Рішення № 4126829, 07.07.2009, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

07 липня 2009 р. Справа 7/138-09

за позовом: ПП "СЕБ-Фармація", м. Київ.

до: ТОВ "Ямпільська центральна лікарня", м. Ямпіль, Вінницька область.

про стягнення 12224,47 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Юрчак Л.C.

Представники

позивача: Дерев'янко А.І. - представник, довіреність від 17.09.2008 року № 405. відповідача : не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з ТОВ "Ямпільська центральна аптека" на користь ПП "СЕБ-Фармація"12224,47 грн., у тому рахунку 9335,86 грн. основного боргу, 730,74 грн. інфляційних втрат, 1177,02, грн. пені, 980,85 грн. 20 % річних в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору № 118/05 від 16.11.2008 року.

За вказаним позовом ухвалою від 10.06.2009 року порушено провадження у справі № 7/138-09 та призначено до розгляду на 07.07.2009 року.

Відповідач в судове засідання не з'явився та не виконав вимог ухвали суду про порушення провадження у справі щодо надання доказів. При цьому суд констатує, що про час та місце судового засідання відповідач був повідомлений належним чином оскільки ухвалу про порушення провадження у справі він отримав 15.-16.06.2009 року, що вбачається з поштових повідомлень № 261380, № 261372 наявних в матеріалах справи.

При цьому суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали від 10.06.2009 року про порушення провадження у справі яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника тощо.

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ч.1 ст.69 ГПК України, розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні позивач подав заяву згідно якої він відмовляється від стягнення 1177,02 грн. пені та 980,85 грн. 20 % річних. Одночасно позивач просить суд стягнути 3 % річних за період вказаний в розрахунку 20 % річних (з 20.11.2008 року по 22.05.2009 року).

Розглянувши дану заяву суд приймає її до розгляду як таку, що не суперечить ч.4 ст. 22 ГПК України, відповідно до якої позивач до прийняття рішення у справі має право, крім іншого, відмовитись від позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вказує позивач 16.11.2006 року між ПП "СЕБ-Фармація" та ДКАП "Ямпільська міжлікарняна аптека" було укладено договір № 118/05.

Відповідно до п. 1.1 даного договору Продавець (позивач) зобов'язується поставити лікарські засоби, зареєстровані в Україні, а Покупець (відповідач) прийняти їх і оплатити в термін зазначений у накладній. Кожна накладна є невід'ємною частиною договору.

Відповідач зобов'язувався проводити розрахунок за поставлену партію Товару у національній валюті України шляхом перерахування суми, яка вказана у накладній, на рахунок Продавця (п. 5.1 договору).

Як вказує позивач, відповідно до умов даного Договору ним було поставлено відповідачу товар за видатковою накладною від 10.11.2008 року № 52234 на суму 9744,50 грн. з датою розрахунку до 20.11.2008 року.

Як вбачається із даної накладної, оригінал якої оглядався в судовому засіданні, відповідачу в разі своєчасної оплати надавалась знижка за отриманий товар в розмірі 885,86 грн..

Відповідач після отримання товару за накладною від 10.11.2008 року перерахував позивачу 1408,64 грн. (11.03.2009 року - 500,00 грн., 13.03.2009 року - 658,64 грн., 10.04.2009 року - 250,00 грн.), що підтверджується наданими суду виписками банківських установ по особовому рахунку та платіжними дорученнями.

На підтвердження існування боргу відповідача за поставлений товар позивач надав суду обопільно підписаний та скріплений печатками акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.04.2009 року з якого вбачається, що борг відповідача на зазначену дату складає 8700,00 грн..

Як вбачається із акту звірки взаєморозрахунків від 01.04.2009 року станом на 01.03.2009 року борг відповідача складав 9858,64 грн., які включають борг відповідача у тому рахунку і за попередні поставки. Як було згадано, після 01.03.2009 року відповідач здійснив платежі на загальну суму 1408,64 грн., при цьому платежі здійснені 11.03.2009 року у розмірі 500,00 грн. та 13.03.2009 року у розмірі 658,64 грн. також відображені в тому самому акті звірки взаєморозрахунків, в результаті чого станом на 01.04.2009 року борг складав 8700,00 грн.. 10.04.2009 року відповідач провів розрахунок ще на 250,00 грн. в результаті чого сума боргу становить 8450,00 грн. (8700,00 - 250,00).

В письмовому поясненні наданому позивачем в судовому засіданні останній вказує, що платежі які перераховувались відповідачем 11.03.2009 року та частина платежу 13.03.2009 року була зараховано ним в рахунок погашення боргу за поставлений раніше товар.

Як вказує позивач, вказана сума боргу в акті звірки не враховує розміру знижки, яка надавалась відповідачу при поставці товару - 885,86 грн.. З урахуванням цього розміру знижки розмір боргу відповідача складає 9335,86 грн. (8450,00+885,86).

Дослідивши первинні бухгалтерські документи (видаткову накладну, платіжні доручення) суд дійшов висновку про безпідставність посилання позивача стосовно поставки товару відповідачу за умовами договору від 16.11.2006 року № 118/05 виходячи з наступного. Як вбачається, ні у видатковій накладній, ні в платіжних дорученнях не зроблено посилання на вказаний вище договір. При цьому, судом встановлено, що у видатковій накладній від 10.11.2008 року зроблено посилання на договір від 08.11.2005 року № 117/05, а в платіжних дорученнях зроблено посилання на конкретний номер видаткової накладної.

Також судом встановлено, що договір від 16.11.2005 року № 118/05 позивач підписав з ДКАП "Ямпільська міжлікарняна аптека", а позов заявлено до ТОВ "Ямпільська центральна аптека". Як вбачається із договору, наданої позивачем довідки Вінницкого обласного управління статистики № 1582 та свідоцтва про державну реєстрацію серія А00 № 148988 ідентифікаційним кодом ДКАП "Ямпільська міжлікарняна аптека" є 24903215, натомість ідентифікаційним кодом ТОВ "Ямпільська центральна аптека" є 01975123. Слід зазначити, що доказів на підтвердження правонаступництва ТОВ "Ямпільська центральна аптека" позивачем суду не надано.

Разом з тим, отримання товару ТОВ "Ямпільська центральна аптека" за видатковою накладною від 10.11.2008 року, перерахування останнім грошових коштів, підписання акту звірки свідчить про наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов’язки, аналогічні зобов’язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст.11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов’язку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар у повному обсязі.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось раніше, безпосередньо у видатковій накладній від 10.11.2008 року сторони погодили відстрочку платежу до 20.11.2008 року.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу правомірною та обґрунтованою.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 730,74 грн. інфляційних втрат та 3 % річних за період з 20.11.2008 року по 22.05.2009 року в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних, інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

Провівши перевірку правильності наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних судом встановлено наступне.

Так позивачем заявлено до стягнення 730,74 грн. інфляційних втрат, які останній обраховував за період з грудня 2008 року по лютий 2009 року включно та квітень 2009 року виходячи з того, що в першому періоді сума боргу складає 9744,50 грн., а в другому періоді - 9335,86 грн..

Провівши перерахунок судом виявлено помилку в обрахунку в першому періоді, позивачем заявлено 646,72 грн. інфляційних втрат, тоді як судом отримано 643,14 грн.. З огляду на вказане в стягнені 3,58 грн. інфляційних слід відмовити.

В другому періоді судом не виявлено помилок.

Таким чином суд відмовляє в стягненні 3,58 грн. інфляційних втрат.

При перевірці обрахунку позивачем 3 % річних судом також виявлено допущені помилки, які пов'язані з тим, що позивач не врахував кількість днів в 2008 році, яка становила 366. Крім того, судом встановлено, що позивач невірно визначив кількість днів прострочення в періоді з 11.04.2009 року по 22.05.2009 року зазначивши 44 дні, тоді як фактично така кількість днів становить 42.

Провівши перерахунок 3 % річних з врахуванням вказаного вище судом отримано наступні значення: за період з 20.11.2008 року по 13.03.2009 року –91,20 грн.; за період з 14.03.2009 року по 10.04.2009 року –22,06 грн.; з 11.04.2009 року до 22.05.2009 року - 32,22 грн..

Таким чином сума 3% річних отримана судом складає 145,48 грн. які підлягають стягненню з відповідача.

Розглянувши заяву позивача про відмову від позову в частині стягнення пені та 20 % річних суд дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження у цій частині позову з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення пені та 20 % річних приймається судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України позивачу роз’яснені процесуальні наслідки його дій стосовно відмови від вимоги про стягнення пені.

Приймаючи заяву про відмову від позову в частині стягнення пені та 20 % річних суд враховує те, що вона підписана представником позивача Дерев'янко А.І., яка представляє інтереси позивача на підставі довіреності від 17.09.2008 року № 405. Як вбачається із даної довіреності представнику за нею надано право повної та часткової відмови від позову.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду від 10.06.2009 року, відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження в частині стягнення пені та 20 % річних.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до вимог ст.49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

За письмовим клопотанням позивача 07.07.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст.530, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст. 625, 631, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст. 75, 78, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ямпільська центральна аптека", вул. Котовського, 4, м. Ямпіль, Вінницька область, 24500 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 01975123, р/р - 2600937650 в Вінницьке обласне У ВАТОЩАД, МФО - 302076) на користь Приватного підприємства "СЕБ-Фамація", вул. Бутерова Академіка, 2, м. Київ, 02090 - (інформація про реквізити - р/р - 2600701284705 в "Укрексімбанк", м. Київ МФО-322313, ідентифікаційний код - 21577761) - 9335 грн. 86 коп. боргу, 145 грн. 51 коп. 3 % річних, 727 грн. 16 коп. інфляційних втрат, 102 грн. 08 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 260 грн. 96 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Припинити провадження в частині стягнення 1177,02 грн. пені та 980,85 грн. 20 % річних відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

5. В стягнені 3,58 грн. інфляційних втрат відмовити.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 13 липня 2009 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук.4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Академіка Бутлерова, 2, м. Київ, 02090.

3 - відповідачу - вул. Котовського, 4, м. Ямпіль, Вінницька область, 24500.

4 - відповідачу - вул. Леніна, 140/38, м. Ямпіль, Вінницька область, 24500.