Ухвала суду № 41317997, 28.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2014 р. Справа № 876/3650/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Улицького В. З., Гулида Р. М.,

за участю секретаря Коцур В. К.

представника позивача Жук Р. Є.

представника позивача Попельського С. О.

представника відповідача Скрипник С. В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2014 року у справі № 813/149/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "СВІТ СР" до Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

13 січня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім "СВІТ СР" звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області, яким просило визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000962200 від 22 жовтня 2013 року.

Позов мотивує тим, що висновки податкового органу про порушення ТзОВ ТД "СВІТ СР" вимог податкового законодавства, що полягали начебто у завищенні податкового кредиту з ПДВ за період з 1 листопада 2012 року по 31 грудня 2012 року на суму 143491,66 грн з операції придбання вугілля у ТзОВ "Доненергоекспорт", в тому числі за листопад 2012 року в сумі 42461,73 грн, за грудень 2012 року в сумі 101029,93 грн, що призвело до заниження податку на додану вартість нарахованого до сплати за листопад 2012 року в сумі 42461,73 грн, грудень 2012 року в сумі 101029,93 грн, є безпідставними. Господарські операції, які полягали у закупівлі товарно-матеріальних цінностей, підтверджуються документально.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2014 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22 жовтня 2013 року № 0000962200.

З таким рішенням суду не погодився відповідач. Подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що відсутні підтвердження реальності виконання договору купівлі-продажу вугілля позивачем. Зокрема відсутні заявки з реквізитами вантажоодержувача, а в залізничних накладних відправником вказаної продукції виступає не контрагент за договором.

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення, підтримав апеляційну скаргу, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Представники позивача в судовому засіданні надали пояснення, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.

Вивчивши матеріали справи судом апеляційної інстанції встановлено, що з 30 вересня 2013 року по 1 жовтня 2013 року відповідачем проведено виїзну документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій із ТОВ «Доненергоекспорт» за листопад-грудень 2013 року.

За результатами перевірки складено акт №118/22-00/36767476 від 8 жовтня 2013, відповідно до якого в ході перевірки встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 201.4 - 201.7 статті 201 ПК України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит з ПДВ за період з 1 листопада 2012 року по 31 грудня 2012 року на суму 143491,66 грн.

На основі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000962200 від 22 жовтня 2013 року, яким визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 179364,57 грн, з яких 143491,66 грн - основного платежу та 35872,92 грн - штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до матеріалів справи 12 листопада 2012 року між позивачем та ТзОВ "Доненергоекспорт" (Постачальник) укладено договір постачання вугільної продукції № 1112/1.

Згідно з умовами цього договору Постачальник зобов'язується передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити поставлену вугільну продукцію. Марки вугілля, його якісні показники, ціни та кількість визначаються в специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору.

Зокрема ТзОВ "Доненергоекспорт" в межах укладеного договору поставило позивачу кам'яне вугілля марки АС (6-13) на загальну суму 860950 грн з ПДВ.

На підтвердження факту поставки продукції позивачем додано видаткову накладну №1117/01 від 17 листопада 2012 року, Акт №1117/1 прийому-передачі вугільної продукції від 17 листопада 2012 року, Посвідчення №2, №3, №4 та №5 про якість вугілля, видане ТзОВ "Доненергоекспорт", залізничні транспортні накладні від 17 листопада 2012 року, листи експедитора ФОП ОСОБА_4 від 17 листопада 2012 року та від 11 грудня 2012 року, податкові накладні №1 від 13 листопада 2012 року, від 6 грудня 2012 року, від 7 грудня 2012 року та розрахунок коригування від 20 листопада 2012 року, від 27 грудня 2012 року, видаткову накладну №1211/01 від 11 грудня 2012 року про поставку вугілля АС (6-13) в кількості 136,1 т, акт №1211/01 прийому-передачі вугільної продукції від 11 грудня 2012 року, видаткову накладну №1212/01 від 12 грудня 2012 року про поставку вугілля АС (6-13) в кількості 69 т, акт №1212/01 прийому-передачі вугільної продукції від 12 грудня 2012 року, посвідчення №5 про якість вугілля, видане ТзОВ "Доненергоекспорт", залізничну транспортну накладну від 12 грудня 2012 року, лист експедитора ФОП ОСОБА_4 від 12 грудня 2012 року, податкову накладну від 12 грудня 2012 року, видаткову накладну №1212/1 від 22 грудня 2012 року про поставку вугілля АС (6-13) в кількості 336 т, акт №1212/1 прийому-передачі вугільної продукції від 22 грудня 2012 року, посвідчення №6 про якість вугілля, видане ТзОВ "Доненергоекспорт", залізничні транспортні накладні від 12 грудня 2012 року, лист експедитора ФОП ОСОБА_4 від 22 грудня 2012 року, податкові накладні від 19 грудня 2012 року, 17 грудня 2012 року та 22 грудня 2012 року.

Факт оплати за вказану поставку підтверджується платіжними дорученнями №116 від 13 листопада 2012 року на суму 255730,56 грн; №119 на суму 7914,24 грн; №130 від 20 листопада 2012 року на суму 8874,4 грн (повернення); №157 від 6 грудня 2012 року на суму 28137,6 грн; №162 від 7 грудня 2012 року на суму 169740 грн; №200 від 17 грудня 2012 року на суму 33924 грн; №290 від 19 грудня 2012 року на суму 282900 грн; №228 від 24 грудня 2012 року на суму 93036 грн; №160 від 27 грудня 2012 року на суму 1558 грн (повернення).

Водночас, відповідно до акта перевірки висновки про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТзОВ "Доненергоекспорт" зроблено на основі довідок про результати зустрічних звірок ТзОВ "Доненергоекспорт" Горлівської об'єднаної ДПІ № 92/22-4/36276649 від 15 квітня 2013 року та № 66/05-03-22-02/36276649 від 21 серпня 2013 року.

Відповідно до цих довідок звіркою ТзОВ "Доненергоекспорт" документально не підтверджена реальність здійснення господарських відносин із постачальником ТОВ "ПК "СДВ-СЕРВІС" в листопаді та грудні 2012 року та з ТОВ "ТК"ВІВАТ" в грудні 2012 року. У зв'язку з не підтвердженням реальності здійснення господарських взаємовідносин з постачальником у суб'єкта господарювання ТзОВ "Доненергоекспорт" відсутні об'єкти оподаткування по операціях з продажу товарів у листопаді та грудні 2012 року.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Як передбачено пунктом 198.2 цієї статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Виходячи з вимог вказаного вище Закону, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

При цьому, згідно з частиною 2 цієї статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. При цьому, фактичні витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої господарської операції.

Частиною 2 статті 3 цього Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.4 глави 2 Положення "Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 5 червня 1995 року №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно із пунктами 2.15-2.16 глави 2 вказаного Положення, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документів обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна зв'язку показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним документам, встановленому порядку приймання, зберігання та витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, юридичним або фізичним особам.

Отже, первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, сформування податкового зобов'язання у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (або контрагентами контрагентів позивача), в тому числі - несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, про що вказано у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі-Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства в розумінні статті 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі-ЄСПЛ), які згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477, мають в Україні значення джерела права.

Зокрема, у рішенні у справі "Щокін проти України" ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії у випадку неправомірних дій іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, пункту 71 рішення у справі "Булвес проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні в справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема, у Шостій Директиві №77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі-Шоста Директива).

Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18 березня 2004 року №1629 визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви.

Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи "Булвес проти Болгарії", а саме: "Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати".

Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту недійсності попередньої або наступної операції у низці поставок, в яку входять ці операції, через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, то відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством.

Відображення суми податкових зобов'язань провадиться платником податку на підставі результатів господарської діяльності.

Відповідно до вимог ПК України, який регулює, зокрема, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, підставою, що позбавляє платника податків права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є не підтвердження його податковими накладними, або підтвердження податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 ПК України, проте, як в ході проведення перевірки, так і в ході судового розгляду справи, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження наявності таких обставин, так само як і не надано доказів на порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України.

Відтак суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції про безпідставність прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення та необхідність його скасування.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2014 року у справі № 813/149/14 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів з дати складення в повному обсязі.

Головуючий Кузьмич С. М.

Судді Улицький В. З.

Гулид Р. М.

Повний текст ухвали складено 2 листопада 2014 року