Ухвала суду № 41289407, 27.10.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №478/1200/14-ц 27.10.2014 27.10.2014 27.10.2014

Провадження №22-ц/784/2654/14

Головуюча першої інстанції: Сябренко І.П.

Категорія- 54 Доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І

У Х В А Л А

Іменем України

27 жовтня 2014 р. м. Миколаїв

Колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Галущенка О.І.

суддів: Самчишиної Н.В.

Лисенка П.П.

із секретарем: Горенко Ю.В.

за участю:

позивачки - ОСОБА_3

представників

позивачки - ОСОБА_4

відповідача - Цапенка Б.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за

апеляційною скаргою

публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» ( далі ПАТ «ДПЗК України» або Товариство ) на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 18. 07.2014 р., у справі за

позовом

ОСОБА_3 до ПАТ «ДПЗК України» про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

встановила:

16.06.2014 р. ОСОБА_3 звернулася з позовом до Підприємства про поновлення її на посаді заступника директора філії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позивачка зазначала, що наказом голови правління ПАТ «ДПЗК України» від 27.05.2014 р. її було звільнено з посади заступника директора філії Товариства «Новополтавський елеватор» у зв'язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків на підставі п.1 ст. 41 КЗпП України.

Посилаючись на те, що звільнення здійснено з порушенням вимог закону, позивачка просила задоволення позовних вимог.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 18. 07.2014 р. позов задоволено.

Цим рішенням ОСОБА_3 поновлена на посаді заступника директора філії ПАТ«ДПЗК України» «Новополтавський елеватор» з 26.05.2014 р.

На її користь з Товариства стягнуто 3000 грн. 79 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 2741 грн. 23 коп. невиплаченої при звільненні заробітної плати, а також 500 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання про відшкодування на користь держави судового збору.

В апеляційній скарзі голова Товариства ставить питання про скасування рішення і ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в повному обсязі вважаючи, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, вимогам закону та наданим доказам.

Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення в межах визначених ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства або його заступником.

Розірвання договору у цьому випадку, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, але без застосування приписів статті 43 цього Кодексу.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України та п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України, судам необхідно з'ясовувати, чи мало місце порушення працівником своїх трудових обов'язків, які саме обов'язки з їх числа порушено працівником; у чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору на підставах, визначених законом, та чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст. ст. 147 (1), 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Відповідно до приписів п. 1 ст. 41 КЗпП та роз'яснень ч. 2 п. 27 указаної постанови, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним шкоду.

В той же час, відповідно до ч. 2 п. 18 указаної постанови суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, і це обґрунтовано встановлено судом, позивачка займає посаду заступника директора філії ПАТ«ДПЗК України» «Новополтавський елеватор», її посада не входить до переліку посад з кими може бути укладено договір про матеріальну відповідальність.

Талони на пальне у підзвіт їй не передавалися. Договору про повну матеріальну відповідальність з нею не укладено.

За змістом виявлених фактів розтрати пального такі дії здійснювалися з певним перебігом у часі і відповідно до диспозиції п.1 ч.1 ст. 41 КЗпП України, не можуть кваліфікуватися як одноразове грубе порушення трудових обов'язків.

У ході службової перевірки, за підсумком якої складено відповідний акт, не виявлено фактів, які б свідчили про те, що розтрату вчинила саме позивачка, адже відповідачем не надано доказів того, що саме вона здійснювала списання палива на витрати, які не мали місця.

Не надано також і доказів того, що саме позивачка мала безпосередньо контролювати витрачання палива, адже її доводи про те, що контроль за витрачанням палива не входив до кола її безпосередніх обов'язків, належними доказами (наказами, розпорядженнями і таке інше), не спростовані.

При цьому, з пояснень представника відповідача, змісту відповідного наказу та акту роботодавець пов'язував звільнення саме з діями позивачки щодо розтрати палива, а не з бездіяльність щодо контролю за порядком використання матеріальних цінностей, який передбачений посадовою інструкцією заступника директора.

Суд повно та всебічно дослідив ці обставини спору, врахував належним чином зазначені вимоги закону і постановив обґрунтоване зібраними доказами рішення про задоволення позову та поновлення ОСОБА_3 на попередній посаді, правильно виходячи з того, що звільнення позивачки здійснено з порушенням вимог трудового законодавства, які гарантують дотримання трудових прав працівників при вирішенні питання про звільнення.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності шкоди, завданої нестачею дизельного палива та вини позивачки у цьому, не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем не надано доказів того, що нестача утворилася саме з вини позивачки, а не з вини посадових осіб, до кола посадових обов'язків яких входять повноваження щодо безпосереднього оприбуткування палива, його витрачання та списання.

Посилання на те, що позивач порушила вимоги посадової інструкції щодо контролю за використання матеріальних цінностей не заслуговують на увагу, оскільки за змістом наказу про звільнення та акту, який є підставою для його видання, роботодавець пов'язував звільнення саме з винними діями позивачки щодо безпосереднього неправомірного витрачання дизельного палива, а не з порушенням посадової інструкції щодо контролю за використанням матеріальних цінностей.

До того ж, дії щодо неправомірного витрачання дизельного палива, які здійснювалися з певним перебігом у часі та мають системний характер, не можуть кваліфікуватися як одноразове грубе порушення трудових обов'язків, що передбачене п.1 ч.1 ст. 41 КЗпП України.

Посилання апеляційної скарги на ряд інших документальних підтверджень неправомірного витрачання дизельного пального також не підлягають врахуванню, оскільки зазначені факти сторонами не оспорюються, в той же час, судом зроблено правильний висновок, щодо відсутності в цьому вини позивачки.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Встановлені обставини не дають підстав для зміни чи скасування рішення місцевого суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314 - 315 ЦПК України, колегія

ухвалила:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» - відхилити, а рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 18. 07.2014 р. - залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: О.І. Галущенко

Судді: Н.В. Самчишина

П.П. Лисенко