Навпаки, позивачем доведено, що вищезазначений договір був виконаний сторонами в повному обсязі, товар (роботи/послуги) отриманий, сторони претензій один до одного не мають.

Отже, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковим органом протиправно зроблений висновок про зменшення ТОВ "Рас Центр" розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 34 000,00 грн., та зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 42500,00 грн., що складається з 34000,00 грн. за основним платежем та 8500,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), тобто податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2014 р., залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2014 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальності «Рас Центр» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, залишити без змін.

Ухвала суду за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

В.О. Аліменко

А.Ю. Кучма

.

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.