Постанова № 41299335, 03.11.2014, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2014 р.м. ХерсонСправа № 821/3087/1416 год. 00 хв.

Херсонський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кисильової О.Й.,

суддів: Дубровної В.А., Василяки Д.К.,

при секретарі: Дудар Е.І.,

за участю: позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представників Управління лісомисливського господарства - Павлюк О.І., Ситнік Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України, Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Державного агентства лісових ресурсів України (далі - відповідач-1), Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства (далі - відповідач-2, Управління), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить скасувати наказ відповідача-1 від 04.07.2014 р. № 393-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства, поновити позивача на вказаній посаді та стягнути з відповідача-2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У судовому засіданні позивач пояснив, що 18.06.2014 р. у кабінеті голови Херсонської ОДА в присутності голови Державного агентства лісових ресурсів України ОСОБА_5, заступника голови Херсонської ОДА ОСОБА_6., представників обласної прокуратури та УМВС в Херсонській області, голова обласної державної адміністрації ОСОБА_7. наполягав на написанні позивачем заяви про звільнення за згодою сторін, погрожуючи при цьому застосуванням до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення чи інших заходів впливу в разі відмови припинити трудові відносини за п. 1 ст. 36 КЗпП України. Позивач відмітив, що написав заяву про звільнення за згодою сторін у своєму кабінеті 18.06.2014 р. наприкінці дня та 19.06.2014 р. електронною поштою направив до Державного агентства лісових ресурсів України. 20.06.2014 р. ОСОБА_1 вийшов на роботу та продовжував виконувати посадові обов'язки, оскільки не бажав припиняти трудовий договір. Проте, близько 11:00 год., внаслідок погіршення самопочуття, позивач звернувся за медичною допомогою до лікаря та у період з 20.06.2014 р. по 09.07.2014 р. знаходився на стаціонарному лікуванні. Крім того, 20.06.2014 р. позивач надіслав відповідачу-1 лист, яким повідомив про написання заяви про звільнення під тиском та про бажання продовжувати працювати на займаній посаді. Позивач наголошує, що відповідач-1, припиняючи трудовий договір за п. 1 ст. 36 КЗпП України, зобов'язаний був звільнити позивача із займаною посади саме у термін, визначений у заяві про звільнення. Оскільки спірний наказ винесено 04.07.2014 р., тобто через два тижні після досягнення згоди про звільнення, та у період знаходження позивача на лікуванні, ОСОБА_1 вважає таке рішення відповідача-1 незаконним, що, на його думку, є підставою для скасування оскаржуваного наказу та поновлення позивача на посаді начальника Управління.

08.10.2014 р. представник відповідача-1 у судовому засіданні, заперечуючи проти позову, зазначив, що заяву про звільнення позивач написав 18.06.2014 р. без будь-якого примусу з боку сторонніх осіб. Наказ про звільнення відповідачем-1 винесено 04.07.2014 р., зважаючи на необхідність дотримання положень Порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які передбачають обов'язковість погодження звільнення керівника обласного територіального органу із міністром аграрної політики та головою облдержадміністрації. Тобто, звільнення позивача стало можливим тільки після дотримання порядку звільнення, встановленого законодавством. Відповідач-1 не отримував листа позивача про бажання продовжувати працювати на займаній посаді.

Представники відповідача-2 заперечували проти задоволення позову з підстав необґрунтованості позовних вимог та відсутності встановленого факту вчинення тиску та позивача.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідка, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Наказом Державного комітету лісового господарства України від 10.09.2014 р. № 531-к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства.

04.07.2014 р. наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 393-к ОСОБА_1 звільнено із посади начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства за згодою сторін - пункт 1 статті 36 КЗпП України. Підставою для звільнення відповідач-1 вказав заяву ОСОБА_1 від 18.06.2014 р., лист-погодження Міністра аграрної політики та продовольства України від 03.07.2014 р. та лист-погодження голови Херсонської ОДА від 20.06.2014 р.

Надаючи оцінку законності звільнення ОСОБА_1 із посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.

Підстави припинення трудового договору визначені, зокрема, статтею 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Так, пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП встановлено, що трудовий договір може бути припинено за угодою сторін.

Судом встановлено, що 18.06.2014 р. позивачем подано заяву про звільнення його з роботи за угодою сторін з 19.06.2014 р. Дана заява містить резолюцію голови Державного агентства лісових ресурсів України про надання згоди на звільнення, датовану 20.06.2014 р. Наказ про звільнення відповідачем-1 прийнято 04.07.2014 р., тобто через п'ятнадцять днів після досягнення сторонами згоди про припинення трудового договору.

Позивач стверджує, що заява про звільнення складена ним під психологічним тиском, тобто без наміру припиняти трудові відносини із відповідачем-1, а тому ОСОБА_1 20.06.2014 р. вийшов на роботу та продовжував виконувати посадові обов'язки, про що працівниками відповідача-2 складено акт про перебування на робочому місці. Даний факт не заперечувався сторонами у судовому засіданні.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка заступник голови обласної державної адміністрації ОСОБА_6 суду пояснив, що 18.06.2014 р. він був присутнім при розмові голови обласної державної адміністрації ОСОБА_7 із позивачем, яка відбувалася у кабінеті голови Херсонської ОДА в присутності голови Державного агентства лісових ресурсів України ОСОБА_5, представників обласної прокуратури та УМВС в Херсонській області. ОСОБА_7 наполягав на написанні ОСОБА_1 заяви про звільнення за згодою сторін, погрожуючи при цьому застосуванням до позивача дисциплінарного стягнення чи інших заходів впливу в разі відмови припинити трудові відносини за п. 1 ст. 36 КЗпП України. Свідок відмітив, що був на той час безпосереднім керівником позивача та зрозумів бажання голови ОДА у будь-який спосіб усунути ОСОБА_1 від виконання обов'язків. Позивач погодився на звільнення в присутності вказаних осіб, проте заяву про звільнення вирішив написати у своєму кабінеті.

Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами і доповненнями) (далі - Постанова № 9), зазначено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору.

Отже, у разі звільнення працівника за п. 1 ст. 36 КЗпП, останнім днем його роботи є день, зазначений у заяві про звільнення, оскільки про такий строк припинення трудового договору сторони угоди повинні попередньо дійти згоди.

Таким чином суд вважає, що у випадку виконання працівником посадових обов'язків після узгодженої дати звільнення є підстави стверджувати, що трудовий договір не припинено, оскільки роботодавцем не дотримано умови угоди та не звільнено працівника у строк, визначений сторонами.

Відповідач-1 стверджує, що позивач обіймав керівну посаду органу виконавчої влади, звільнення з якої відбувається за умови погодження такого звільнення із міністром аграрної політики та головою облдержадміністрації, що унеможливило припинення трудового договору у строк, визначений сторонами, тобто 19.06.2014 р., а тому рішення про звільнення відповідач-1 прийняв тільки після отримання такого погодження, тобто 04.07.2014 р.

Суд не бере до уваги зазначені твердження відповідача-1, оскільки у разі припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП, відповідач-1 повинен був дотримати умови домовленості щодо дати звільнення з урахуванням погоджень з наведеними вище посадовими особами.

Суд відмічає, що відповідачем-1 не надано доказів анулювання попередньої домовленості з позивачем про звільнення за угодою сторін з 19.06.2014 р. та досягнення іншої домовленості щодо дати звільнення з 04.07.2014 р.

Право кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, закріплене в статті 43 Конституції України. Вказаною статтею громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Звільняючи ОСОБА_1 із займаної посади з порушенням строку, визначеного угодою, відповідач-1 допустив порушення конституційних прав позивача, а саме щодо можливості забезпечення належною роботою в зв'язку з невизначеністю дати звільнення. У випадку звільнення у строки, визначені сторонами, роботодавець таким чином унеможливив би порушення прав позивача працевлаштуватися.

Отже, суд вважає, що вказані обставини є підставою для скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на посаді начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. У пункті 17 Постанови № 9 зазначено, що розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано листок непрацездатності (або, у встановлених законом випадках, довідку) про його тимчасову непрацездатність.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у період з 20.06.2014 р. по 27.06 2014 р. включно відповідно до листка непрацездатності № 467862 та у період з 01.07.2014 р. по 09.07.2014 р. - листок непрацездатності № 501602. Тобто, матеріали справи містять докази того, що позивача звільнено з роботи у період його тимчасової непрацездатності.

Проте, оскільки правила ч. 3 ст. 40 КЗпП України стосуються випадків, коли звільнення відбувається за ініціативи власника, суд не погоджується із позицією позивача про неприпустимість припинення договору в період його тимчасової непрацездатності.

Також суд не враховує пояснень позивача та свідка щодо вчинення на ОСОБА_1 тиску, оскільки цей факт не підтверджений належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати у відносинах публічної служби-у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок) цей порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт "з" пункту 1). У відповідності до ч. 3 п. 2 Порядку, збереження заробітної плати "у всіх інших випадках", до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно наданої відповідачем-2 довідки про середню заробітну плату, середньоденна заробітна плата позивача складає 148,69 грн. Час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 5 липня 2014 року по 3 листопада 2014 року склав 85 робочих днів, а тому стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 12638,65 грн. (148,69 грн. х 85 роб.дн. = 12638,65 грн.).

Оскільки стягненню підлягає сума коштів у межах одного місяця, рішення суду підлягає негайному виконанню щодо поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних ОСОБА_1 у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167, 256 КАС України, суд, -

постановив:

Позов ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України, Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити повністю.

Скасувати наказ Державного агентства лісових ресурсів України від 04.07.2014 р. № 393-к "Про звільнення з посади начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства ОСОБА_1.".

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства з 5 липня 2014 року.

Стягнути з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства (м. Херсон вул. Полякова, 2, код ЄДРПОУ 35220328) на користь ОСОБА_1, який мешкає за адресою АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 12638,65 (дванадцять тисяч шістсот тридцять вісім) грн. 65 коп. з відрахуванням обов'язкових платежів.

Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства з 5 липня 2014 року та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4717,44 грн. (чотири тисячі сімсот сімнадцять) грн. 44 коп. з відрахуванням обов'язкових платежів.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 10 листопада 2014 р.

Головуюча: Кисильова О.Й.

Судді: Дубровна В.А.

Василяка Д.К.

кат. 12.3