Ухвала суду № 41280811, 23.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/4546/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Д'яков В.І. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

23 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Бєлової Л.В.

Гром Л.М.

За участю секретаря: Стеценко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Чернігівського обласного військового комісаріату на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Чернігівського обласного військового комісаріату про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Чернігівського обласного військового комісаріату про зобов'язання видати належне речове майно, відповідно до переліку, зазначеного в довідці Чернігівського обласного військового комісаріату № 6 (вих. № 2555 від 21 листопада 2013 року).

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Чернігівський обласний військовий комісаріат звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційних скарг, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 проходив військову службу на посаді заступника військового комісара з виховної роботи Чернігівського обласного військового комісаріату.

Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 18 жовтня 2013 року №710 позивач був звільнений з військової служби у запас, відповідно до пункту «б» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я).

Також, наказом військового комісара Чернігівського ОВК від 18 листопада 2013 року №211 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення.

Відповідно до довідки Чернігівського обласного військового комісаріату №6 (вих. Чернігівського ОВК №2555 від 21 листопада 2013 року) про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, позивачу була нарахована грошова компенсація замість речового майна до 11 березня 2000 року та з 12 березня 2000 року на загальну суму 4047,89 грн.

27 листопада 2013 року ОСОБА_3 звернувся до Чернігівського обласного військового комісаріату із заявою про видачу йому речового майна зі складу Чернігівського обласного військового комісаріату, відповідно до переліку, визначеного довідкою №6 від 21 листопада 2013 року.

02 грудня 2013 року на складі Чернігівського обласного військового комісаріату позивачу було запропоновано для видачі речове майно, яке не визначено переліком відповідно до довідки №6 (вих. №2555) та яке не підходило позивачу для особистого вживання за своїм переліком та розмірами.

Не погоджуючись відмовою відповідача видати належне речове майно, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливої умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни регулюється Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно ст. 9-1 вищевказаного Закону, продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 затверджено Положення про порядок речового забезпечення військово службовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, яким визначається порядок речового забезпечення військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів Збройних Сил та інших військових формувань, а також військових ліцеїстів у мирний час.

Відповідно до п. 27 Положення № 1444, військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Як вбачається з довідки Чернігівського обласного військового комісаріату №6 (вих. Чернігівського №2555 від 21 листопада 2013 року) про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, ОСОБА_3 була нарахована грошова компенсація замість речового майна на загальну суму 4047,89 грн.

Судом встановлено, що позивач перебував на речовому забезпеченні в Чернігівському обласному військовому комісаріаті та відповідно до переліку зазначеного у довідці №6, речове майно позивачу не видавалось.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 щодо зобов'язання Чернігівського ОВК видати належне речове майно відповідно до переліку, зазначеного довідкою №6 (вих. Чернігівського ОВК №2555 від 21 листопада 2013 року.

Так, пунктом 2 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вказано, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

З аналізу вищевказаної норми вбачається, що вона регулює питання грошової компенсації за речове майно, а не безпосереднє отримання речового майна.

При цьому, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_3 звернувся до відповідача за отриманням належного йому речового майна до моменту звільнення з військової служби, однак, через відсутність такого майна на складі він його не отримав, а тому посилання відповідача на положення ст. 9-1 вказаного Закону є необгрунтованими.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Чернігівського обласного військового комісаріату - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.

Гром Л.М.

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.

Гром Л.М.