Рішення № 41304577, 10.11.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8587/14 Справа № 199/11749/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Спаї В. В. Доповідач - Козлов С.П.Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2014 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого: Козлова С.П.,

суддів: Прозорової М.Л., Ткаченко І.Ю.,

при секретарі: Савеленко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у квартирі та про визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради про скасування приватизації, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у квартирі та про визнання права власності, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_4, спадкоємцями за законом якої є він та його рідня сестра - ОСОБА_2, але за життя мати зробила заповіт і все своє майно, що складалося з 12/36 частини квартири АДРЕСА_1, яка належала їй на підставі свідоцтва про право власності на житло від 20 грудня 1995 року, заповідала йому, після чого 15.02.2012 року він отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 12/36 частини вищевказаної квартири, а відповідачка на час відкриття спадщини була пенсіонером, тому згідно чинного законодавства їй належить обов'язкова частина в розмірі 4/36 частини вищевказаної квартири, тобто йому на праві власності належить 1/3 частина - як учаснику приватизації, 2/9 частин - на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та законом, 12/36 частин - на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а всього - 32/36 частини квартири, яка має площу 39,3 кв.м., у зв'язку з чим частка відповідачки у житловій площі квартири складає тільки 2,177 кв. м., в той час, коли розмір найменшої кімнати в квартирі складає 19,6 кв.м..

Оскільки вказана квартира є такою, що її не можна поділити без втрати її цільового призначення, частка відповідачки в спадковому майні є незначною - 4/36 частин, вона нею не користується, комунальні та житлові послуги не сплачує, за життя батьків їй було придбано квартиру у власність по АДРЕСА_1, в якій вона зараз мешкає, між ними склалися неприязні стосунки, спільне володіння і користування спірним нерухомим майном є неможливим, позивач просив суд припинити право власності відповідачки на 4/36 частки спірної квартири та визнати за ним право власності на цю частину квартири.

ОСОБА_2 позов не визнала та звернулася до суду із зустрічним позовом про скасування здійсненої ОСОБА_3 20.12.95 року приватизації спірної квартири, посилаючись на те, що така приватизація була проведена з порушенням Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», за яким приватизувати квартиру можуть лише громадяни України, але з 1991 року та до цього часу ОСОБА_3 є громадянином Російської Федерації, оскільки у 1976 році виїхав з України для служби в російській армії, там оженився, працює й досі мешкає, а для прийняття участі в приватизації спірної квартири до паспортного відділу надав довідку про те, що він є військовослужбовцем з військової частини 18285, яка розташована в м. Балабаново-1 Боровського району Калузької області в Російський Федерації і належить Міністерству оборони Російської Федерації, після здійснення прописки в спірній квартирі подав документи для участі в її приватизації, тобто ввів в оману органи приватизації, які не мали право оформлювати приватизацію частки квартири на ОСОБА_3, не перевіривши його паспорт з громадянством України і зазначену довідку з найменуванням військової частини іншої держави.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 і ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні її позовних вимог і постановити нове рішення про їх задоволення.

З підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні його позовних вимог і задовольнити його позов.

Перевіривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню, а рішення суду - зміні з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 про припинення права власності ОСОБА_2 на частку у квартирі суд виходив з того, що ОСОБА_3 є власником 32/36 частин спірної квартири, власником іншої 4/36 частин цієї квартири є ОСОБА_2, припинення права на частку якої завдасть істотної шкоди її інтересам, та не доведено неможливості виділення її частки в натурі, оскільки сам по собі невеликий її розмір не є підставою для припинення права власності, а позов ОСОБА_2 про скасування приватизації суд залишив без задоволення з тих підстав, що законом не передбачений обраний нею такий спосіб захисту права як скасування приватизації за відсутністю її вимог про скасування рішення відповідного органу приватизації.

З таким висновком суду повністю погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння та користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановлює рішення про припинення права особи на частку в спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

На підставі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 20.12.1995 року згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» належить 1/3 частина квартири АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.02.2012 року - 4/9 її частин і на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25.02.1997 року - 2/9 її частин (а. с. 7, 13, 16), за повідомленням КП «ДМБТІ» від 31.07.2012 року право власності на 32/36 частин вказаної квартири станом на 30.07.2012 року зареєстровано за ОСОБА_3, 4/36 її частин - за ОСОБА_4 (а. с. 45), а дані про набуття у встановленому законом порядку ОСОБА_2 права власності на будь-яку частину цієї квартири з отриманням відповідного свідоцтва або іншого правовстановлюючого документу чи права її користування, в тому числі, на час її приватизації, в матеріалах справи відсутні та за відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС в Дніпропетровській області від 08.11.2013 року вона з 06.09.2001 року зареєстрована по АДРЕСА_1 (а.с. 21).

Між тим, суд вищеназвані норми закону, надані сторонами докази та дійсні обставини справи залишив поза увагою, не врахувавши при цьому, що в даному випадку вищезазначені заявлені ОСОБА_3 і ОСОБА_2 позовні вимоги не підлягають задоволенню за відсутністю доказів порушення однією стороною законних прав іншої сторони щодо спірної квартири, а не за безпідставністю по їх суті, з чого помилково виходив суд.

З урахуванням наведеного рішення суду в частині його обґрунтування підлягає відповідній зміні на підставі ст. 309 ЦПК України, а викладені у скарзі доводи скаржників про наявність достатніх підстав для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення заявлених ними вимог не ґрунтуються на нормах ст. 16 ЦК України та іншого законодавства, регулюючого спірні правовідносини.

Керуючись ст. ст. 307 - 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2014 року в частині обґрунтування відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у квартирі та про визнання права власності, зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради про скасування приватизації - змінити відповідно до цього рішення.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: