Рішення № 41289383, 04.11.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/1120/14-ц 04.11.2014 04.11.2014 04.11.2014

Провадження №22ц/784/2286/14 Головуючий в першій інстанції Кокорєв В.В.

Категорія 53 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів: Коломієць В.В., Довжук Т.С.,

при секретарі судового засідання Романенко Ю.В.,

за участю позивача ОСОБА_3,

представника відповідача Яновського Д.Ю.,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»

та апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 липня 2014 року по справі за позовом

ОСОБА_3

до

публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»

(далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»)

про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

17 лютого 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення 51 744 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначав, що з 24 жовтня 2011 року по 10 вересня 2013 року він працював у Миколаївській обласній дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на посаді головного експерта зі стягнення у відділі по роботі з проблемними кредитами малого бізнесу управління по роботі з проблемними кредитами юридичних осіб. Відповідно до наказу № 86-13к від 10 вересня 2013 року його було звільнено на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, за згодою сторін. У день звільнення йому було видано трудову книжку, проте заробітну плату, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку та виплати за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності йому виплачені не були. 16 вересня 2013 року відповідачем були частково сплачені грошові кошти у розмірі 6 821 грн. 49 коп., шляхом зарахування цих коштів на його картковий рахунок, термін дії якого спливав 31 жовтня 2013 року. Лише 05 лютого 2014 року у відділенні банку він отримав грошові кошти у розмірі 19 891 грн. 65 коп.

Посилаючись на вищезазначене та порушення відповідачем вимог трудового законодавства позивач просив позов задовольнити.

Крім того, відповідачем порушені гарантовані йому, Конституцією України та законодавством про працю, право на своєчасну оплату праці та отримання належних йому до виплати сум в день звільнення. Вказане призвело до душевних страждань, оскільки заробітна плата була єдиним джерелом його існування. А тому, позивач просив стягнути з відповідача 150 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 липня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_3 компенсацію затримки розрахунку при звільненні в сумі 2351 грн. 34 коп. В задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Також вирішено питання щодо стягнення судового збору.

В апеляційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову позивачу в задоволенні позову в повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду є необґрунтованим та ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду змінити, задовольнивши його позов в повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 10 вересня 2013 року ОСОБА_3 був звільнений за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

26 жовтня 2011 року між сторонами по справі було укладено договір на відкриття поточного рахунку з перерахуванням заробітної плати на платіжну картку (а.с. 29).

В день звільнення, 10 вересня 2013 року, позивачем були передані відповідачу два лікарняні листи (а.с. 33-34).

16 вересня 2013 року відповідачем були сплачені грошові кошти у розмірі 6 821 грн. 49 коп., шляхом зарахування цих коштів на його картковий рахунок, які складаються з компенсації за відпустку (33 дні), 1 відпрацьований день та 5 днів лікарняного.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в цій статті, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Виходячи з викладеного, при вирішенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку встановленню підлягають обставини щодо того, коли у власника або уповноваженого ним органу виник обов'язок по виплаті належних працівникові при звільненні коштів.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що з вини підприємства повний розрахунок з позивачем було проведено 16 вересня 2013 року, а тому прострочення виплати при звільненні становить 6 днів.

Проте, колегія суддів не може погодитись в повному обсязі з таким висновком суду виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не отримав повного розрахунку за лікарняними листами серії АВЦ № 498311 та серії АВЦ № 498462.

Відповідно до ст. 35 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасової втратою працездатності та витратам, зумовленими похованням», допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травм, не пов'язаним з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом соціального страхування тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд) застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності.

Проте, зазначена допомога перераховується Фондом на рахунок підприємства, яке і проводить виплату вказаної допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 вересня 2013 року та 11 жовтня 2013 року відповідач надіслав Фонду заяви-розрахунки для здійснення фінансування для надання матеріального забезпечення застрахованим особам за рахунок коштів Фонду (а.с. 42, 45) та отримав зазначені кошти 01 листопада 2013 року і 18 листопада 2013 року (відповідно), що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 44, 48).

При цьому, на платіжну картку позивача кошти за лікарняними листами були перераховані у два прийоми, а саме: 04 листопада 2013 року - 9644 грн. 75 коп. та 20 листопада 2013 року - 10 139 грн. 34 коп. (а.с. 49-50).

Доказів об'єктивності причин виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання позивачу саме у два прийоми та надіслання заяв-розрахунків до Фонду ні в день звільнення позивача, тобто несвоєчасно, відповідачем суду не надані.

Посилання відповідача на те, що на підприємстві збираються лікарняні за деякий період, а потім надсилаються до Фонду, вказують на належну чи неналежну організацію роботи підприємства, а не на об'єктивні причини затримки виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання.

Таким чином, колегія суддів вважає, що наявна вина відповідача у затримки розрахунку з позивачем при його звільненні.

Між тим, період затримки повного розрахунку, на думку колегії судів, складає 52 робочих днів, з 10 вересня 2013 року по 20 листопада 2013 року, тобто день, коли позивачу була перерахована на платіжну картку остання сума.

Так, згідно п. 2.7 договору на ведення поточного рахунку, позивач зобов'язаний самостійно один раз на місяць отримувати щомісячну виписку по картковому рахунку у відділеннях Банку. Крім того, по закінченню дії картки, позивач повинен був звернутись до відділення Банку для отримання нової картки чи для отримання коштів, які залишились на платіжній картці, строк дії якої закінчився. Зазначені зобов'язання позивачем не були виконані.

Згідно довідки ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», середньоденна заробітна плата позивача складала 391 грн. 89 коп. (а.с. 47) тому, відповідач повинен сплатити позивачу 20 378 грн. 28 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 10 вересня 2013 року по 20 листопада 2013 року (391,89 х 52 робочих дня = 20378,28), які нараховані без відрахування обов'язкових платежів.

Крім того, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню частково.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір моральної шкоди, колегія суддів враховує характер спору, часткове задоволення основних вимог, і вважає, що 200 грн. будуть достатньою сумою для її відшкодування.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги відповідача про те, що суд мав відмовити у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку у зв'язку із пропуском строку на звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України, то погодитись з ними неможливо.

Конституційний суд України у рішенні № 1-5/2012 від 22 лютого 2012 року зазначив, що положення ч.1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Оскільки остаточно розрахунок з позивачем було проведено 20 листопада 2013 року, а з теперішнім позовом до суду він звернувся 17 лютого 2014 року, то строк на звернення до суду з позовом про вирішення спору ним не пропущено.

Доводи апеляційної скарги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», що рішення суду є необґрунтованим та ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 статті 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, а ч. 2 ст. 79 ЦПК передбачає, що розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду на підставі ст. 309 ЦПК України в частині стягнення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку та судового збору підлягає зміні, а в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди - скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 липня 2014 року в частині стягнення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку та судового збору змінити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_3 20 378 грн. (двадцять тисяч триста сімдесят вісім грн.) 28 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 10 вересня 2013 року по 20 листопада 2013 року, яка визначена без відрахування обов'язкових платежів.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на користь держави 487 грн. 20 коп.

Зазначене рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди скасувати.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_3 200 грн. моральної шкоди.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді