Рішення № 41305999, 05.11.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1013/8851/2012 Головуючий у І інстанції Чернов Д.Є.Провадження № 22-ц/780/4590/14 Доповідач у 2 інстанції ЛащенкоКатегорія 1 05.11.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

05 листопада 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Лащенка В.Д.,

суддів: Кулішенка Ю. М., Сушко Л. П.,

при секретарі Горошук І. С., Петленко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільним сумісним майном подружжя, поділ спільного майна подружжя, визнання права користування земельною ділянкою,

встановила:

У липня 2011 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Свої вимоги мотивував тим, що 07 березня 2013 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, укладений 23 лютого 1994 року.

Подружжя за час шлюбу побудували будинок АДРЕСА_1, який було введено в експлуатацію в 1998 році.

В зв'язку з вище викладеним, ОСОБА_1 просив здійснити поділ спільного майна подружжя, а саме жилого будинку та всіх прилеглих до нього будівель та споруд, зазначених в технічному паспорті на будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, визнати за ним право приватної власності на 1\2 частину жилого будинку та всіх прилеглих до нього будівель та споруд, зазначених в технічному паспорті на будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, визнати за ним право користування земельною ділянкою, площею 0,15 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

З урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог просив суд поділити спільно набуте під час проживання у шлюбі майно, зокрема будинок АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами (мансарда, басейн, літня кухня, погріб, сарай, свердловини), визнавши за ним право приватної власності на 1\2 частину будинку з надвірними будівлями та спорудами, а також визнати за ним право користування земельною ділянкою площею 0,15 га за вказаною адресою.

У квітні 2014 року ОСОБА_1 уточнив свої позовні вимоги відповідно до ст. 31 ЦПК України і в поданій заяві зазначив, що перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_2 побудували не лише новий житловий будинок, який відповідно до останньої інвентаризації Ірпінського БТІ зареєстрований АДРЕСА_1, але й переобладнали належний відповідачці до шлюбу сарай «Л» в житловий будинок. Рішенням виконкому Ворзельської селищної ради № 86 від 09 серпня 1995 року відповідачці було дозволено виділити будівлю «А» з житловою площею 23,7 кв.м. в окреме домоволодіння із закріпленням біля даного будинку земельної ділянки площею 830 кв.м. На підставі вказаного рішення належний ОСОБА_2 до шлюбу будинок було добудовано та перебудовано і 18 вересня 1998 року прийнято в експлуатацію. Відповідно до виготовленого Іпінським БТІ технічного паспорту від 03 червня 1998 року будинку надано номер 43-а.

Посилаючись на положення ст. 25 КпШС України та ст.. 62 Сімейного кодексу, просив визнати домоволодіння АДРЕСА_2, яке було в шлюбі перебудоване та значно збільшилося у вартості внаслідок спільних трудових та грошових витрат, спільною сумісною власністю, а частки кожного з подружжя рівними.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 червня 2014 року позов задоволено частково.

Визнано будинок АДРЕСА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частину будинку АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину будинку АДРЕСА_1. В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 червня 2014 року в частині визнання права власності на будинок АДРЕСА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення яким:

- Визнати за ОСОБА_1 право власності 1\2 частину будинку АДРЕСА_1.

- За відповідачкою ОСОБА_2 визнати право власності на 1\2 частину будинкуАДРЕСА_1.

- Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод в користуванні будинком АДРЕСА_1 та видати ключ від вхідних дверей даного будинку.

- Визнати будинок АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2

- Розділити будинок АДРЕСА_2, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину даного будинку.

- Залишити за ОСОБА_2 на праві власності 1\2 частину будинку АДРЕСА_2.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволені позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч. 1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення є, зокрема, неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, а також неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих відносин.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання житлового будинку АДРЕСА_1 спільним сумісним майном і визнаючи за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частину будинку, а за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на вказаний будинок зареєстровано 28 серпня 2003 року, тобто в період перебування сторін у шлюбі. Оскільки після припинення шлюбних відносин (2006 рік) ОСОБА_2 за власні кошти виконала роботи з поліпшення будинку АДРЕСА_1 на загальну суму 1 222301 грн. 50 коп., тоді як дійсна вартість домоволодіння складає 2 173 530 грн., її частка в будинку становить 2/3, а позивача 1/3.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, оскільки такі висновки не відповідають обставинам справи та наданим суду доказам, а також судом неправильно застосовані норми матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у шлюбі з 23 лютого 1994 року, який розірвано рішенням Ірпінського міського суду від 17 січня 2013 року. Відповідно до договору купівлі-продажу від 16 травня 1980 року ОСОБА_2 придбала жилий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1. В договорі зазначено, що будинок має 23,7 кв.м. жилої площі, а на земельній ділянці площею 1200 кв.м. розміщені сараї Б, В, Г, Ж, Д,Е,Є, колодязь (а.с. 73-1 т. 1).

Рішенням виконкому Ірпінської міської ради народних депутатів від 28 грудня 1987 року ОСОБА_2 дозволено будівництво жилого будинку житловою площею 65,9 кв.м., загальною 115,3 кв.м. в АДРЕСА_1 (а.с.84 т.1).

Рішенням виконкому Ворзельської селищної ради № 86 від 09 серпня 1995 року дозволено ОСОБА_2 виділити будівлю «А» з житловою площею 23,7 кв.м., загальною площею 58,4 кв.м. в окреме домоволодіння. Дозволено будівництво житлового будинку житловою площею 134,5 кв.м., загальною 389, 2 кв.м.(а.с.163 т. 1).

На підставі рішення виконкому Ірпінської міської ради від 19 серпня 2003 року ОСОБА_2 28 серпня 2003 року видано свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_1, загальною площею 419,2 кв.м., житловою 119,8 кв.м. (а.с. 73-47 т.1). Будинок складають: житловий будинок А, басейн, сарай Г, туалет Д, теплиця Ж, фундамент З, фундамент І, душ К, вигрібна яма, свердловина, колодязь водопровідний № 4, колодязь водопровідний № 5, огорожа.

Матеріали справи містять технічний паспорт БТІ від 21 січня 1998 року та технічний паспорт БТІ від 15 серпня 2003 року (а.с. 10, 73-5 т. 1).

З вказаних технічних паспортів вбачається, що основна будівля спірного будинку загальною площею 419, 2 кв.м. та житловою площею 119, 8 кв.м. (літ. «Б» за паспортом 1998 року та літ. «А» за паспортом 2003 року) значиться як забудова 1993 року. За паспортом 2003 року забудовою 1992 року значаться мансарда, два ганки та три балкони, забудовою 1985 року - сарай літ. «Г». Спорудами будівництва після 1994 року (укладання шлюбу) за паспортом 2003 року рахуються вбиральня літ. «Д»(1995р.), теплиця літ. «Ж» (2000р.), басейн літ. «Н»(1995р.), фундаменти літ. «З» та «І» (2000р).

За таких обставин відсутні підстави вважати житловий будинок в АДРЕСА_1 спільним сумісним майном. Вказаний будинок хоч і прийнятий в експлуатацію в період шлюбу, проте основна його частина (перший та другий поверхи), а також підвал і мансарда, побудовані до шлюбу, про що в матеріалах справи зібрані докази, в тому числі інвентаризаційна справа. Побудова господарських споруд і підсобних приміщень в шлюбі, не свідчать про виникнення спільної сумісної власності на житловий будинок.

Той факт, що свідоцтво про право власності від 28 серпня 2003 року видано в період шлюбу, ще не свідчить про набуття будинку в період шлюбу. Доказів того, що старий будинок, який придбала відповідачка в 1980 році, було знесено, суду не надано.

Відповідно до вимог ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Оскільки ухвалюючи рішення про визнання житлового будинку АДРЕСА_1 спільним сумісним майном та його поділ суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а його висновки не відповідають обставинам справи та зібраним по справі доказам, рішення суду необхідно в цій частині скасувати і ухвалити відповідно до вимог ст.. 309 ЦПК України нове рішення про відмову у задоволенні вимог.

Судом першої інстанції відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання домоволодіння АДРЕСА_2, яке було в шлюбі перебудоване та значно збільшилося у вартості внаслідок спільних трудових та грошових витрат, спільною сумісною власністю, у зв'язку з недоведеністю.

Актом державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації від 18 серпня 1998 року встановлено, що закінчено будівництво житлового будинку «А» по АДРЕСА_2 загальною площею 71 кв.м., житловою 38, 2 кв.м., а також погреба «Б», і сараю «В» (а.с.250 т.1).

Відповідно до свідоцтва про право приватної власності на жилий будинок від 29 квітня 1999 року ОСОБА_2 належить на праві приватної власності будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_2 (а.с.253 т.1).

В матеріалах справи наявний технічний паспорт БТІ на вказаний будинок станом на 03 червня 1998 року, з якого вбачається, що житловий будинок «А», погріб «Б» значаться як забудова 1982 року, а сарай «В» значиться як забудова 1995 року (а.с. 173-178 т. 1). Про те, що житловий будинок було побудовано в 1982 році свідчить також інвентаризаційна справа на будинок АДРЕСА_2 (а.с. 218-258 т.1).

Відповідно до вимог ст.. 25 КпШС України якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Статтею 62 Сімейного кодексу України, який набрав чинності 01 січня 2004 року, також визначено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося в своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Під час розгляду вказаної справи позивачем не доведені обставини, що спірний будинок АДРЕСА_2, у шлюбі з відповідачкою було перебудовано, внаслідок чого його вартість значно збільшилася, що дає підстави для визнання його спільним сумісним майном подружжя. Матеріали справи свідчать про те, що вказаний будинок було побудовано до шлюбу. Рішення суду в цій частині зміні чи скасуванню не підлягає.

Оскільки позовні вимоги про визнання права спільної сумісної власності та поділ житлових будинків задоволенню не підлягають, не можуть бути задоволені позовні вимоги щодо користування земельною ділянкою.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про невідповідність висновків суду при визначенні ідеальних часток подружжя у будинку АДРЕСА_1 не заслуговують на увагу, оскільки рішення суду в цій частині підлягає скасуванню. Мотиви, за яких не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_2, наведені вище апеляційним судом. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

На підставі викладеного та керуючись ст..ст. 307, 308, 309 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 червня 2014 року в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 2/3 частини будинку АДРЕСА_1 та за ОСОБА_1 права власності на 1/3 частини будинку АДРЕСА_1, визнання будинку АДРЕСА_1 спільним майном подружжя, а також в частині стягнення з ОСОБА_2 судового збору скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2 про визнання будинку АДРЕСА_1 спільним майном подружжя, поділ майна відмовити.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні інших позовних вимог, а саме визнання домоволодіння АДРЕСА_2 об»єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини вказаного домоволодіння, визнання права користування земельною ділянкою, залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в сумі 1 827 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді