Ухвала суду № 41300414, 06.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2014 року Справа № 6014/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.

суддів: Каралюса В.М., Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Тернопільському районі Тернопільської області Комунального підприємства «Великоглибочецьке» до Управління Пенсійного фонду України в Тернопільському районі про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Великоглибочецьке» звернулось до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Тернопільському районі про визнання протиправними та скасування рішень Управління Пенсійного фонду України в Тернопільському районі про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду, за №21 від 02.04.2014 року та №23 від 04.04.2014 року.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.05.2014 року позов задоволено повністю.

Відповідач, не погодившись із даною постановою, оскаржив її в апеляційному порядку, просить скасувати та винести нову про відмову в позові. Посилається на правомірність скасованих судом рішень.

Сторони правом на участь у судовому засіданні не скористалися, у зв'язку з чим справа розглядалася в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, з яких вбачається, що позивач, КП «Великоглибочецьке» (код ЄДРПОУ - 33916197), - зареєстрований як платник страхових внесків в Управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільському районі Тернопільської області, і відповідно, є страхувальником в розумінні пункту 1 статті 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

08 квітня 2014 року позивачем отримано рішення Управління ПФУ в Тернопільському районі №21 від 02.04.2014 року, яким до КП «Великоглибочецьке» застосовано фінансові санкції за період з 20.10.2009 року до 03.04.2014 року на загальну суму 31345,42 грн. (з них: штрафні санкції - 1538,56грн., пеня - 29806,86 грн.), та рішення №23 від 04.04.2014 року яким до КП «Великоглибочецьке» застосовано фінансові санкції за період з 20.08.2009 року до 31.03.2014 року на загальну суму 17742,51 грн. (з них: штрафні санкції - 1001,45 грн., пеня - 16741,06 грн.). Зазначені рішення прийняті на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

За період до 1 січня 2011 року відносини, що виникали між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулювалися Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV. Зазначеним Законом визначалися платники страхових внесків, порядок їх нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

Як вбачається з оскаржуваних рішень УПФУ в Тернопільському районі, - фінансові санкції були застосовані до позивача на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - в редакції, що діяла до 01.01.2011 року.

В даному випадку спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058.

Порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків та стягнення заборгованості по внескам визначається виключно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» дано визначення окремим поняттям, зокрема:

- страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

- страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.

Страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.

Пунктом 6 частини 2 статті 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» було встановлено, що страхувальник, серед іншого, зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Відповідно до частини 2 статті 106 зазначеного вище Закону, у редакції що діяла до 01 січня 2011 року, суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Частиною 8 статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, що діяла до 01.01.2011 року) було встановлено, що на недоїмку нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, що діяла до 01.01.2011 року) було встановлено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Разом із тим, з 01 січня 2011 року набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і згідно з підпунктами «е» та «й» підпункту 12 пункту 11 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону України до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» внесено зміни, а саме: статті 17 - 19, частини першу - дев'яту статті 106 - виключено.

Таким чином, наведене свідчить, що як стаття 17, так і частина 2, частина 8 та пункт 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та момент прийняття відповідачем спірних (оскаржуваних) рішень - не діяли.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави вважати, що органи Пенсійного фонду України не вправі виносити рішення про застосування фінансових санкцій на підставі норми (в даному випадку п.2 ч. 9 статті 106 Закону № 1058-IV), яка втратила чинність з 01 січня 2011 року і не діє є діючою з того часу.

Аналогічна позиція викладена в рішеннях Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 20.11.2012 року за № 21-367а12, від 19.02.2013 року за № 21-432а12, від 04.06.2013 року за №21-170а13, - з приводу застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, які регулюють питання щодо можливості застосування органами Пенсійного фонду України норм законодавства, які втратили чинність з 01.01.2011 року (положень статті 106, виключених з 01.01.2011 року із Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») .

Таким чином, у відповідача були відсутні повноваження на застосування фінансових санкцій до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, а тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198 п. 1 ч. 1, 200, 205, 206 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Тернопільському районі Тернопільської області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.05.2014 року у справі № 819/779/14а - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.С.Затолочний

Судді В.М. Каралюс

З.М. Матковська