Постанова № 41278275, 04.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2014 р. Справа№ 910/12183/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

при секретарі Кічік О.М.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2014р. (повний текст підписано - 12.09.2014р.)

у справі №910/12183/13 (головуючий суддя - Бондарчук В.В., судді - Спичак О.М., Нечай О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Печерська брама"

про стягнення 620 462,80 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Печерська брама" про стягнення заборгованості в розмірі 548 997,14 грн., інфляційних втрат в розмірі 592,69 грн., 3% річних у розмірі 7 237,19 грн., пені у розмірі 36 185,93 грн. та штрафу у розмірі 27 449,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати послуг з водопостачання наданих позивачем, внаслідок чого і виникла заборгованість в сумі 548 997,14 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 11.09.2014 р. у справі № 910/12183/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Печерська брама" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 592 грн. 69 коп. - інфляційних витрат, 7 237 грн. 19 коп. - 3% річних, 36 185 грн. 93 коп. - пені та 880 грн. 32 коп. - судового збору. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 11.09.2014 р. у справі № 910/12183/13 скасувати в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2014 року апелянту відновлено строк для подачі апеляційної скарги, порушено по ній провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Тарасенко К.В., Іоннікова І.А. та призначено розгляд скарги на 04.11.2014 року.

Апелянт в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 11.09.2014 року у справі № 910/12183/13 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти доводів викладених в апеляційній скарзі просив суд відмовити апелянту в її задоволення та залишити без змін оскаржуване рішення.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та відповідачем було укладено договір №06917/2-06 від 25.09.2006 р. про постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі.

Відповідно до п. 1.1 Договору, цей договір укладається у відповідності із Законом України "Про питну воду та питне водопостачання". За цим договором постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва (надалі - Дозвіл) приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва (в подальшому - місцеві правила приймання), а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994 р. зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 р. за №165/374 (в подальшому Правила користування), які втратили чинність 18.10.2008 р. у зв'язку з набуттям чинності Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України від 27.06.2008 № 190 (надалі Правила № 190).

Згідно з п.п. 3.1, 3.7 Правил №190 передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюється на основі показів засобів обліку. Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Відповідно п. 2.1.1 Договору, облік поставленої води та кількість поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у Постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.

У п.п. 2.2.1, 2.2.2 Договору зазначено, що постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата за надані послуги, може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за наданні послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

Згідно із п. 2.2.3 Договору, в разі неотримання від постачальника проточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Відповідно до п. 4.2 Договору, у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Оплата абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному розмірі.

Положеннями п. 7.1 Договору визначено, що цей договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

Також, між сторонами укладено додаткову угоду до договору про визначення обсягів поставленої холодної води, яка використовується абонентом для приготування гарячої, в якій сторони встановили, що порядок визначення обсягів поставленої питної води, використаної для приготування гарячої, та відповідної кількості стічних вод визначається відповідно до показань приладу обліку, встановленому в ЦТП, що фіксуються представниками абонента та ВАТ "Київводоканал" і розподіляються між споживачами послуг, які приєднані до ЦТП, в процентному співвідношенні, залежно від кількості мешканців будинку.

Як вказує позивач, за період з 01.05.2012 р. по 31.03.2013 р. позивачем було надано відповідачеві послуг на суму 5 752 775,87 грн., а відповідачем оплачено послуг на суму 5 243 083,25 грн., та перерахунки між сторонами становлять 39 304,52 грн.

Звертаючись з позовом до місцевого господарського суду позивач стверджував про неналежне виконання відповідачем свого обов'язку з оплати вартості отриманих послуг відповідно до умов Договору, в зв'язку з чим у останнього за період з 01.05.2012 р. по 31.03.2013 р. перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 548 997,14 грн.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як вірно встановлено судом першої інстанції між сторонами по справі, 25.09.2006 р. було укладено договір про надання послуг з постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості за отримані послуги за період з 01.05.2012 р. по 31.03.2013 р. за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 548 997,14 грн.

Натомість відповідач заперечив проти існування у нього заявленої позивачем заборгованості та вказав на те, що отриманні ним у спірному періоді послуги з постачання питної води та приймання стічних вод були повністю оплачені, на підтвердження чого надано було зведені відомості розщеплення оплат КП "Головний інформаційно-обчислювальний центр", з яких вбачається, що на рахунок позивача у квітні-травні 2013 р., в рахунок оплати вартості спожитих відповідачем за Договором послуг з водопостачання та водовідведення, зараховано 683 766,33 грн.

Пунктом 2.2.2 Договору сторонами узгоджено, що оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. В разі утворення боргу, оплата за наданні послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

Положеннями п. 2.2.3 Договору визначено, що в разі неотримання від постачальника проточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Таким чином, при укладанні договору сторони визначили порядок оплати за фактично отримані послуги не пізніше 5-го числа місяця наступного за місяцем надання послуг та здійснення авансових платежів тільки за умови отримання відповідачем платіжного документа про оплату.

Позивачем надано суду копії платіжних вимог-доручень, які за твердженням позивача, на виконання п. 2.2.2 Договору виставлялись відповідачу для оплати спожитих у період з 01.05.2012 р. по 31.03.2013 р. послуг, проте доказів отримання відповідачем платіжних вимог, позивачем суду не надано.

У зв'язку з відсутністю доказів, які б вказували на можливість здійснення відповідачем попередньої оплати вартості наданих послуг, а також зважаючи на п 2.2.2 договору, яким передбачено, що зарахування позивачем грошових коштів котрі надходять від відповідача, здійснюється першочергово в рахунок погашення боргу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що грошові кошти, які надійшли у квітні-травні 2013 р. у розмірі 683 766,33 грн., сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості у заявлений позивачем період.

З огляду на викладене судом першої інстанції ґрунтовно відмовлено позивачу у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 548 997,14 грн.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на існування іншого судового рішення, в якому було надано дещо іншу юридичну оцінку періоду зарахування грошових коштів, які надійшли у квітні-травні 2013 р. у розмірі 683 766,33 грн. не приймається колегією суддів до уваги по перше з огляду на те, що рішення на яке посилається апелянт було прийнято значно пізніше від оскаржуваного, а отже на момент винесення рішення по даній справі про його існування суду взагалі не було відомо, а по друге у відповідності до положень ст.. 35 ГПК України юридична оцінка певних обставин справи надана судом в іншому судовому процесі не носить преюдиціального характеру, а отже не є визначальною для суду.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 592,69 грн., 3% річних у сумі 7 237,19 грн., пеню у розмірі 36 185,93 грн. та штрафу у сумі 27 449,86 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за кожен місяць окремо у загальний період з травня 2012 р. по березень 2013 р., колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 2.2.3 Договору, в разі неотримання від постачальника проточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Положеннями п. 4.2 Договору визначено, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача за прострочення виконання зобов'язання по сплаті за отримані послуги з водопостачання пеню в розмірі 36 185,93 грн.

Здійснивши розрахунок пені за прострочення виконання зобов'язання по сплаті за отримані послуги, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що розмір пені, заявлений позивачем є достовірним, ґрунтованим, а отже таким, що підлягає задоволенню.

Також колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для застосування до відповідача положень п. 4.6 договору з огляду на відсутність доказової бази щодо направлення відповідачу платіжних вимог у період з 01.05.2012 р. по 01.03.2013 р. за оплату за спожиті послуги та отримання їх відповідачем, а отже у задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафу слід відмовити.

Приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з інформаційним листом Верховного Суду України №3.2-2005 від 15.07.2005 грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення 120 грн. 45 коп. - інфляційних втрат та 96 грн. 86 коп. 3 % річних (розрахунок знаходиться в матеріалах справи.

Місцевим господарським судом було вірно встановлено, що інфляційні втрати та 3% річних нараховані позивачем арифметично підтверджуються, а отже підлягають задоволенню.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 11.09.2014 року по справі № 910/12183/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/12183/13 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова