Ухвала суду № 41286765, 04.11.2014, Апеляційний суд Житомирської області

Апеляційний суд Житомирської області

Справа № 0616/5556/12-к Головуючий у 1-й інст. Сусловець М.Г.

Категорія ст.ст. 122, 263, 296 КК України Доповідач Городиський С. С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2014 року м. Житомир

Апеляційний суд Житомирської області в складі суддів:

Городиського С.С., Євстаф»євої Т.А., Романова О.В.,

при секретарі - Кашенко Л.М., П»ятницького А.Г.,

за участю:

прокурора - Магалецької Т.В.,

захисників - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

засуджених - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Житомирі кримінальну справу за апеляціями прокурора Новоград-Волинської міжрайонної прокуратури Гресько Д.В. та ОСОБА_8 на вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 18 лютого 2014 року відносно:

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_10 дня народження, уродженця міста Новоград-Волинський Житомирської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1, проживаючого в АДРЕСА_2 працюючого приватним підприємцем, освіта середня, одруженого, громадянина України, українця, має на утриманні двоє неповнолітніх дітей, інвалід ІІІ групи загального захворювання, не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України;

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_11 дня народження, уродженця міста Новоград-Волинський Житомирської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1, проживаючого в АДРЕСА_3 Житомирської області, працюючого по трудовому договору підсобним працівником в ПП «ОСОБА_14», освіта середня, не одруженого, громадянина України, українця, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 263 КК України;

В С Т А Н О В И В:

цим вироком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6. уродженця м. Новоград-Волинський Житомирської області, українця. громадянина України, освіта середня, одруженого, має на утриманні двоє неповнолітніх дітей, працюючого приватним підприємцем, інваліда III групи загального захворювання, зареєстрованого АДРЕСА_4. Житомирської області, не судимого, визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України і обрано йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України до основного покарання 3500 грн. штрафу.

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_9, уродження м. Новоград-Волинський Житомирської області, громадянина Україні, українця, освіта середня, не одруженого, працюючою по трудовому договору підсобним працівникам в П.П. «ОСОБА_14», зареєстрований АДРЕСА_5 Житомирської області, не судимого,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 296 КК України і обрано йому покарання покарання із застосуванням ст. 69 КК України до основного покарання 3500 грн. штрафу;

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 263 КК України і обрано йому покарання за цим законом 3000 грн. штрафу;

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. І ст. 122 КК Украпи і обрано йому покарання за цим законом два роки позбавлення волі.

На підставі ч. І ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання за сукупністю злочинів два роки позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування покараним з випробуванням з іспитовим строком один рік шість місяців.

Згідно ст. 76 п. 2, 3 КК України покладено на ОСОБА_6 обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу залишено засудженим попередньо обраний - підписка про невиїзд.

Справу в частині цивільного позову, заявленого ОСОБА_10 про стягнення з ОСОБА_6. ОСОБА_5, ОСОБА_11 на свою користь 5000 грн. матеріальної та 60000 моральної шкоди, подальшим провадженням закрито в зв'язку з відмовою ОСОБА_10 від позову.

Стягнено з ОСОБА_6 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Житомирській області (р/р 31258272211843 в УДК в Житомирській області, код 25574601, МФО 81 1039) 470 грн. 40 кол. за проведення криміналістичної експертизи.

Арешт, накладений на майно ОСОБА_5, а саме 550 доларів США та мобільний телефон «Нокіа», - залишено до приведення вироку до виконання.

За вироком суду першої інстанції 24.07.2012 близько 16 год. 30 хв. ОСОБА_5 разом зі своїми знайомими ОСОБА_6 та особою, матеріали відносно якої виділено в окреме іровадження, рухаючись на своєму автомобілі «ШКОІ)А ОСТАУІА»,д.н. НОМЕР_1, до с. Сусли Новоград-Волинського району, під'їхали до залізничного переїзду біля с. Сусли, де в цей час помітили ОСОБА_10, який рухався у зустрічному напрямку на власному автомобілі < Міцу6ісі Іанцер», д.н. НОМЕР_2, і у них виник злочинний умисел, направлений на вчинення хуліганських дій відносно ОСОБА_10 та спричинення йому тілесних ушкоджень. Після чого, реалізуючи спільний злочинний умисел, направлений на вчинення хуліганських дій та спричинення тілесних ушкоджень, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, стали переслідувати автомобіль ОСОБА_10 і неподалік будиику № 45 по вул. Суслівській в с. Сусли Новоград-Волинського району наздогнали його. Далі ОСОБА_5, ОСОБА_6 та особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, вийшли із автомобіля і діючи за попередньою змовою, безпричинно, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок в частині забезпечення нормальних умов відпочипку людей та виражаючи явну неповагу до суспільства, з особливою зухвалістю, стали умисно наносити численні удари ОСОБА_10 по різним частинам тіла, а саме: ОСОБА_12, підбігши до ОСОБА_10, перший наніс йому удар предметом спеціально пристосованим для нанесення тілесних ушкоджень - металевою телескопічною палицею у праве передпліччя. Після чого ОСОБА_13., намагаючись уникнути подальших ударів з боку ОСОБА_5, побіг у бік ОСОБА_6, який у свою чергу, діючи спільно з ОСОБА_5 та особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, умисно, застосовуючи при цьому предмет спеціально пристосований для нанесення тілесних ушкоджень, холодну зброю - шаблю «танту», наніс ОСОБА_10 один удар по лівій нозі, спричинивши йому різану рану, з якої почала йти кров, далі ОСОБА_10, намагаючись уникнути подальших ударів шаблею з боку ОСОБА_6, схопив своїми руками руки ОСОБА_6 ззаду та почав схиляти останнього до землі, тим самим не даючи змоги ОСОБА_6 наносити йому подальші удари. В результаті цього ОСОБА_6 та ОСОБА_13 впали на землю, де ще деякий час продовжували боротися.

В цей час до них підбігли ОСОБА_5 та особа, матеріали відносно якої виділене в креме провадження, які продовжуючи спільні хуліганські дії, грубо порушуючи громадський орядок з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з особливою зухвалістю, яка проявилась у відкрито вираженому, очевидному для винного та інших присутніх осіб зневажливому ставленні до громадського порядку, ігноруванні існуючих у суспільстві елементарних правил поведінки, моральності, добропристойності, маючи умисел на спричинення ОСОБА_10 тілесних шкоджень та реалізуючи його, спільно почали наносити численні удари ОСОБА_10, а саме: ОСОБА_5 наніс удар металевою телескопічною палицею по голові та по обличчю, розсікши при цьому шкіру під правим вухом, а особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, умисно нанесла численні удари предметом, заздалегідь заготовленим для нанесення тілесних ушкоджень, - дерев'яною битою по тулубу ОСОБА_10, від яких останній відчував різкий біль у ребрах.

В цей момент ОСОБА_10, не маючи можливості протидіяти ОСОБА_5, ОСОБА_6 та особі, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, відштовхнув від себе ОСОБА_6 та почав втікати від них, але пробігши декілька метрів, впав на землю. Тоді ОСОБА_6, діючи спільно з ОСОБА_5 та особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, підбіг до ОСОБА_10, який в цей момент намагався піднятися з землі, та виконуючи наказ ОСОБА_5. бити ОСОБА_10 по ногах, продовжуючи спільні хуліганські дії, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з особливою зухвалістю, маючи умисел на спричинення ОСОБА_10 тілесних ушкоджені та реалізуючи його, наніс йому один удар шаблею по лівій нозі, спричинивши різано-рублену рану, з якої сильно почала йти кров.

Подолавши у такий спосіб волю потерпілого до опору та показавши свою зверхність над ним, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, припинили наносити удари ОСОБА_10, який піднявся з землі та почав йти у бік житлових будинків, розташованих поруч, з яких в цей момент на шум боротьби стали виходити мешканці, які висловлювали своє незадоволення щодо порушеного громадського порядку та спокою. Після цього ОСОБА_5, ОСОБА_6 та особа, матеріали відносно якої виділене в окреме провадження, сіли до автомобіля НОМЕР_3 та з місця скоєння злочину зникли.

В результаті спільних хуліганських дій, а також умисно нанесених ОСОБА_5. ОСОБА_6 та особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, ударів заподіяли ОСОБА_10 тілесні ушкодження у вигляді садна на спинці носа справа, на мочці правого вуха, на задній поверхні грудної клітки зліва, на шиї справа, в тім'яній ділянці справа в ділянці лівого ліктьового суглобу по задній поверхні, синця по задньо-зовнішній поверхні правого плеча, синця на задньо-боковій поверхні грудної клітки зліва на рівні 7-8-го ребер, синця на передній поверхні правого стегна, синця на правій сідниці, синця та чотири садна на передній поверхні правої гомілки, які є ЛЕГКИМИ тілесними ушкодженнями без короткочасного розладу здоров'я; масивного синця на лівому передпліччі з садном та забійною раною на його тілі. які є ЛЕГКИМ тілесним ушкодженням з короткочасним розладом здоров'я; закритої тупої травми грудної клітки у вигляді синця по задньо-боковій поверхні грудної клітки зліва на рівні 10- 12-го ребер та перелому задньої частили 10-го ребра зліва, яка відноситься до категорії тілесних ушкоджень СЕРЕДНЬОГО ступеня тяжкості, як така, що не є небезпечною для житія, але призвела до довготривалої о розладу здоров'я; різано-рубленої рани передньо-зовнішньої поверх ні лівого стегна на межі середньої та нижньої третини, яка є ЛЕГКИМ тілесним ушкодженням з короткочасним розладом здоров'я; різано-рубленої рани передньо-зовнішньої поверхні лівого стегна в нижній третині з повним поперечним ушкодженням прямого м'язу лівого стегна та зовнішнього широкого м'язу лівого стегна, яка відноситься до категорії тілесних ушкоджень СЕРЕДНЬОГО ступеня тяжкості, як така, що не є небезпечною для життя, але призвела до довготривалого розладу здоров'я.

В апеляції прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи та кваліфікацію злочину, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості та особам засуджених внаслідок м'якості, та неправильним застосуванням кримінального закону, просить вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду від 18 лютого 2014 року в частині призначення покарання відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 скасувати. Постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_5 винним в скоєнні інкримінованого йому злочині та призначити йому покарання за ч. 4 ст. 296 КК України 3 (три) роки позбавлення волі. Запобіжний захід з підписки про невиїзд змінити на взяття під варту із зали суду. Строк відбування покарання обчислювати з дня взяття під варту.

Також визнати ОСОБА_6 винним в скоєнні інкримінованих йому злочинів та призначити йому покарання за ч.2 ст.263 КК України 6 місяців арешту, за ч. І ст. 122 КК України 2 роки позбавлення волі, за ч.4 ст.296 КК України 3 роки 6 місяців позбавлення волі. На підставі ч.І ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі. Запобіжний захід з підписки про невиїзд змінити на взяття під варту із залу суду. Строк відбування покарання обчислювати з дня взяття під варту. В решті вирок залишити без змін.

В обґрунтування апеляції прокурор вказує, що міра покарання, призначена підсудним ОСОБА_5 та ОСОБА_6, за своїм розміром є явно несправедливою внаслідок м'якості, не відповідає як тяжкості вчиненого злочину так і особам засуджених.

Прокурор вказав, що суд, призначаючи покарання для ОСОБА_5 та ОСОБА_6, врахував, що останні скоїли тяжкий та середньої тяжкості злочини, свою вину визнали, не судимі, працюють, характеризуються позитивно, відшкодували заподіяну шкоду. Однак, як свідчать матеріали справи, підсудні в ході досудового слідства та на початку судового розгляду свою вину у вчиненні інкримінованих злочинів не визнали, всіляко намагалися уникнути кримінальної відповідальності за скоєне.

Крім того, прокурор зазначив щодо неврахування судом першої інстанції високу суспільну небезпечність скоєного підсудними злочину - законодавцем він віднесений до категорії тяжких, за який передбачена міра покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років.

Своїми умисними діями ОСОБА_5, ОСОБА_6 разом із особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, за попередньою змовою групою осіб спричинили потерпілому ОСОБА_10 істотну шкоду його особистим інтересам та здоров'ю, знехтувавши всіма канонами добропристойності існування в демократичному суспільстві, при цьому їхні дії супроводжувались особливою зухвалістю із застосуванням предметів спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень.

Також, в апеляції прокурор вказав, що суд призначив покарання ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 263 КК України у виді штрафу в сумі 3000 грн., що є більшим покаранням, ніж передбачено санкцією даної статті, а саме максимальний розмір штрафу за даною статтею складає 850 грн.

В апеляції засуджений ОСОБА_6 просить вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду від 18.02.2014 року щодо його змінити і призначити йому покарання за ч.2 ст. 263 КК України в межах санкції даної статті, в решті вирок залишити без змін. При цьому вказує, що суд призначив йому покарання, яке не передбачене санкцією ч.2 ст. 263 КК України. В решті при призначенні покарання судом враховано всі обставини і призначено справедливе покарання.

В доповненій та зміненій апеляції ОСОБА_6 просить скасувати вирок та повернути справу прокурору на додаткове розслідування.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисників та засуджених, які заперечували проти задоволення апеляції прокурора, подавши відповідно письмові заперечення, та підтримали апеляцію засудженого ОСОБА_6, заяву потерпілого, який заперечив проти апеляції прокурора і просив залишити вирок суду першої інстанції без змін, провівши часткове судове слідство, судові дебати та вислухавши останнє слово засуджених, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляцій та перевіривши вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст. 365 КПК України 1960 року, колегія суддів вважає, що апеляція засудженого ОСОБА_6 та апеляція прокурора підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України та ОСОБА_6 - за ч.4 ст. 296, ч.2 ст. 263, ч.1 ст. 122 КК України за обставин, викладених у вироку, є правильним, ґрунтується на зібраних та належним чином перевірених у суді доказах.

Однак, суд першої інстанції, фактично кваліфікуючи дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 122 КК України, вказавши при цьому всі кваліфікуючі ознаки даної частини, помилково вказав ч. 2 ст. 122 КК України.

З огляду на доведеність винності вірною є й кваліфікація дій ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 296 КК України, як грубе порушення громадського порядку, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувались особливою зухвалістю, вчинене групою осіб, із застосуванням предметів спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень.

ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 296 КК України, як грубе порушення громадського порядку, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувались особливою зухвалістю, вчинене групою осіб, із застосуванням предметів спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень, за ч. 2 ст. 263 КК України, як незаконне носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу.

При цьому апеляційний суд кваліфікує дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя та не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.

Такі висновки суду першої інстанції загалом відповідають фактичним даним, які містяться в наступних зібраних і наведених у вироку джерелах доказів, у яких відповідно до вимог ст. 334 КПК України 1960 року докладно за епізодом обвинувачення, визнаного судом доведеним, розкритий зміст кожного з них, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочинного діяння. При цьому кожному з цих доказів і усім їм у сукупності надана об'єктивна оцінка, на підставі яких суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про доведеність вини засуджених у вчиненні інкримінованих їм злочинів.

Отже, суд першої інстанції згідно вимогам ст. 323 КПК України 1960 року в основу вироку поклав лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні, при постановленні вироку врахував конкретні обставини справи, обгрунтувавши свої висновки на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, надав остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України 1960 року, правильно кваліфікувавши дії ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

При цьому встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, доведеність винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих діянь та їх юридична кваліфікація прокурором не заперечуються та не оскаржуються.

Згідно положень ст. 323 КПК України 1960 року вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим та в ньому відповідно до приписів ст. 324 КПК України 1960 року повинні бути вирішені відповідні питання, в тому числі і те, яка саме міра покарання повинна бути призначена кожному з підсудних і чи повинен він її відбувати.

Призначаючи покарання, суд першої інстанції має суворо дотримуватися вимог ст. 65 КК України, а в разі призначення покарання за вчинення підсудним кількох злочинів або за кількома вироками суд повинен керуватися вимогами ст.ст. 70, 71 КК України.

Так, доводи апеляцій прокурора та засудженого ОСОБА_6 про незаконність вироку в частині розміру призначеного засудженому ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 263 КК України заслуговують на увагу.

Статтею 65 КК України передбачено, що суд призначає покарання в межах санкції статті Особливої частини КК України, відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Таким чином суд першої інстанції призначаючи ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 263 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 3000 гривень, в порушення вимог ст. 65 КК України, вийшов за межі санкції вказаної норми кримінального закону, якою передбачено максимальний розмір штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 850 гривень.

Враховуючи викладене, в цій частині вирок суду першої інстанції підлягає зміні з призначенням ОСОБА_6 покарання у виді штрафу, з урахуванням приписів ст. 65 КК України, в межах санкції ч. 2 ст. 263 КК України.

Що стосується доводів прокурора в апеляції про невідповідність призначеного ОСОБА_5 та ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості злочинів та особам засудженим внаслідок м'якості, колегія суддів із такими висновками не погоджується, виходячи з наступного.

Так, покарання ОСОБА_5 та ОСОБА_6, за виключенням призначеного місцевим судом покарання ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 263 КК України, призначене судом першої інстанції з дотриманням вимог ст.ст. 50, 65 КК України, з врахуванням фактичних обставин справи, відповідає ступеню тяжкості вчинених ними злочинів, та особі засудженим, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для їх виправлення, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так й іншими особами.

При цьому судом першої інстанції належно враховано повне визнання підсудними винуватості, щире каяття у вчиненому та відношенні потерпілого до призначеного покарання.

До того ж, апеляційна скарга прокурора не містить об'єктивно переконливих даних і обставин, не врахованих судом першої інстанції при призначенні засудженим покарання, а також нових даних, які б могли беззаперечно свідчити про необхідність його посилення.

Отже, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора, що призначене ОСОБА_5 та ОСОБА_6 судом першої інстанції покарання не відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі засудженим внаслідок м'якості. Крім того, потерпілий по справі жодних претензій не має, в суді першої інстанції відмовився від цивільного позову, оскільки йому повністю відшкодована заподіяна шкода, що також вказує на відношення засуджених до вчинених діянь. До апеляційного суду потерпілий подав заяву, в якій просить відхилити апеляцію прокурора, а вирок суду першої інстанції залишити без змін.

За таких обставин, підстави для призначення засудженим покарання більш суворого, ніж призначив їм суд першої інстанції, на думку колегії суддів апеляційного суду - відсутні.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку щодо часткового задоволення апеляції засудженого ОСОБА_6, часткового задоволення апеляції прокурора та зміни вироку районного суду в частині призначення засудженому ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 263 КК України в межах санкції вказаної норми закону.

Порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б стали підставою для скасування вироку суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.

На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 365, 366, 367, 378, 379 ч. 2 КПК України 1960 року, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

апеляції прокурора та засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 18 лютого 2014 року щодо засудженого ОСОБА_6 змінити.

Вважати ОСОБА_6 засудженим:

- за ч. 2 ст. 263 КК України до 850 гривень штрафу;

- за ч. 4 ст. 296 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України до основного покарання - 3500 гривень штрафу;

- за ч. 1 ст. 122 КК України до двох років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_6 за сукупністю злочинів два роки позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік і шість місяців.

Згідно п.п. 2, 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В решті вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 18 лютого 2014 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_5 залишити без зміни.

Судді: