Постанова № 41319440, 05.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2014 р. Справа№ 910/8482/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Федорчука Р.В.

Тищенко О.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 05.11.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Розівський елеватор" на рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2014 (повний текст підписано 15.07.2014)

у справі № 910/8482/14 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Розівський елеватор"

до Аграрного фонду

про стягнення 120 312,54 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.07.2014 у справі №910/8482/14 у позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою від 14.08.2014 Київським апеляційним господарським судом у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Федорчук Р.В., Лобань О.І. поновлено публічному акціонерному товариству "Розівський елеватор" строк на подання апеляційної скарги та прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу і призначено розгляд справи №910/8482/14 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Відповідно до розпорядження секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2014 у зв'язку з перебуванням судді Лобаня О.І. у відпустці змінено склад колегії суддів на: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Федорчук Р.В., Гаврилюк О.М.

Відповідно до розпорядження секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 у зв'язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. у відпустці змінено склад колегії суддів на: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Федорчук Р.В., Тищенко О.В.

Під час розгляду справи №910/8482/14 в судовому засіданні апеляційним господарським судом оголошувалась перерва.

В дане судове засідання представники сторін не з'явились.

Проте, представник відповідача брав участь у судових засіданях 10.09.2014, 22.10.2014 та 03.11.2014, в яких надав свої пояснення та заперечив проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2014 залишити без змін, а апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Розівський елеватор"- без задоволення.

Представник позивача брав учать у попередніх судових засіданнях 10.09.2014, 13.10.2014, 22.10.2014 та 03.11.2014 та надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського Києва від 08.07.2014 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання щодо розгляду апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду сторін було попереджено, що неявка їх представників без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за відсутності представників сторін.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.07.2010 між позивачем в особі відокремленого підрозділу філії Троянівський елеватор, як зерновим складом, та відповідачем, як поклажодавцем, був укладений договір складського зберігання зерна № 431/10.

За умовами п. 1.1 договору, поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці, жита, ячменю, кукурудзи (об'єктів державного цінового регулювання), якість яких відповідає діючим ДСТУ, за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло та карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначений ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.

Відповідно до п. 3.1.3 договору, зерновий склад зобов'язаний повідомити поклажодавця про умови зберігання зерна.

Пунктом 3.1.4 договору, сторони визначили, що зерновий склад зобов'язаний надати додаткові послуги у разі одержання від поклажодавця письмового замовлення на такі послуги.

Згідно п. 3.3.2 договору, поклажодавець зобов'язаний своєчасно розрахуватися за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також надані додаткові послуги в порядку визначеному підпунктом 3.1.4 цього договору.

Розрахунки за надані послуги проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість. Оплата послуг зернового складу здійснюється Поклажодавцем за рахунок бюджетних коштів (п. 4.1 договору).

Пунктом 4.3 договору сторони погодили розмір плати (тариф) за надання послуг, а саме: приймання, за тонну фізичної ваги - «------»; зберігання, за тонну за 30 календарних днів - 17,50 грн.; відвантаження, за тонну - «------»; додаткові послуги - «------».

Пунктом 4.4 договору сторонами погоджено, що поклажодавець сплачує вартість послуг із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об'єкту державного цінового регулювання в строк до ----200-----року ( з урахуванням протоколу розбіжностей № 2 від 20.07.2010).

Пунктом 4.5 договору сторони погодили, що відвантаження зерна поклажодавцеві здійснюється після оплати послуг за зберігання зернового складу у повному обсязі.

Строк дії договору визначений сторонами в п. 8.1 договору до виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, 17.03.2011 та 21.04.2011 відповідач надав позивачу дозволи на відвантаження зерна № 41-09/717 на пшеницю 3 кл. 2010 року, кількість тон - 1 955,349, № 41-09/1256 на пшеницю 3 класу 2010 року, кількість тонн 451,349, № 41-09/1248 на пшеницю 2 класу 2010 року, кількість тонн 514,587 та пшеницю 3 класу 2009 року кількість тон 109,311 (всього 623,898 тонн) за власні кошти.

На виконання умов договору та зазначених дозволів, позивач здійснив відвантаження зерна, на підтвердження чого позивачем надані до матеріалів справи товарно-транспортні накладні №№ 245713, 245714 від 25.03.2011; №№ 245716А, 245716 від 28.03.2011; №№ 245715А, 245715 від 29.03.2011, №№ 462369А, 462369 від 29.04.2011, №№ 462365, 462364 від 27.04.2011 та №№462371А, 462371 від 28.04.2011.

Згідно розрахунку позивача вартість послуг по відвантаженню за договором №431/10 від 30.07.2010 складає 75 673,54 грн.:

березень 2011 року (пшениця 3 кл. 2010 року)- 1504,000 х 29,42 грн./тн. = 44 247,68 грн.

квітень 2011 року (пшениця 2 кл. 2010 року)- 513,318 х 29,42 грн./тн. = 15 101,82 грн.

квітень 2011 року (пшениця 3 кл. 2010 року)- 446,443 х 29,42 грн./тн. = 13 134,35 грн.

квітень 2011 року (пшениця 3 кл. 2009 року)- 108,419 х 29,42 грн./тн. = 3 189,69 грн.

За твердженням позивача, сторони не визначили розмір плати за послуги відвантаження (навантаження у транспорт) зерна по договору №431/10 від 30.07.2010, проте, на його думку, поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зерновому складу здійснені ним витрати, а також те, що зберігання зерна - це комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна (п. 10 ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»)

Розцінки (тарифи) на послуги зернового складу в 2011 році затверджені наказом позивача від 28.02.2011 за № 31 у відповідності до вимог п.6.3.1 наказу Міністерства аграрної політики України від 15.06.2004 за №228 "Про затвердження Технічного регламенту зернового складу", відповідно до якого вартість зберігання (за тонну) - 17,50 грн., вартість відвантаження (за тонну) - 29,42 грн.

Позивач зазначає, що на підтвердження надання послуг були складені акти наданих послуг, які були відправлені на адресу відповідача, однак в порушення умов договору вони були залишені без розгляду. Позивачем в матеріали справи на підтвердження його твердження надано акти наданих послуг до договору від 30.07.2010 на суми 15 101,82 грн., 3 189,69 грн., 13 134,35 грн. та 44 247,68 грн. (всього 75 673,54 грн.), які не містять дати складання та підпису відповідача.

За твердженням відповідача, він не отримував від позивача акти виконаних робіт за послуги із відвантаження зерна в березні - квітні 2011 року, вартість послуг відвантаження не погоджував, і замовлень на надання таких послуг не робив, оскільки дозвіл на відвантаження та замовлення на надання послуг є різними поняттями, а також в дозволах на відвантаження зерна, відповідачем було зазначено, що дозвіл надається на відвантаження зерна, за власні кошти позивача.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за необгрунтованістю та недоведеністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що судом неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати та прийняти нове рішення з наступних підстав.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Згідно ст. 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна.

Статтею 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" встановлено, що плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

За приписами ст. 30 ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні" витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору складського зберігання зерна (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зерновому складу, якщо інше не передбачено договором складського зберігання зерна.

Статтею 43 вказаного Закону передбачено, що якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання від повинен ви дати складську квитанцію.

Згідно з складських квитанцій на зерно №№4257,4258 від 28 січня 2011 року зерновий склад (позивач) прийняв на зберігання від Аграрного фонду (відповідача) на підставі договору складського зберігання №431/10 від 30 липня 2010 року пшеницю другого та третього класу (а.с.12-14).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов договору та дозволів на відвантаження пшениці, позивач здійснив відвантаження зерна, про що свідчать товарно-транспортні накладні №№ 245713, 245714 від 25.03.2011; №№ 245716А, 245716 від 28.03.2011; №№ 245715А, 245715 від 29.03.2011, №№ 462369А, 462369 від 29.04.2011, №№ 462365, 462364 від 27.04.2011 та №№ 462371А, 462371 від 28.04.2011.

На переконання судової колегії, місцевий господарський суд не надав належної оцінки товарно-транспортним накладним по кожному відвантаженню, в яких зазначені реквізити вантажовідправника та замовлень на відвантаження.

Згідно з п. 3.3.2 договору поклажодавець зобов'язаний своєчасно розрахуватися за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також надані додаткові послуги в порядку, визначеному п.п. 3.1.4 цих договорів.

Гарантійним листом №45-09/746 від 18.03.2011 відповідач гарантував позивачу належне виконання своїх обов'язків щодо оплати послуг зберігання та відвантаження, а також просив здійснювати відвантаження зерна у відповідності до наданих дозволів.

Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами не було визначено строків виконання зобов'язання, оскільки видаткові накладні, якими оформлено правочин, не містять строку виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Листами №425 від 29.11.2012, №199 від 19.06.2013, №409 від 05.12.2013 та №103 від 02.04.2014 позивач звертався до відповідача з вимогою оплатити вартість наданих послуг.

При цьому, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за обумовлені договором послуги (зокрема, відвантаження товару), в результаті чого виникла заборгованість, яка за розрахунками позивача складає 75 673,54 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Нормами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 1 ЗУ "Про зерно і ринок зерна в Україні" відвантаження зерна є заходом, який в розумінні норм чинного законодавства включається до поняття "зберігання зерна", а відтак посилання відповідача на те, що послуги відвантаження товару не є предметом укладеного сторонами Договору є безпідставними.

Крім того, на переконання судової колегії зазначення в дозволах на відвантаження товару про здійснення такого відвантаження за власні кошти було помилково розтлумачено судом першої інстанції, оскільки власні кошти - це кошти саме відповідача, що відповідно не звільняє відповідача від обов'язку виконати умови п. 3.3.2 договору в частині оплати вартості відвантаження, що додатково підтверджується гарантійним листом №45-09/746 від 18.03.2011.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Аграрним фондом обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення її від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Окрім цього, представник відповідача в судовому засіданні не спростував факт надання позивачем послуг з відвантаження.

При цьому слід зазначити, що судова колегія не бере до уваги складську квитанцію №531 від 28.07.2009 серії АТ №694531, оскільки остання складена на підставі іншого договору №142 від 12.03.2009, який не стосується даних спірних відносин.

За таких обставин, позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Розівський елеватор" про стягнення з Аграрного фонду заборгованості у розмірі 72 483,85 грн. (75 673,54 - 3 189,69 = 72 483,85) є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивачем - публічним акціонерним товариством "Розівський елеватор" надано докази та належним чином доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 08.07.2014.

Статтею 103 ГПК України визначені повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, відповідно до якої суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2014 прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм процесуального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга публічного акціонерного товариства "Розівський елеватор" на рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2014 підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення суду слід скасувати і прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Розівський елеватор" на рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2014 у справі №910/8482/14 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Києва від 08.07.2014 у справі №910/8482/14 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Грінченка, 1, код ЄДРПОУ 33642855) на користь публічного акціонерного товариства "Розівський елеватор" (49033, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 122; код ЄДРПОУ 00954337) заборгованість у розмірі 72 483,85 грн. та судовий збір у розмірі 1 449,67 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

В решті позовних вимог відмовити.

3. Стягнути з Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Грінченка, 1, код ЄДРПОУ 33642855) на користь публічного акціонерного товариства "Розівський елеватор" (49033, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 122; код ЄДРПОУ 00954337) 724,83 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №910/8482/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді Р.В. Федорчук

О.В. Тищенко