Ухвала суду № 41298131, 05.11.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/3797/14 (3 томи) Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: Гром Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

05 листопада 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді - Гром Л.М.;

суддів - Бєлової Л.В.,

Міщука М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазобладнання» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2014 року позов задоволено частково, визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України №0000352204 в частині визначення позивачу 370788грн. податку на прибуток та застосування 103521,50грн. штрафних санкцій та податкове повідомлення-рішення №0000342204 в частині визначення позивачу 127905грн. податку на додану вартість та застосування 63953грн. штрафних санкцій. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судове засідання сторони не з'явилися, причини неявки сторін суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь в справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України (далі - відповідач) проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Нафтогазобладнання» (далі - позивач) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 09.04.2010 по 31.12.2012р., за результатами якої складено Акт №473-26-53-22-04-21/37036116 (далі - Акт перевірки), яким встановлені порушення пп.139.1.9п.139.1 ст.139, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення форми «Р» №0000352204 та №0002342220 від 10.09.2013р.

Позивач, вважаючи дані податкові повідомлення-рішення неправомірними, звернувся до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується колегія суддів.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, до складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 цього Кодексу.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку (який основою будь-якого іншого обліку) господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на оплату виконаних робіт до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за виконані роботи до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст.1 зазначеного закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, останні містять податкові накладні, акти приймання-передачі робіт, виписані позивачу його контрагентом, в той же час акт перевірки позивача не містить жодних зауважень щодо їх змісту та інформації про відсутність статусу платника податку у контрагента позивача станом на дату їх виписки.

Відповідачем, ні під час проведення перевірки, ні під час судового розгляду зауважень щодо даних документів не надано.

Отже, відповідачем не заперечується наявність у позивача податкових накладних, виписаних зареєстрованими платниками податку.

З вищезазначених документів вбачається правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, фіктивними правочинами.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на визначення податкових зобов'язань контрагентам позивача, винесення вироків посадовим особам підприємств щодо ухиляння контрагентами позивача від сплати податків та зборів або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду також звертає увагу на той факт, що вищезазначені первинні, розрахункові та інші документи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і за висновками суду свідчать про реальність операцій між позивачем і його контрагентом.

Також встановлено, що господарська діяльність контрагента позивача на момент здійснення правочинів не була припинена, що не заперечувалось податковим органом, що дане товариство було зареєстровано платникам податку на додану вартість, а тому податкові накладні складені належними особами та не суперечить приписам норм чинного законодавства.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення не можна повністю визнати законними та обґрунтованими.

В свою чергу, доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства, а отже, не підлягають задоволенню.

Отже, судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи відповідні правові норми та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 200 КАС України.

Керуючись статтями 195, 196, 200, 205, 206 КАС України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Бєлова Л.В.

Міщук М.С.