Ухвала суду № 41296109, 04.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2014 року м. Київ К/800/21771/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транснаціональна компанія «Інтеренергоресурс»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2013 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 р.

у справі № 810/4135/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транснаціональна компанія «Інтеренергоресурс»

до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транснаціональна компанія «Інтеренергоресурс» (далі - позивач, ТОВ «Транснаціональна компанія «Інтеренергоресурс») звернулось до суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, Вишгородська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2013 р. у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 р. постанову Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2013 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ «Транснаціональна компанія «Інтеренергоресурс», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 р. скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Вишгородською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Транснаціональна компанія «Інтеренергоресурс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт №651/22-00/36445064 від 20 червня 2013 року.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: п.5.1 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.1, 138.4 ст. 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток, який підлягає до сплати у сумі 73 893 грн.; пп. 7.2.6 п.7.2 та пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.1 ст. 198, п.201.1 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 194 191 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято: податкове повідомлення-рішення від 12 липня 2013 року № 0002502205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 110 840 грн., у тому числі за основним платежем - 73 893 грн., штрафні (фінансові) санкції - 36 947 грн.; податкове повідомлення-рішення від 12 липня 2013 року №0002492205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 74 696 грн., у тому числі за основним платежем - 194 191 грн., штрафні (фінансові) санкції - 80 505 грн.; податкове повідомлення-рішення від 12 липня 2013 року № 0002512205, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на прибуток приватних підприємств у сумі 331 824 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали обґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Будівельна компанія «АРТ» укладено договір купівлі -продажу від 08 липня 2010 року №12.

19 жовтня 2010 року між позивачем та ТОВ «Стройторг-Т» укладено договір № 19/10/10, відповідно до якого продавець зобов'язався продати, а покупець купити та оплатити продукцію на умовах, викладених у договорі.

Проте виконання зазначених договорів не було підтверджено належним чином складеними первинними документами.

Крім того, 04 січня 2011 року між позивачем та ТОВ «Запоріжметал Ходінг» укладено договір № 06/01/11, відповідно до умов якого постачальник взяв на себе зобов'язання продати та передати у власність покупця металопрокат, а покупець прийняти товар від постачальника та оплатити його згідно умов договору.

При цьому виконання зазначеного договору не було підтверджено належним чином складеними первинними документами.

19 травня 2010 року між позивачем та ЗАТ «ЗАНГАС-НГС» укладено договір будівельного субпідряду №105-10, відповідно до умов якого позивач як субпідрядник зобов'язався здійснити при власному керівництві, нагляді та силами будівництво ділянки газопроводу «Армянск-Джанкой» в АР Крим.

Також позивачем укладено з ТОВ «Карат-Ліфткомплекс» договір купівлі-продажу від 17 січня 2012 року та з ТОВ «ЄВРОБОРЕКС» договір купівлі-продажу від 04 квітня 2012 року № 3.

Проте виконання зазначених договорів не було підтверджено належним чином складеними первинними документами.

Отже, не вбачається підстав вважати, що позивачем реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з ТОВ «Будівельна компанія «АРТ», ТОВ «Стройторг-Т», ТОВ «Запоріжметал Ходінг», ЗАТ «ЗАНГАС-НГС», ТОВ «Карат-Ліфткомплекс»,ТОВ «ЄВРОБОРЕКС».

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем не виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2013 р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транснаціональна компанія «Інтеренергоресурс» відхилити.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 р. залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов