Постанова № 41282212, 10.11.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2014 р. Справа № 908/1935/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - Оксещенко Ю.М. за довіреністю №1201/20-19 від 04.03.2014р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№2844 З/3-11) на рішення господарського суду Запорізької області від 15.07.14 у справі № 908/1935/14

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж, м. Запоріжжя

до Концерну "Міські теплові мережі", м. Запоріжжя

про стягнення 27 105,36 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2013 р. Відкрите акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Концерну «Міські теплові мережі» про стягнення з останнього 27105,36 грн. за договором про постачання електричної енергії № 8119 від 01.12.2004р., з яких: 22023,10 грн. - пені та 5082,26 грн. - 3 % річних. Крім того, просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 15 липня 2014 року у справі № 908/1935/14 (суддя Давиденко І.В.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Концерну "Міські теплові мережі" на користь Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж 17618,48 грн. пені, 5082,26 грн. 3% річних, 1827,00 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області (як помилково зазначено заявником: у справі №908/2155/14 від 14.07.2014 р.) скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 3% річних у повному обсязі та зменшити суму нарахованої позивачем до стягнення з відповідача пені на 99,9%.

Так, в апеляційній скарзі заявник, посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом Запорізької області неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, недоведені обставини, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, порушені та невірно застосовані норми матеріального та процесуального права. Свою незгоду з оскаржуваним рішенням, зокрема обгрунтовує тим, що сума процентів за користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення невиконання зобов'язання за своєю правовою природою також є пенею, то таке подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем не узгоджується з приписом статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Крім того, суд не прийняв до уваги доводи та обґрунтування відповідача щодо максимального зменшення пені та зменшив її лише на 20%.

03.11.2014р. (вх.№9846) відповідачем надані уточнення апеляційної скарги, в яких він просить скасувати частково рішення господарського суду Запорізької області у справі №908/1935/14 та прийняти нове рішення, яким зменшити суму пені на 99,9%, і визначити до стягнення суму пені в розмірі 0,1 відсоток від заявленої позивачем, що складає 22,03 грн.

Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу (від 20.10.2014р. вх.№9230) вважає, що викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, про те, що дії позивача, направлені на збагачення за рахунок останнього, внаслідок заявлення до стягнення штрафних санкцій, є необґрунтованими, такими, що не відповідають дійсності. Стягнення пені передбачено п. 4.2.1 договору № 8119 від 01.12.2004 р. про постачання електричної енергії, укладеного між позивачем та відповідачем, а також ст. 549 ЦК України та аналогічній їй ст.231 ГК України і є відповідальністю за неналежне виконання зобов'язань, а стягнення 3% річних передбачено ч.2 ст.625 ЦК України та є іншим, відмінним від пені, видом відповідальності, передбаченим законом.

Тобто справа, що розглядається виникла через правовідносини позивача та відповідача, які регулюються ч. 2 ст. 625 та ст. 629 Цивільного кодексу України. Заявлена до стягнення пеня є тою мірою відповідальності, яку сторони передбачили при укладанні договору, та розмір якої визначено в межах діючого законодавства, а саме Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань від 22 листопада 1996 р. № 543/96- ВР.

При цьому, відповідач, порушуючи строки виконання зобов'язання, ніяким чином не попередив позивача, що зобов'язання не буде ним виконало належним чином, не звернувся з пропозицією внести відповідні зміни до договору, чи вирішити питання погашення заборгованості в добровільному порядку. Тобто відповідач допускав настання для нього негативних наслідків та вважав умови договору правильними та такими, що відповідають інтересам сторін.

Крім того, як стверджує позивач, він купує електричну енергію на оптовому ринку електричної енергії за встановленим тарифом, та має зобов'язання по її сплаті в повному обсязі. Через порушення відповідачем строку сплати позивач не може належним чином виконати свої зобов'язання перед ДП "Енергоринок", яке нараховує та стягує штрафні санкції, в тому числі пеню та 3% річних в повному обсязі. Зменшення розміру пені на 99,9% спричинить дисбаланс у відношеннях між позивачем, відповідачем та ДП "Енергоринок", яке виразиться в тому, що позивач несе не вигідні для себе наслідки у вигляді сплати штрафних санкцій ДП "Енергоринок", а відповідач не сплачує штрафні санкції позивачу, тобто фактично не компенсує йому понесені втрати.

При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідачем не наведено жодних фактів, які б на думку позивача, не відносилися до звичайних ризиків здійснення господарської діяльності, та які б надавали підстави ставити позивача у завідомо невигідне становище по відношенню до відповідача. На підставі викладеного, позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити як необґрунтованої, рішення господарського суду Запорізької області від 15.07.2014 р. у справі 908/1935/14 залишити без змін. Крім того, позивач просив розгляд апеляційної скарги проводити без участі його представника.

У судове засідання 03.11.2014р. прибув уповноважений представник відповідача та надав пояснення по справі.

У призначене судове засідання представник позивача не з'явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить його вищезазначене клопотання про розгляд апеляційної скарги за відсутності його представника та відповідне поштове повідомлення про отримання копії ухвали апеляційного господарського суду від 20.10.2014р. про відкладення розгляду справи на 03.11.2014р., наявне в матеріалах справи.

Враховуючи те, що: в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення усіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання з розгляду апеляційної скарги, явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, клопотання позивача про розгляд апеляційної скарги без участі його представника, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку, за наявними матеріалами у справі та без участі представника позивача.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, уточненнях до апеляційної скарги та запереченнях на скаргу доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Як свідчать матеріали справи, вірно встановлено місцевим господарським судом та під час апеляційного провадження, 01.12.2004р. між Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" (постачальник електричної енергії) та Концерном "Міські теплові мережі" (споживач) був укладений договір № 8119 про постачання електричної енергії (договір), відповідно до умов якого постачальник електричної енергії продає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі, згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами (розділ 1).

Згідно з п. 2.2.3. договору, споживач зобов'язався оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії, згідно з умовами додатку № 4 «Порядок розрахунків» та додатку № 5 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».

Пунктом 5 додатку № 4 до договору передбачено, що для подання "Акту про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію" та "Актів прийому-передачі електроенергії", споживач не пізніше 12-00 годин 2-го робочого дня місяця, наступного за розрахунковим, направляє свого представника до постачальника електричної енергії.

Постачальник електричної енергії підписує подані акти та один примірник повертає споживачу.

Відповідно до п. 6 додатку № 4 до договору за підсумками розрахункового періоду постачальник електричної енергії виписує споживачу рахунок або платіжну вимогу-доручення для остаточного розрахунку. Сума платежу при остаточному розрахунку визначається, виходячи з тарифів на активну електроенергію та фактичного обсягу спожитої електричної енергії, згідно даних представленого споживачем «Акту про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію» та інших умов договору, з урахуванням сум платежів, що надійшли від споживача.

Згідно з п. 7 додатку № 4 до договору споживач зобов'язаний після розрахункового періоду і проведення постачальником розрахунку обсягу використаної електричної енергії отримати платіжні документи на сплату спожитої електричної енергії і не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим здійснити оплату.

У відповідності до п.9.7. договору даний договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31 грудня 2005р. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії.

Втім, в матеріалах справи відсутні докази звернення сторін щодо припинення дії договору про постачання електричної енергії, тому дія даного договору була пролонгована на той самий строк і на тих самих умовах.

Частина 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначає, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Також, згідно з ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що на виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу активну електричну енергію та нараховано плату за перетікання реактивної електричної енергії, що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками, журналами видачі цих рахунків, відповідні реєстри про направлення рахунків та дії відповідача щодо оплати зазначених рахунків.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що для оплати спожитої протягом серпня 2013 р. активної електричної енергії відповідачем був отриманий рахунок № 8119/8а від 03.09.2013р. на суму 772929,80 грн., який за умовами договору мав бути оплачений 15.09.2013р. Для оплати спожитої протягом вересня 2013 р. активної електричної енергії відповідачем був отриманий рахунок № 8119/9а від 02.10.2013р. на суму 861205,19 грн., який за умовами договору мав бути оплачений 15.10.2013р. Для оплати спожитої протягом жовтня 2013 р. активної електричної енергії відповідачем був отриманий рахунок № 8119/10а від 05.11.2013р. на суму 2269769,86 грн., який за умовами договору мав бути оплачений 15.10.2013р.

Оплата активної електричної енергії за серпень 2013 р. та вересень 2013 р. здійснена відповідачем 22.10.2013р. в сумі 1634134,99 грн., доказом чого є факсограма № 01944у/7964, наявна в матеріалах справи (а.с. 23).

У п. 4.2.1 договору, зокрема сторони передбачили, що за недотримання термінів оплати рахунків або платіжних вимог-доручень споживач сплачує постачальнику пеню по день фактичної оплати.

Тому, період прострочення оплати активної електричної енергії за серпень - з 16.09.2013р. по 22.10.2013р., за вересень - з 16.10.2013р. по 22.10.2013р.

Оплата активної електричної енергії за жовтень 2013 р. здійснена відповідачем 25.11.2013р. в сумі 1000000,00 грн. та 28.11.2013р. в сумі 1269769,86 грн., доказом чого є банківські виписки з рахунку позивача, наявні в матеріалах справи (а.с.31,32).

Тому, період прострочення оплати активної електричної енергії за жовтень - з 16.11.2013р. по 25.11.2013р. в сумі 2269769,86 грн. та з 26.11.2013р. по 28.11.2013р. в сумі 1269769,86 грн.

Пунктом 5 додатку № 6 до договору встановлено, що за підсумками розрахункового періоду постачальник електричної енергії виписує споживачу рахунок або платіжну вимогу-доручення на оплату послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії. Сума платежу визначається з обсягів фактично спожитої та генерованої споживачем реактивної електричної енергії, згідно даних, наданих споживачем "Акта про обсяги перетікання реактивної енергії з мереж постачальника в мережі споживача" протягом розрахункового періоду та умов цього додатку з урахуванням сум платежів, що надійшли від споживача. Рахунки або платіжні вимоги-доручення направляються постачальником споживачу поштою рекомендованим листом або нарочним.

У п. 6 додатку № 6 до договору сторонами узгоджено, що споживач зобов'язаний у термін, що не перевищує 5 операційних днів з дня отримання рахунка або платіжної вимоги-доручення (п. 5 цього додатку), здійснити оплату рахунка або платіжної вимоги-доручення, що направляється йому постачальником електричної енергії. Датою отримання рахунка або платіжної вимоги-доручення вважається: при направленні рекомендованим листом - дата зазначена на фінансовому чеку поштового відділення, що підтверджує відправлення, з урахуванням поштового пробігу документа (по місту - 3 дні, по області - 5 днів, по Україні - 7 днів); при направленні нарочним - дата вручення споживачу.

Для оплати послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії у серпні 2013 р. відповідачем був отриманий рахунок № 8119/8р від 04.09.2013р. на суму 11327,58 грн., для оплати послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії у вересні 2013 р. відповідачем був отриманий рахунок № 8119/9р від 02.10.2013р. на суму 10915,50 грн., для оплати послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії у жовтні 2013 р. відповідачем був отриманий рахунок № 8119/10р від 06.11.2013р. на суму 12253,57 грн.

Оплата послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії у серпні 2013 р. здійснена відповідачем 29.10.2013р. в сумі 11327,58 грн., доказом чого є виписка по рахунках позивача, наявна в матеріалах справи (а.с. 91).

Тому, період прострочення оплати послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії у серпні 2013 р.: з 16.09.2013р. по 29.10.2013р.

Оплата послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії у вересні 2013 р. здійснена відповідачем 29.10.2013р. в сумі 10915,50 грн., доказом чого є виписка по рахунках позивача, наявна в матеріалах справи (а.с. 91).

Тому, період прострочення оплати послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії у вересні 2013 р.: з 16.10.2013р. по 29.10.2013р.

Оплата послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії у жовтні 2013 р. здійснена відповідачем 19.11.2013р. в сумі 12253,57 грн., доказом чого є виписка по рахунках позивача, явна в матеріалах справи (а.с. 93).

Тому, період прострочення оплати послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії у жовтні 2013 р.: з 16.11.2013р. по 19.11.2013р.

Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що свої зобов'язання за договором позивачем виконано у повному обсязі, а саме - відповідачу за період з серпня 2013 р. по жовтень 2013 р. постачалась активна електрична енергія на загальну суму 3768583,19 грн. та надавались послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергію, що підтверджуються вищезазначеними рахунками виставленими відповідачу на загальну суму 34496,65 грн., що не заперечується відповідачем. Про надсилання на адресу відповідача вказаних вище рахунків свідчать журнали видачі за період з серпня 2013 р. по жовтень 2013 р., копії яких містяться в матеріалах справи.

Втім, відповідач у порушення умов договору вартість використаної активної електричної енергії та вартість за перетікання реактивної електричної енергії за період з серпня 2013 р. по жовтень 2013 р. сплачував позивачу з порушенням строку оплати та не в повному обсязі. Тому зазначені обставини обумовили звернення позивача до господарського суду Запорізької області з відповідним позовом про стягнення пені в розмірі 22023,10 грн. та 3 % річних в розмірі 5082,26 грн. , вимоги якого обґрунтовані приписами ст. ст. ст. ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України; ст. ст. 20, 173, 174, 175, 188, 193 Господарського кодексу України, а також Законом України «Про електроенергетику" і Правилами користування електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕ України від 31.07.1996 року № 28 (в редакції постанови НКРЕ України від 17.10.2005 р. № 910).

Господарський суд Запорізької області визнав обґрунтованими позовні вимоги з посиланням на порушення відповідачем умов договору щодо оплати вартості використаної активної електричної енергії та вартості за перетікання реактивної електричної енергії, частково задовольнив позовні вимоги, врахувавши клопотання відповідача про зменшення стягуваної з останнього суми пені.

Концерн "Міські теплові мережі" суму пені у розмірі задоволеному судом першої інстанції - 17618,48 грн. (зменшеної на 20%) не визнає, в уточненнях до апеляційної скарги просить зменшити суму пені на 99,9%, і визначити до стягнення суму пені в розмірі 0,1 відсоток від заявленої позивачем, що складає 22,03 грн.

З такою позицією відповідача не погоджується ні господарський суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції, зважаючи на таке.

Згідно з ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п.2 ст. 193 ГК України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

У відповідності до положень ст. 26 Закону України "Про електричну енергію" та п. 5.1 Правил користування електричною енергією, які затверджені постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.96. № 28 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 02.08.96. за № 417/1442, договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.

У згаданому вище п. 4.2.1 договору сторонами правочину встановлено, що за недотримання термінів оплати рахунків або платіжних вимог-доручень за активну електроенергію та за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії, споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню за весь період часу, протягом якого невиконане зобов'язання по сплаті, в розмірі 0,5 % від суми платежу за кожний день прострочення (але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період нарахування пені) по день фактичної оплати.

Таким чином, сторони, уклавши вказаний договір, визначили строк розрахунків та відповідальність за порушення договірних зобов'язань.

З приписів наведеного законодавства вбачається, що умовою застосування штрафної санкції (пені) є наявність заборгованості споживача перед постачальником саме за спожиту електроенергію.

Як підтверджено матеріалами справи, відповідач не вжив заходів щодо своєчасного виконання договірного зобов'язання по оплаті одержаної від позивача електричної енергії, тобто, не вжив заходів до поновлення порушених ним прав і законних інтересів позивача, що змусило останнього звернутися за судовим захистом.

На підставі аналізу вищенаведених норм чинного законодавства та умов договору, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, оскільки відповідач, не погасивши заборгованість перед своїм контрагентом - Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж, у встановлений строк, був правомірно визнаний місцевим господарським судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленої позивачем електричної енергії за договором. В наданих позивачем розрахунках цієї суми зазначено - за який період нараховано штрафні санкції, розмір ставки НБУ, який діяв на період виникнення заборгованості, заявив до стягнення 22023,10 грн. з яких: 21773,95 грн. - за спожиту активну електричну енергію та 249,41 грн. - за послуги з перетікання реактивної електричної енергії.

Втім, суд першої інстанції частково задовольнивши клопотання відповідача, зменшив розмір пені на 20%, стягнувши 17618,48 грн. Апеляційний господарський суд погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

За переконанням колегії суддів, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, частково задовольняючи клопотання відповідача про зменшення пені та зменшуючи пеню на 20%, суд Запорізької області (з яким погоджується апеляційний господарський суд), виходив з наступного. При вирішенні даного питання суд першої інстанції встановив, що основною причиною невиконання зобов'язань відповідача за договором є його важкий фінансовий стан. Також, на підтвердження заявленого клопотання суду було надано платіж від 22.10.2013р. (платіжне доручення № 1757 від 16.10.2013р. на загальну суму 3768583,19 грн.), який був здійснений в порядку, визначеному нормами постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.05. № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій", про що свідчить запис в призначенні даного платежу. Цей Порядок визначає механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг теплопостачання, водопостачання і водовідведення і т. і. (субвенція).

Розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (п. 7 порядку).

На виконання приписів вказаного порядку були складені спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію за рахунок коштів загального фонду державного бюджету №20/5099 від 14.10.13. та акти звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем за діючими між сторонами договорами про постачання електричної енергії.

Згідно зі спільним протокольним рішенням, відповідач є Стороною 6, а позивач є Стороною 7. Згідно п. 4.7 спільного протокольного рішення Сторона 6 перераховує Стороні 7 кошти за спожиту електричну енергію у сумі 3768583,19 грн., в т.ч. ПДВ 628097,20 грн. з таким записом у графі "призначення платежу": "Електроенергія за серпень-вересень місяць 2013 року "п" 3768583,19 грн. та "Постанова Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005р. № 20".

Платіж був здійснений на загальну суму 3768583,19 грн. та зарахований позивачем наступним чином у відповідності до актів звіряння взаємних розрахунків між сторонами:

- 1634134,99 грн. (решта платежу) - в якості оплати заборгованості за іншими договорами, укладеними між позивачем та відповідачем.

Концерн «Міські теплові мережі» посилається на те, що він є лише одним з учасників (Стороною 6) в спільних розрахунках за рахунок коштів загального фонду державного бюджету у взаємовідносинах семи учасників, тому він не може нести відповідальність за несвоєчасність здійснення платежу, оскільки самому відповідачу кошти надійшли від Сторони 5 (ЗКПМЕ "Запоріжелектротранс"), а останньому від Сторони 4 і так далі в порядку, визначеному розділом 4 спільного протокольного рішення.

Відповідно до вимог рішення Запорізької міської ради від 05.09.13. № 62 «Про запровадження одноставкового тарифу на послугу з централізованого опалення комунального підприємства Концерн "Міські теплові мережі" м. Запоріжжя» відповідачу встановлений одноставковий тариф на послуги з централізованого опалення. Таким чином, в міжопалювальний період, підприємство відчуває значний брак коштів для здійснення постійних витрат.

Також, прострочення відповідачем платежів з оплати електроенергії за договором спричинена також невідповідності діючого тарифу на теплову енергію (послуг з централізованого опалення, підігріву питної води) економічно обґрунтованому рівню витрат. Тобто, тариф на теплову енергію покриває економічно обґрунтовані витрати підприємства лише на 81,5%.

Відповідно до звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за рік 2013р. збиток підприємства складає 110551,00 грн.

Як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних і фінансових санкцій, так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду. На підставі аналізу поданих доказів місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність використання такого права суду. Враховуючи ступінь виконання основного зобов'язання (який складає 100%), причини неналежного виконання, майновий стан сторін та інші обставини, суд зменшив пеню на 20%. Колегія суддів вважає такий висновок правомірним, у зв'язку з чим, пеня має бути стягнута у розмірі 17618,48 грн.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Виходячи з положень згаданої норми закону, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Основний борг та нараховані на основний борг пеня та 3% річних є пов'язаними між собою і одночасно подільними одна від одної вимогами. Тому норми матеріального права не позбавляють кредитора права заявляти вимоги про стягнення з боржника пені та 3% річних у зв'язку з простроченням виконання основного грошового зобов'язання окремо від вимоги про стягнення основної суми заборгованості.

Оскільки вимоги позивача по стягненню з відповідача 3% річних ґрунтуються на законі (ст. 625 ЦК України), місцевий господарський суд також цілком правомірно та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги щодо стягнення 3% річних в сумі 5082,26 грн. за розрахунком позивача, який є арифметично вірним тощо.

У відповідності до ст. 84 ГПК України, судове рішення повинно містити, зокрема, обставини справи, встановлені господарським судом, причини виникнення спору, докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими господарський суд відхилив докази сторін, законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення. Статтею 43 ГПК України встановлено, що оцінка доказів судом здійснюється при повному, об'єктивному та всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає, що висновки суду першої інстанції про те, що оскільки сторони у договорі самостійно передбачили стягнення пені і положення п. 4.2.1 не суперечать нормам законодавства - їх зміст встановлює механізм нарахування пені за весь період неналежного виконання грошового зобов'язання, на суму неоплаченої у встановлений строк вартості електричної енергії, є правовим наслідком прострочення її оплати з вини відповідача, місцевий господарський суд вважав вимогу позивача про стягнення пені обґрунтованою. При цьому зазначив, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, пені та 3% річних не суперечить ст. 61 Конституції України.

Зважаючи, що господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені всі обставини у справі, колегія суддів вважає, що ухвалене ним рішення від 15.07.2014р. у справі № 908/1935/14 є законним та всебічно обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги, вимоги якої викладені при довільному трактуванні норм чинного законодавства, колегія суддів не вбачає.

З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 15.07.2014р. у справі № 908/1935/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 10.11.14

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.