Ухвала суду № 41278496, 04.11.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12067/14 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

04 листопада 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інвайт» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інвайт» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Інвайт» (далі - Позивач, ТОВ «Інвайт») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Печерському районі) про скасування податкових повідомлень-рішень від 30.07.2014 року №105726552209 та №105826552209.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки матеріалами справи не підтверджується факт виконання господарських операції, правових підстав для нарахування податкового кредиту та формування валових витрат у ТОВ «Інвайт» не було.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом першої інстанції не були належним чином досліджені всі наявні у матеріалах справи докази, що призвело до прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Вирішуючи вказану справу, суд першої інстанції встановив, що у липні 2014 року працівниками ДПІ у Печерському районі на підставі наказу від 29.05.2014 року №1648 та у відповідності до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77 ПК України проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Інвайт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 04.05.2011 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 04.05.2011 року по 31.12.2013 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем, зокрема: пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет, на суму 46 951,00 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2011 року - 33 151,00 грн., IV квартал 2011 року - 13 800,00 грн.; п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет, на загальну суму 812 120,00 грн., у тому числі: за вересень 2011 року - 28 827,00 грн., жовтень 2011 року - 12 000,00 грн., січень 2012 року - 92 953,00 грн., лютий 2012 року - 100 000,00 грн., серпень 2012 року - 8 333,00 грн., грудень 2013 року - 570 007,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 22.07.2014 року №653/26-55-22-09/37701437. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 30.07.2014 року винесені податкові повідомлення-рішення форми «Р»: №105726552209, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 46 951,00 грн., у тому числі за основним платежем - 46 951,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 0,00 грн.; №105826552209, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 218 350,00 грн., у тому числі за основним платежем - 812 120,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 406 230,00 грн..

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції встановив наступне.

Між ПП «Ольвія-2003» (Постачальник) та ТОВ «Інвайт» (Покупець) укладено договір №15/07-2011 від 15.07.2011 року, за умовами якого Постачальник зобов'язується доставити в зазначене Покупцем місце товари народного споживання та передати його у власність Покупця згідно видаткової накладної, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити доставлений товар на умовах, передбачених Договором.

На переконання Позивача, факт виконання зобов'язань за вказаним договором підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: видаткових накладних (т. 1 а.с. 80-88), податкових накладних (т. 1 а.с. 111-119).

Крім того, між ПП «Ольвія-2003» (Постачальник) та ТОВ «Інвайт» (Покупець) укладено договір №03/01-2012 від 03.01.2012 року, за умовами якого Постачальник зобов'язується доставити в зазначене Покупцем місце товари народного споживання та передати його у власність Покупця згідно видаткової накладної, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити доставлений товар на умовах, передбачених Договором.

Як вбачається з матеріалів справи, про реальність зазначеного договору, на думку Позивача, повинні свідчити копії: видаткових накладних (т. 1 а.с. 89-101) та податкових накладних (т. 1 а.с. 120-132).

Поряд з іншим, судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «ТД «Альтаїр» (Постачальник) та ТОВ «Інвайт» (Покупець) укладено договір №03/01-2013 від 03.01.2013 року, згідно якого Постачальник зобов'язується доставити в зазначене Покупцем місце товари народного споживання та передати його у власність Покупця згідно видаткової накладної, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити доставлений товар на умовах, передбачених Договором.

На думку Позивача, факт виконання договірних зобов'язань підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: видаткових накладних (т. 1 а.с. 103-109), податкових накладних (т. 1 а.с. 134-139).

Крім того, на переконання ТОВ «Інвайт», матеріалами справи підтверджується факт взаємовідносин Позивача з ТОВ «Сіятс», про, на думку останнього, свідчать копії: видаткової накладної (т. 1 а.с. 102) та податкової накладної (т. 1 а.с. 133).

На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо безтоварності укладених між контрагентами правочинів, а також на підставі того, що наявні у матеріалах справи докази не свідчать про реальність здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 44, 138, 139, 198, 201 ПК України, прийшов до висновку про відсутність факту виконання сторонами господарських зобов'язань, а відтак і про неправомірність формування податкового кредиту та валових витрат.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Однак, всупереч зазначеним вище вимогам закону та Положення, Позивачем не було надано належним чином оформлені первинні документи, які б підтверджували факт здійснення господарських операцій з ПП «Ольвія-2003», ТОВ «ТД «Альтаїр» та ТОВ «Сіяти» та які б давали право на формування податкового кредиту та валових витрат за результатами господарських відносин з вказаними контрагентами, оскільки подані на підтвердження виконання умов договорів первинні документи містять недоліки, а саме: видаткові накладні не містять місця їх складання, а також посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Крім того, відповідно до п. 1 затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.06.1996 року №293/1318 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Згідно з п. 5 вказаної Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Приписи п. 9 Інструкції визначають, що особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі.

Водночас Позивачем не було надано доказів виписування довіреностей на отримання товару, зокрема, копії журналу реєстрації довіреностей, що, у свою чергу, ставить під сумнів реальність здійснення господарських операцій. При цьому зі змісту видаткових накладних не можливо встановити, яким документом підтверджується повноваження ОСОБА_2 на отримання товару.

Крім того, як вірно зауважив суд першої інстанції, надані Позивачем копії сертифікатів відповідності на товар (т. 1 а.с. 166-172) та висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи (т. 1 а.с. 173-176) не свідчать про факт здійснення господарських операцій саме з ТОВ «Сіятс», ПП «Ольвія-2003» та ТОВ «ТД «Алтаір», адже не дають змогу ідентифікувати товар, нібито поставлений вказаними контрагентами.

Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити на тому, що ТОВ «Інвайт» не подано доказів оприбуткування та обліку миючих засобів, придбаних, як зазначає Позивач, у ТОВ «Сіятс», ПП «Ольвія-2003» та ТОВ «ТД «Альтаїр», у встановленому законом порядку, а також доказів використання саме цього товару при здійсненні господарської діяльності.

Також судовою колегією враховується, що у ході розгляду справи судом першої інстанції на Позивача покладався обов'язок у відповідності до вимог ст. 71 КАС України довести ті обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У той час як згідно ч. 2 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Водночас, причин поважності неподання документів, доданих до апеляційної скарги, до суду першої інстанції, Апелянтом зазначено не було.

При цьому, колегією суддів враховується, що встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Таким чином, беручи до уваги той факт, що усі надані Позивачем первинні документи на підтвердження господарських відносин з ТОВ «Сіятс», ПП «Ольвія-2003» та ТОВ «ТД «Альтаїр» мають недоліки, а доказів використання у власній господарській діяльності товарів ТОВ «Інвайт» надано не було, судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість твердження суду першої інстанції про те, що надані Позивачемдокази є неналежними та такими, що не підтверджують факт придбання Позивачем товарів у вказаних контрагентів.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписи пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України імперативно наголошують на тому, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Враховуючи, що Позивачем не було доведено реальності здійснення господарської операції та факту отримання від контрагентів товарів, а також встановлену невідповідність первинних документів вимогам чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у ТОВ «Інвайт» правових підстав для формування податкового кредиту та валових витрат за наслідкам відносин з ТОВ «Сіятс», ПП «Ольвія-2003» та ТОВ «ТД «Альтаїр».

При цьому, судова колегія погоджується з посиланням суду першої інстанції на те, що встановлення факту взаємовідносин контрагентів Позивача або Позивача з фіктивними суб'єктами господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «Інвайт», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту та валових витрат від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Крім того, посилання податкового органу на використання у ході перевірки Позивача актів про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів ТОВ «Інвайт» колегія суддів оцінює критично, оскільки зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ який складається після проведення такої звірки (довідка) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі і про реальність, повноту, достовірність, господарських операцій такої особи. Тобто дані висновки не можуть братися до уваги та використовуватися податковими органами під час проведення перевірок інших платників податків, як податкова інформація чи доказова база.

Однак, враховуючи, що Позивачем не було доведено реальності здійснення господарської операції та факту отримання від контрагентів товарів та послуг, а також встановлену невідповідність первинних документів вимогам чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість твердження Окружного адміністративного суду м. Києва про відсутність у ТОВ «Інвайт» правових підстав для формування податкового кредиту за наслідками взаємовідносин з ТОВ «Сіятс», ПП «Ольвія-2003» та ТОВ «ТД «Альтаїр».

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інвайт» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інвайт» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.