Ухвала суду № 41300491, 04.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2014 р. Справа № 45448/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Курильця А.Р., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року у справі за позовом Приватного підприємства «Аксет 2005» до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

15.10.2010 року Приватне підприємство «Аксет 2005» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0002411640/0/2127/15-2/34022540/4974 від 13.07.2010 року, № 0003321640/0/2676/15-2/34000540/5976 від 21.08.2010 року, № 0001152301/0/3378/23-4/34022540/7297 від 06.10.2010 року.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області № 0002411640/0/2127/15-2/34022540/4974 від 13.07.2010 року, № 0003321640/0/2676/15-2/34000540/5976 від 21.08.2010 року, № 0001152301/0/3378/23-4/34022540/7297 від 06.10.2010 року.

Не погодившись з вищенаведеною постановою, ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги відповідач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною і необґрунтованою, оскільки суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не надано доказів про несплату позивачем всіх необхідних при розмитненні платежів та податків від митної вартості товару. Крім цього, реалізація товару проводилась оптом, але в жодному випадку ціна товару не була нижчою від ринкової ціни та від звичайної. Також, при перевірці позивач надав відповідачу всі необхідні документи, а тому жодних законних підстав щодо самого факту застосування непрямих методів для визначення податкових зобов'язань платників податків не було.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

З наявного в матеріалах справи Акту № 1563/15-2 від 08 липня 2010 року, слідує, що відповідачем було здійснено документальну невиїзну перевірку позивача за травень 2010 року, якою встановлено, що розмір податку, зазначеного платником у декларації, є більшим, ніж визначено за результатами документальної невиїзної перевірки, оскільки при заповненні податкової декларації платником, в порушення статті 4 пунктів 4.1. та 4.3., статті 7 пункту 7.3 підпункту 7.3.1. та пункту 7.4 підпункту 7.4.1. Закону України "Про податок на додану вартість", заявлено до бюджетного відшкодування суму ПДВ в розмірі 13876, 00 грн., як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за травень 2010 року(а.с.13-14).

На підставі вищевказаного акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002411640/0/2127/15-2/34022540/4974 від 13 липня 2010 року, яким за порушення статті 4 пунктів 4.1. та 4.3., статті 7 пункту 7.3 підпункту 7.3.1. та пункту 7.4 підпункту 7.4.1. Закону України "Про податок на додану вартість", позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування по ПДВ за травень 2010 року на 13876, 00 грн.(а.с.15).

Також, з Акту № 1906/15-2 від 12 серпня 2010 року, слідує, що відповідачем було здійснено документальну невиїзну перевірку позивача, якою визначено, що підприємством порушено статтю 7 пункт 7.7 підпункти 7.7.1. та 7.7.2. Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого підприємством було завищено суму ПДВ, належного до відшкодування за червень 2010 року на 68 960, 00 грн.(а.с.28-29).

На підставі цього акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003321640/0/2676/15-2/34000540/5976 від 21 серпня 2010 року про зменшення сум бюджетного відшкодування за червень 2010 року на 68 960, 00 грн.(а.с.30).

Крім цього, відповідачем було складено Акт № 3225/23-4/34022540 від 05 жовтня 2010 року за наслідками проведення позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за липень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за червень 2010 року та зроблено висновок про порушення підприємством статті 4 пунктів 4.1. та 4.3., статті 7 пункту 7.3 підпункту 7.3.1. та пункту 7.4 підпункту 7.4.1. Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого, на думку перевіряючих, підприємством було завищено суму ПДВ, належного до відшкодування за липень 2010 року на 104 698, 00 грн.(а.с.34-43).

На підставі даного Акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001152301/03378/23-4/34022540/7297 від 06 жовтня 2010 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування за липень 2010 року на суму 104 698, 00 грн.(а.с.52).

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем визначено податкові зобов'язання за травень та червень, липень 2010 року на товар виходячи з фактурної вартості, ввізного мита та націнки. Матеріалами справи підтверджується, що протягом охоплюваних перевірками періодів позивач здійснював діяльність з імпорту товарів на митну територію України, які в подальшому реалізовувались на внутрішньому ринку. Зокрема підприємство проводило реалізацію пластмасових виробів санітарно-технічного призначення суб'єктам підприємницької діяльності по цінам, що сформовані на основі фактурної вартості та включають ввізне мито, націнку. При ввезенні товарів позивач належним чином сплачував до бюджету суми ПДВ, що були визначені відповідно до статті 4 частини 3 Закону України "Про податок на додану вартість"з митної вартості імпортованих товарів, що підтверджується відповідними ВМД.

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 цього Закону звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Вищезазначені приписи жодним чином не співставляють та не ототожнюють поняття "звичайна ціна" та "митна вартість".

Пунктом 1.20.2 ст. 1 вказаного Закону встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

При цьому враховуються звичайні, при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов"язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Пунктом 1.20.6 ст. 1 даного Закону визначено, що у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Підпунктом 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону передбачено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, зокрема у відповідності до положень які визначені у п.4.3 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Матеріали справи свідчать про те, що податковим органом при проведенні перевірки не здійснено визначення звичайної ціни реалізованої позивачем на внутрішньому ринку України продукції згідно вимог п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Працівники відповідача дійшли висновку про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною.

Однак, чинне законодавство України не передбачає ідентичності чи взаємозалежності таких понять як "митна вартість" та "звичайна ціна" при здійсненні податкових платежів та не містить приписів про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною при подальшій реалізації цього товару на території України.

Пунктом 4.1 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.

При цьому "звичайна ціна" встановлюється за правилами п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон), залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

З цієї ж норми вбачається, що справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) і сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Згідно абзацу 7 пункту 1.7. Інструкції про заповнення вантажної митної декларації затвердженої наказом Державної митної служби України № 307 від 09 липня 1997 року (далі- Інструкція) митна вартість це вартість товару, що визначається відповідно до положень Закону України "Про Єдиний митний тариф" і використовується виключно для цілей митного оподаткування товарів та ведення митної статистики.

Відповідно до абзацу 5 пункту 1.7. Інструкції фактурна вартість (договірна, контрактна) - це вартість товарів, яка фактично сплачена чи підлягає сплаті або має компенсуватися зустрічними поставками товарів та зазначається в рахунку-фактурі відповідно до умов зовнішньоторговельного договору (контракту) купівлі-продажу.

На підставі аналізу вказаних правових норм, на переконання колегії суддів, слід погодитися із судом першої інстанції про те, що митна вартість імпортованих товарів, самостійно визначена митним органом, служить для визначення сум податків та зборів, що сплачуються на митниці. У той же час звичайною ціною придбання в даному випадку слід вважати фактурну вартість товарів, що визначена у зовнішньоекономічних контрактах та зазначається у вантажно-митних деклараціях. Митна вартість та звичайна ціна при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару не є тотожними. Таким чином якщо товари продані за ціною, вищою від контрактної (фактурної), але нижчою від митної, база обкладення ПДВ визначається виходячи з продажної вартості товару.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (пп.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що він сплатив всі необхідні при розмитненні платежі та податки від митної вартості товару, а ціну, за якою реалізував товари покупцям, формував на підставі статті 4 пункту Закону України Закону України № 168/97-ВР, при здійсненні господарської діяльності ціна реалізації товару коливалася відповідно до попиту, економічного стану ринку, маркетингових досліджень. Реалізація товару проводилась оптом, але в жодному випадку ціна товару не була нижчою від ринкової ціни, а отже, й від звичайної.

Відповідно до п.п. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"№ 2181-ІІІ (надалі Закон України № 2181-ІІІ), застосування непрямих методів визначення податкових зобов'язань платника податків є можливим виключно у випадках, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а"підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону (тобто лише у разі, якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію) у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з не веденням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів. Там же визначено, що цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Згідно п.п. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України № 2181-ІІІ, якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Там же визначено, що якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

Відповідно до п.п. 4.3.5 п. 4.3. ст. 4 Закону України № 2181-ІІІ рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

З актів відповідача слідує, що при перевірці позивача йому були надані всі необхідні документи, а тому жодних законних підстав щодо самого факту застосування непрямих методів не було.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що нарахування податкових зобов'язань на імпортовані товари, що реалізуються по договірній ціні на території України, виходячи з митної вартості, є безпідставним, оскільки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року у справі № 2а-3852/10/0770 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: А.Р. Курилець

В.В. Ніколін