Рішення № 41297880, 05.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №910/11387/14 05.11.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТС Обжора"до1. Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС ФІНАНС"провизнання договору недійсним Головуючий суддя: Яковенко А.В. Судді: Босий В.П. Івченко А.М.Представники сторін: від позивача: від відповідача-1 від відповідача-2 Клочай Н.І. - дов. №б/н від 25.04.2014р. Коваленко С.В. - дов. №09-32/335 від 12.05.2014р. Вабіщевич Т.В. - дов. №б/н від 20.06.2014р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТС Обжора" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС ФІНАНС" про визнання Договору відступлення права вимоги №39/246 від 03.04.2014 за кредитним Договором про відкриття кредитної лінії №15-93/19-65/11 від 26.10.2011 недійсним, крім того просив судові витрати у розмірі 1 218,00 грн. також покласти на відповідачів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що, на думку позивача, при укладенні оспорюваного Договору про відступлення права вимоги №39/246 від 03.04.2014 було порушено ч. 3 ст. 512, ст. 517 Цивільного кодексу України, та оспорюваний Договір підписаний відповідачем-2 без належних на це повноважень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2014 порушено провадження у справі №910/11387/14 та призначено розгляд справи на 02.07.2014.

У зв'язку з перебуванням судді Митрохіної А.В. у відпустці, розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 справу було передано в провадження судді Якименку М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 суддя Якименко М.М. прийняв справу №910/11387/14 до свого провадження та призначив судове засідання на 23.07.2014.

У зв'язку з поверненням судді Митрохіної А.В. з відпустки, розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 07.07.2014 справу №910/11387/14 було передано для розгляду судді Митрохіній А.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2014 прийнято до провадження суддею Митрохіною А.В. справу №910/11387/14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2014 відкладено розгляд справи на 11.08.2014.

У зв'язку з перебуванням судді Митрохіної А.В. у відпустці, розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 11.08.2014 справу було передано в провадження судді Якименку М.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.08.2014 справу №910/11387/14 прийнято до свого провадження суддею Якименко М.М. та призначено справу до розгляду на 10.09.2014.

У зв'язку з поверненням судді Митрохіної А.В. з лікарняного, розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 01.09.2014 справу №910/11387/14 було передано для розгляду судді Митрохіній А.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2014 прийнято до провадження суддею Митрохіною А.В. справу №910/11387/14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС ФІНАНС" про відвід судді відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 вирішено розгляд справи здійснювати колегіально у складі трьох суддів.

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 для здійснення колегіального розгляду справи визначено наступних суддів: Митрохіна А.В. (головуюча), судді: Босий В.П., Івченко А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 судді Митрохіна А.В. (головуюча), Босий В.П., Івченко А.М. прийняли справу №910/11387/14 до свого провадження та назначили розгляд справи на 15.10.2014.

15.10.2014 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові пояснення з додатками №б/н від 14.10.2014, в яких підтримано вимоги, викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні 15.10.2014 оголошувалася перерва до 27.10.2014 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до Наказу Голови Господарського суду міста Києва №415-К від 16.10.2014 судді Митрохіній А.В. змінено прізвище на Яковенко.

В судовому засіданні 27.10.2014 оголошувалася перерва до 05.11.2014 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судове засідання 05.11.2014 з'явився, надав поясненні по суті справи, відповідно до яких повністю підтримав вимоги, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача-1 в судове засідання 05.11.2014 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких просив відмовити у задовленні позовних вимог.

Представник відповідача-2 в судове засідання 05.11.2014 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких просив відмовити у задовленні позовних вимог.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/11387/14.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 15.10.2014 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.10.2011 між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - Відповідач-1, Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора» (далі - Позивач, Позичальник) було укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії №15-93/19-65/11 (далі - Кредитний договір), відповідно до якого Банк за наявності власних кредитних ресурсівв надає Позичальнику кредит в грошовій формі шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка не може перевищувати 17 200 000,00 грн. (ліміт кредитної лінії), на умовах, передбачених Договором, (кредитна лінія), а Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, та виконанти інші обов'язки, що витікають зі змісту цього Договору, і повністю погасити свої боргові зобов'язання у терміни (строки), встановлені Договором (п. 2.1. Кредитного договору).

Згідно з п. 4.3.9. Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №15-93/19-65/11 від 26.10.2011 Банк вправі укладати з третіми особами договори про отримання послуг щодо повернення Позичальником заборгованості за отриманити кредитними коштами, а також передавати свої права по даному Договору іншій особі шляхом продажу прав вимоги або укладення договору відступлення права вимоги, з передачею оригіналу цього Договору, інших документів та інформації, необхідніх такій особі для набуття та реалізації прав Нового кредитора.

03.04.2014 між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авіс Фінанс» (далі - Відповідач-2, Новий кредитор) було укладено Договір відступлення права вимоги №39/246 (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору Банк відступає Новому кредитору належне Банку право вимоги за наступним договором, що укладений між Банком та Позичальником: Кредитний договір про відкриття кредитної лінії №15-93/19-65/11 від 26.10.2011 разом із Договорами про внесення змін та доповнень до Кредитного договору:

- Договір про внесення змін №1 від 25.07.2012 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №15-93/19-65/11 від 26.10.2011;

- Договір про внесення змін від 17.01.2013 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №15-93/19-65/11 від 26.10.2011;

- Договір про внесення змін №1 від 08.02.2013 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №15-93/19-65/11 від 26.10.2011.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У своїй позовній заяві Позивач посилається на те, що у директора Відповідача-2 відсутній необхідний обсяг прав для підписання оскаржуваного Договору. Крім того, на думку Позивача, останній повинен був разом із повідомленням про відступлення права вимоги отримати копію Договору про відступлення права вимоги №39/246 від 03.04.2014, Акт прийому-передачі документів, платіжне доручення, як докази переходу права вимоги. Також, на думку Позивача, оскаржуваний Договір взагалі був укладений незаконно, з грубим порушенням норм матеріального законодавства, а саме: ч.3 ст. 512 ЦК України, відповідно до якої кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом, оскільки Новий кредитор не є банківською (фінансовою) установою, наявність статусу якої є обов'язковим для особи кредитора.

З приводу наявності у директора Відповідача-2 необхідного обсягу прав для підписання оскаржуваного Договору судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що оскаржуваний Договір від імені ТОВ «Авіс Фінанс» було підписано п. Самофаловим В.В., як Директором Відповідача-2.

Відповідно до п. 7.16 Статуту ТОВ «Авіс Фінанс» (належним чином засвідчена копія наявна у матеріалах справи) виконавчим органом товариства є Директор.

До компетенції Директора відноситься в тому числі розпорядження майном та коштами товариства; вчинення правочинів та здійснення будь-яких юридичних дій від імені Товариства без довіреності і спеціального повноваження (п. 7.17 Статуту).

У відповідності із Протоколом Загальних зборів учасників ТОВ «Авіс Фінанс» №11/01 від 10.01.2013 (засвідчена копія наявна у матеріалах справи) та Наказом №11/1 від 11.01.2013 (засвідчена копія наявна у матеріалах справи) директором ТОВ «Авіс Фінанс» призначений п. Самофалов Валентин Вікторович.

Таким чином, твердження Позивача щодо відсутності необхідного обсягу повноважень у директора Відповідача-2 на підписання оскаржуваного Договору не відповідають обставинам справи, не грунтуються на вимогах чинного законодавства та є такими, що не можуть бути прийняті судом у якості однієї з підстав для визнання вчиненого правочину недійсним.

З приводу факту повідомлення Позивача про відступлення права вимоги за Кредитним договором судом встановлено наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до умов Кредитного договору Банк має право укладати договори відступлення права вимоги до боржника з передачею Новому кредитору всіх необхідних документів (п. 4.3.9. Кредитного договору).

Таким чином, Позивач, погодившись на умови цього Кредитного договору, виразив свою волю на об'єктивацію суб'єктивного цивільного права Відповідача-1 на укладання правочинів з приводу відступлення права вимоги (цесії).

Згідно з ч.2 ст. 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, чинне законодавство пов'язує правові наслідки неповідомлення боржника про заміну сторони кредитора з неможливістю повторного задоволення вимог за рахунок боржника, а не з недійсністю вчиненого правочину.

У разі ж якщо у боржника наявні сумніви стосовно факту переходу прав кредитора, то у відповідності до ч.2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Звідси, чинне законодавство виходить із доцільності письмового повідомлення боржника про факт переходу прав кредитора у зобов'язанні. Разом з тим, жодних імперативних вимог стосовно форми такого повідомлення, а тим паче документів, які обов'язково повинні бути додані до такого повідомлення законодавство не містить.

Відповідно до п.п. 2.2.2., 2.2.3. Договору Банк зобов'язаний був протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту переходу права вимоги до Нового кредитора повідомити Позивача про здійснене відступлення права вимоги. Так, судом встановлено, що ПАТ «Промінвестбанк» письмово повідомив (повідомлення вих. №180-08-01-3/39-3) про відступлення своїх прав за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №15-93/19-65/11 від 26.10.2011 на користь ТОВ «Авіс Фінанс», що підтверджується описом вкладення у цінний лист №0100104473266 від 03.04.2014 та фіскальним чеком поштового відділення №0388 (належним чином засвідчені копії наявні у матеріалах справи).

Звідси, суд приходить до висновку, що Відповідач-1 свої зобов'язання стосовно повідомлення Позивача про відступлення права вимоги до Відповідача-2 виконав у повному обсязі та належним чином. Підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним немає.

З приводу аргументів Позивача стосовно відсутності у Відповідача-2 спеціальної правосуб'єктності, необхідної для набуття статусу кредитора, судом встановлено наступне.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України в абз. 4 п. 2.1. Постанови «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 №11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується, тому обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

В позовній заяві, Позивач стверджує, що надавати кредити вправі лише банківські установи за наявності відповідної на те ліцензії. Надання кредиту відноситься до фінансових операцій, а тому вимагає спеціальної правосуб'єктності від сторін правовідносин.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Також, ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», встановлено, що фінансовими послугами вважаються:

1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;

2) довірче управління фінансовими активами;

3) діяльність з обміну валют;

4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення;

5) фінансовий лізинг;

6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;

7) надання гарантій та поручительств;

8) переказ коштів;

9) послуги у сфері страхування та у системі накопичувального пенсійного забезпечення;

10) професійна діяльність на ринку цінних паперів, що підлягає ліцензуванню;

11) факторинг;

11-1) адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах;

12) управління майном для фінансування об'єктів будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю";

13) операції з іпотечними активами з метою емісії іпотечних цінних паперів;

14) банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".

У зв'язку з тим, що відступлення права вимоги від 03.04.2014 не належить до жодної з перелічених у ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» послуг, в даному випадку, укладення оспорюваного Договору про відступлення права вимоги від 03.04.2014 не може вважатися фінансовою послугою.

Аналогічна правова позиція висловлена Вищим господарським судом України в Постанові від 06.10.2010 у справі №33/457.

Разом з тим, судом також встановлено, що Відповідачу-2 від 13.11.2012 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг надане Свідоцтво Серія ФК №352 про реєстрацію фінансової установи. Згідно додатку до вказаного Свідоцтва, Відповідач-2, як фінансова установа, має право без отримання ліцензій/дозволів надавати позики, гарантії, поручительства, залучати фінансові активи юридичних осіб із зобов'язанням наступного їх повернення, здійснювати факторинг, фінансовий лізинг та надавати фінансові кредити за рахунок власних коштів.

Враховуючи вищевикладене, у суду відсутні підстави для визнання оспорюваного Позивачем правочину недійсним, оскільки Договір відступлення права вимоги за своєю правовою природою не є фінансовою послугою у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та станом на моменту укладення Договору Відповідач-2 є фінансовою установою, що повною мірою спростовує доводи Позивача.

Відповідач-2 у своїх додаткових письмових поясненнях вказує на ту обставину, що Позивач не не стороною оспорюваного Договору, у результаті чого повинен довести суду факт порушення його законних прав та (або) інтересів внаслідок вчинення правочину.

Судом при вирішенні спору приймаються до уваги положення ст.ст. 215, 216 ЦК України відповідно до яких вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Аналогічні правові позиції містяться в п. 2.10. Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 №11 та в п. 5 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 №9.

Згідно з п. 3.6. Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2014 у справі №1-10/2004 (справа про «охоронювалий законом інтерес») поняття «охоронюваний законом інтерес», означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Тобто одним з конститутивних елементів «охоронюваного законом інтересу» однієї особи є те, що він не може порушувати законні права та інтереси інших осіб, спрямований виключно на задоволення незаборонених законодавством потреб шляхом корисування наданими правами.

Таким чином, особа, яка не є стороною оспорюваного Договору, може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного, оспорюваного права та/або інтересу за умови належного обгрунтування з посиланням на належні докази порушення своїх прав (законних інтересів) у результаті вчинення такого Договору.

Суд приходить до висновку, що заміна кредитора у зобов'язанні жодним чином не впливає на обсяг прав (обов'язків) Позивача у справі, що свідчить про відсутність порушення його цивільних прав та законних інтересів, як незалежного учасника майнових господарських правовідносин.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Позивача про визнання вчиненого Договору недійсним є необґрунтованими та незаконними, не були доведеними належними та допустимими доказами, а тому не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

3. Дата складання повного тексту рішення 07.11.2014.

Головуючий суддя: Яковенко А.В. Судді: Босий В.П. Івченко А.М.