Ухвала суду № 41296108, 02.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/28539/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Юрченко В.П.,розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року

у справі № 813/8639/13-а

за позовом ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у місті Червонограді

Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправними дій та скасування податкового

повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

ОСОБА_4 (надалі також - позивач, ОСОБА_4) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі також - відповідач, ДПІ), в якому просив визнати неправомірними дії відповідача щодо проведення перевірки своєчасності сплати податкового зобов'язання до бюджету, складення акту від 12 листопада 2013 року № 454/17-1/16505509834 про результати перевірки своєчасності сплати податкового зобов'язання до бюджету, прийняття податкового повідомлення-рішення від 12 листопада 2013 року № 0005681700, скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 листопада 2013 року №0005681700; стягнути з Державного бюджету на його користь 114, 70 грн. сплаченого штрафу.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2013 року - без змін.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення 12 листопада 2013 року №0005681700 (застосовано до позивача штрафну санкцію за платежем єдиний податок в розмірі 114,70 грн.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 12 листопада 2013 року № 454/17-01/НОМЕР_2, про порушення термінів сплати позивачем грошового зобов'язання з єдиного податку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ДПІ правомірно застосовано до позивача штрафну санкцію за несвоєчасну сплату суми єдиного податку в розмірі 114,70 грн., при цьому відповідач діями по викладенню та оформленню акта перевірки позивача не порушив його права чи законні інтереси, оскільки дії податкового органу по проведенню перевірки та складанню акта перевірки є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції, а сам акт перевірки не є рішенням (актом індивідуальної дії) в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України;

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає такі висновки попередніх судових інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За висновком ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18 липня 2006 року) кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Втім попередні судові інстанції залишили поза увагою важливі аргументи позивача.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суди попередніх інстанцій виходили із невірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Покликаючись на неправомірність прийнятого рішення позивач звертав увагу на те, що в акті перевірки від 12 листопада 2013 року № 454/17-01/НОМЕР_2 не зазначено період за який проводилася перевірка своєчасності сплати податкового зобов'язання.

При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 293.1 статті 293 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ставки єдиного податку встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - мінімальна заробітна плата), та у відсотках до доходу (відсоткові ставки).

Згідно з пунктом 293.2 статті 293 ПК України фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць:

1) для першої групи платників єдиного податку - у межах від 1 до 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати;

2) для другої групи платників єдиного податку - у межах від 2 до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

Пунктом 295.1 статті 295 ПК України визначено, що платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця, а за змістом пункту 295.4 цієї ж статті сплата єдиного податку здійснюється за місцем податкової адреси.

З аналізу наведених норм слідує, що платники єдиного податку зобов'язані сплачувати єдиний податок у поточному місяці.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України саме до функцій податкових органів віднесено здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом.

Пунктом 86.1 статті 86 ПК України визначено, що результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Відповідно до пункту 86.10 статті 86 ПК України в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

За змістом пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, зі змісту акту від 12 листопада 2013 року № 454/17-01/НОМЕР_2, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, неможливо встановити який вид перевірки проводився відповідачем; не містить акт і відомостей про те у чому саме полягало порушення позивачем терміну сплати єдиного податку та за який період, тобто в якому місяці, відбулось таке порушення. Крім того, в акті перевірки відсутні і відомості про те, на підставі якої інформації ДПІ зроблено висновок про порушення позивачем податкової дисципліни.

Наведеному попередні судові інстанції оцінки не надали.

При цьому, зважаючи на такий принцип адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Також в порушення вимог частини 3 статті 163 та частини 3 статті 206 Кодексу адміністративного судочинства України оскаржувані акти судів першої та апеляційної інстанції не містять мотивів щодо відхилення важливих аргументів позивача, якими останній обґрунтовував протиправність прийнятого ДПІ податкового повідомлення-рішення та проведення самого контрольного заходу, зокрема про те, що акт перевірки не містить відомостей про те за який період проводилася перевірка.

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року скасувати.

Справу № 813/8639/13-а направити на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

В.П. Юрченко