Рішення № 4129261, 13.07.2009, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22ц-1827/ 2009р. Головуючий по 1-й інстанції:

Андрущенко С.А.

Суддя-доповідач: Корнієнко В.І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

2009 року липня місяця 13 дня м. Полтава

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді : Абрамова П.С.

Суддів : Корнієнка В.І., Шабовської В.А.

При секретарі : Коротун І.В.

З участю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від «22» квітня 2009 року

по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання правочину позики недійсним, -

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду, -

В С Т А Н О В И Л А :

В січні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до Ленінського районного суду м. Полтави з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

Вказув, що 12 травня 2007 року відповідачка взяла в нього в борг 25 000 грн., які повинна була повернути 01.08.2007 року, однак кошти не повернула.

Уточнивши позовні вимоги прохав стягнути з ОСОБА_1 суму боргу 25 000 грн., відсотки за користування коштами в розмірі 5 451, 54 грн., три проценти річних в розмірі 1 787, 45 грн. та інфляційні збитки в розмірі 10 749, 20 грн.

В квітня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання правочину позики недійсним, посилаючись на те, що розписку про отримання коштів в борг вона написала під психологічним впливом та перебувала у залежності від ОСОБА_3, оскільки перебувала з ним в трудових відносинах.

Прохала визнати правочин недійсним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від «22» квітня 2009 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 25 000 грн. боргу, 10 749, 20 грн. інфляційних збитків, 5 451, 54 грн. проценти за користування коштами, 1 784, 45 грн. три проценти річних від простроченої суми, 330 грн. судових витрат, а всього 43 285, 19 грн.

В частині витрат на правову допомогу відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання правочину позики недійсним відмовлено за безпідставністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 138, 35 грн. та 7, 50 грн. інформаційно - технічне забезпечення.

З даним рішенням не погодився представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове рішення, оскільки вважає, що рішення суду є незаконним, висновки суду суперечать фактичним обставинам справи, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У відповідності до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, підставою для скасування рішення в апеляційному порядку і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 12 травня 2007 року ОСОБА_1 отримала у ОСОБА_3 25 000 грн. в борг, які зобов'язалася повернути до 01.08.2007 року, про що відповідачкою власноручно була складена розписка.

Згідно ч.1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно ч.2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції, прийнявши до уваги обставини справи, врахувавши вимоги вищезазначених норм матеріального права, дійшов вірного висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 25 000 грн. сума боргу, 10 749, 20 грн. інфляційних збитків, 1784, 45 грн. три проценти річних від простроченої суми та 330 грн. судових витрат.

Суд, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача суми процентів за користування коштами, виходив з норм ст. 1048 ЦК України, відповідно до якої, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики…

Однак, з таким висновком суду колегія суддів погодитися не може.

Відповідно до п.5 Розділу УІІІ «Прикінцевих положень» Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», до приведення законодавства у відповідність з цим Законом - закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом.

 Згідно п.6 ч.4, ч.1ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовими вважаються послуги надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.

Враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення про стягнення з відповідача на користь позивача процентів від суми позики, не застосувавши норми вищевказаного Закону, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду в частині стягнення з відповідача суми процентів за користування коштами, з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині, оскільки в інших випадках, крім передбачених в ч. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів не допускається.

Відповідно до п.з) ч. 1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», із апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили розмір ставки складає 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви й скарги, а з майнових спорів - ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

  Згідно цивільного процесуального законодавства, до витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи відносяться витрати, пов'язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також витрати, пов'язані з виготовленням та видачею копій судових рішень.

Відповідно до п.10 Постанови КМУ від 21 грудня 2005 року «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно - технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних і господарських справ, та їх розмірів», передбачено проведення оплати витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи за апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в розмірі, передбаченому за позовну заяву.

Враховуючи зміни до розмірів витрат на інформаційно - технічне забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних справ, внесені згідно Постанови КМУ від 14 квітня 2009 року, оплаті апелянтам підлягають витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в сумі 250 грн.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги те, що при подачі апеляційної скарги апелянтом не було сплачено судовий збір та не в повному обсязі сплачено витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 150 грн. судового збору та 220 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення.

На підставі викладеного, керуючись ст.303, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 22 квітня 2009 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення 5 451, 54 грн. процентів за користування коштами - скасувати.

Постановити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення 5 451, 54 грн. процентів за користування коштами відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 25 000 грн. боргу, 10 749, 20 грн. інфляційних збитків, 1 784, 45 грн. три проценти річних від простроченої суми, 330 грн. судових витрат, а всього 37 833, 65 грн.

В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 22 квітня 2009 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 150 грн. за реквізитами: р/р 31416537700002 Одержувач: Місцевий бюджет Полтавської міської ради, код ЄДРПОУ: 34698804; Банк: ГУДКУ у Полтавській області, МФО 831019.

 Стягнути з ОСОБА_1 недоплачену суму витрат на інформаційно - технічне забезпечення в розмірі 220 грн. за реквізитами: Отримувач: Державний бюджет м.Полтави, код отримувача: 34698804, р/р 31211259700002, банк отримувача: ГУДКУ в Полтавській області, код банку: 831019.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий суддя: /підпис/

Судді : /підпис/

Копія

Згідно: