Рішення № 41282120, 30.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20128/14 30.10.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Астек-Сервіс»

До Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк»

Про зобов'язання перерахувати кошти та стягнення збитків в розмірі 2 789,74 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Орос Т.В. - по дов. № б/н від 10.10.2014

від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Астек-Сервіс» до Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» про

- зобов'язання виконати взяті на себе обов'язки з розрахунково-касового обслуговування ТОВ «Астек-Сервіс», а саме: перерахувати кошти з рахунку ТОВ «Астек-Сервіс» у ПАТ «Міський комерційний банк» № 260050727501 на отримувачів вказаних у поданих платіжних документах, а саме, на УДК Святошинського р-ну (рах. № 33217812700009 у ГУ ДКСУ у м. Києві МФО 820019) у сумі 12 000,00 грн.;

- стягнення суми збитків у розмірі 2 789,74 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2014 порушено провадження у справі № 910/20128/14 та призначено справу до розгляду на 09.10.2014.

06.10.2014 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю направити в судове засідання повноважного представника, який має приймати участь в іншому судовому процесі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/20128/14 від 09.10.2014, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 24.09.2014, розгляд справи було відкладено до 21.10.2014.

17.10.2014 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю направити в судове засідання повноважного представника, який має приймати участь в іншому судовому процесі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/20128/14 від 21.10.2014, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 24.09.2014 та ухвали від 09.10.2014, розгляд справи було відкладено до 30.10.2014.

Позивач в судовому засіданні 30.10.2014 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 30.10.2014 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі від 24.09.2014 та ухвал від 09.10.2014, від 21.10.2014 не виконав.

30.10.2014 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю направити в судове засідання повноважного представника, який має приймати участь в іншому судовому процесі.

Розглянувши подане клопотання про відкладення розгляду справи суд відзначає, що воно не підлягає задоволенню з огляду на наступне

Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Зайнятість представника відповідача в іншому судовому процесі не є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, у відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують факт відсутності у відповідача, як юридичної особи, можливості направити представника у судове засідання.

Доказів того, що керівництво відповідача, яке в силу ст. 28 Господарського процесуального кодексу України може бути представником юридичної особи, не в змозі прийняти участь в судовому засіданні не подано.

Суд приходить до висновку що відсутні обставини, за яких не можливо вирішити спір в даному судовому засіданні.

Крім цього, відповідно до частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право, зокрема, подавати докази та брати участь в їх дослідженні.

Водночас частиною першою статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

До того ж згідно з частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Суд вважає, що нез'явлення відповідача в судові засідання з неповажних причин, спрямоване на штучне затягування судового процесу, а тому суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Дії відповідача щодо неодноразового нез'явлення в засідання суду розцінюються господарським судом як зловживання процесуальними правами.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.

В судовому засіданні 30.10.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

19.01.2011 між Публічним акціонерним товариством «Конверсбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Міський комерційний банк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Астек-Сервіс» (клієнт) було укладено договір банківського рахунку № 78-ЮР (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору банк, після отримання від клієнта документів, визначених діючим законодавством, здійснення належної ідентифікації клієнта та його уповноважених представників, відкриває клієнту поточний рахунок № 260050727501 (надалі - рахунок) та здійснює його розрахунково-касове обслуговування, отримує плату за обслуговування Клієнта згідно з Тарифами на операції та послуги банку (надалі - тарифи), що є додатком/ками до цього договору. Підписання цього договору клієнтом підтверджує отримання ним тарифів та погодження з ними.

Спір виник внаслідок того, що позивач звернувся до банку з платіжними дорученнями про перерахування коштів, що знаходяться на його рахунку на інший рахунок, проте відповідач зобов'язання за договором не виконав та позивачем понесені у зв'язку з цим збитки.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Згідно з ч. 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Відповідно до п. 2.1. договору операції за рахунком, порядок їх проведення, форми розрахунків визначаються та регулюються нормативно-правовими актами Національного банку України, а також іншими нормативно-правовими актами і здійснюються на підставі розрахункових та касових документів установлених форм. Вимоги нормативно-правових актів, які регулюють порядок відкриття, закриття та здійснення розрахунково-касового обслуговування рахунків є обов'язковими для сторін.

Згідно з п. 2.3. договору платежі з рахунку клієнта проводяться за його дорученням на підставі розрахункових документів у межах залишку коштів на рахунку на початок операційного дня. У разі виникнення у клієнта потреби в термінових платежах, банк, в разі технічної можливості, може здійснювати платежі з рахунку клієнта з урахуванням поточних надходжень за умови погодження виконання цих платежів Банком.

Відповідно до п. 2.5. договору примусове списання (стягнення) грошових коштів з рахунку, зупинення операцій та інші обмеження щодо розпорядження грошовими коштами за рахунком клієнта здійснюються банком тільки у випадках і порядку, передбачених чинним законодавством України.

Відповідно до п. 1.9. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України № 22 від 21.01.2004, доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків банки приймають до виконання виключно в межах залишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштів на цих рахунках.

19.08.2014 позивачем було подано, а відповідачем зареєстровано платіжне доручення № 496 на перерахування коштів на поточний рахунок УДК Святошинського району з призначенням платежу - «орендна плата за земельну ділянку за липень 2014 року в бюджет перераховано повністю термін до 20.08.2014 без ПДВ» в розмірі 5 000,00 грн.

02.09.2014 позивачем було подано, а відповідачем зареєстровано платіжне доручення № 497 на перерахування коштів на поточний рахунок УДК Святошинського району з призначенням платежу - «орендна плата за земельну ділянку за серпень 2014 року в бюджет перераховано повністю термін до 02.09.2014 без ПДВ» в розмірі 7 000,00 грн.

Згідно з п. 2.6. договору зарахування грошових коштів на рахунок клієнта здійснюється у операційний день, дата якого збігається з датою валютування (при її вказівці), за умови відсутності порушень у заповнені реквізитів розрахункового документу

Відповідно до п. 3.2.3. договору банк зобов'язався приймати і зараховувати на рахунок клієнта грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проводити інші операції, які дозволені нормами чинного законодавства. Своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до вимог нормативно-правових актів України.

Частинами 1 та 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України визначено, що

Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно з п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Проте, відповідачем не було здійснено перерахування коштів позивача у встановлений строк.

28.05.2014 позивач звернувся до відповідача з листом № 280514-01, який отримано останнім 28.05.2014 та зареєстровано за вх. № 2283, в якому вимагав негайного проведення платежу до державного бюджету згідно платіжного доручення № 636 від 23.05.2014.

Відповідно до п. 3.1.1. договору банк має право користуватися коштами клієнта, які зберігаються на рахунку, гарантуючи їх наявність і проведення операцій по рахунку на першу вимогу.

Пунктом 3.1.2. договору передбачено право банку відмовляти клієнту у проведені операцій у разі порушення ним чинного законодавства в т.ч. правил оформлення розрахункових, касових документів, строків їх надання, неподання документів і відомостей, що потрібні для з'ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану, наявності у банку сумнівів відносно достовірності наданих документів, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством. У разі відмови у прийнятті розрахункових документів банк повертає їх клієнту без виконання не пізніше наступного операційного дня із зазначенням причини повернення.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконання з настанням цієї події.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором не виконав, зокрема перерахування коштів згідно поданих позивачем платіжних доручень № 496 від 19.08.2014 та № 497 від 02.09.2014 не здійснив та мотивованої відмови, із зазначенням підстави не виконання перерахування, не надав.

Стаття 1074 Цивільного кодексу України встановлює, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про зобов'язання відповідача виконати умови договору шляхом перерахування коштів обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Позивач зазначає, що оскільки відповідач затримав здійснення перерахування коштів позивачу завдано збитків у розмірі 2 789,74 грн., у зв'язку із виставленням штрафних санкцій за несвоєчасну сплату позивачем платежів.

Відповідно до ст. 1073 Цивільного кодексу України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються : вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафна санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

На підставі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Наслідки порушень зобов'язань за договором є правовою підставою, згідно із ст. 623 Цивільного кодексу України, для стягнення збитків.

Підставою для відшкодування збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої, у тому числі понесених витрат.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Позивачем належних та допустимих доказів в підтвердження наявності вини у відповідача та доказів понесення позивачем збитків в розмірі 2 789,74 грн. внаслідок неналежного виконання зобов'язань відповідача договірних відносин не подано.

Отже, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача та нібито понесеними збитками саме внаслідок неналежного виконання відповідачем договірного зобов'язання.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення 2 789,74 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Астек-Сервіс» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Міський комерційний банк» (м. Київ, вул. Борисоглібська, 3, код ЄДРПОУ 26253000) виконати взяті на себе обов'язки з розрахунково-касового обслуговування ТОВ «Астек-Сервіс», а саме: перерахувати кошти з рахунку ТОВ «Астек-Сервіс» у ПАТ «Міський комерційний банк» № 260050727501 на отримувачів вказаних у поданих платіжних документах, а саме, на УДК Святошинського р-ну (рах. № 33217812700009 у ГУ ДКСУ у м. Києві МФО 820019) у сумі 12 000,00 грн.

Стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Астек-Сервіс» (м. Київ, вул. Гната Юри, 7, код ЄДРПОУ 22968334).

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» (м. Київ, вул. Солом'янська, 3, код ЄДРПОУ 3435904) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Астек-Сервіс» (м. Київ, вул. Гната Юри, 7, код ЄДРПОУ 22968334) 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 06.11.2014.

СуддяВ.В.Сівакова