Постанова № 41265512, 07.11.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2014 р. Справа № 920/781/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шепітько І.І., суддя Ільїн О.В., суддя Черленяк М.І.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників:

позивача - Данилевський О.М. за дорученням № 14-89 від 18.04.2014 року

відповідача - Кучмій Н.Б. за дорученням № 6 від 09.01.2014 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного господарського суду апеляційні скарги позивача (вх. № 3111С/1-32) на рішення господарського суду Сумської області від 14 серпня 2014 року у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловодпостач", Сумська обл., м.Конотоп

про стягнення 1274639,53 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 14 серпня 2014 року (суддя Миро польський С.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Шосткинське підприємство "Тепловодпостач" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1077185,23 грн. боргу за природний газ, 37933 грн. 12 коп. - 3% річних, 21413 грн. 77 коп. - інфляційних витрат, 27 621 грн. 48 коп. пені та 25 492 грн. 79 коп. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 14 серпня 2014 року скасувати в частині, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 110485,93 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині. Вказує на те, що при винесенні рішення місцевим господарським судом не надано належної оцінки значному періоду прострочення зобов'язання, ступені виконання зобов'язання, поведінці винної сторони та особливостям її господарської діяльності. Також зазначає, що Господарський кодекс України у імперативному порядку встановлює, що учасник господарський відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки та сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановленим цим кодексом та іншими законами.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства, просить рішення господарського суду Сумської області від 14 серпня 2014 року залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Сумської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 28.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тепловодпостач" (покупець) укладений Договір купівлі-продажу природного газу № 13/2420-ТЕ-29 (а.с. 14-19).

Відповідно до п.1.1 Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України за кодом ЗЕД 2711210000, а Покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ на умовах цього Договору.

Згідно п. 1.2. Договору газ, що продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх релігійними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

У п.2.1 Продавець передає Покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 2750,0 тис.куб.м. Обсяги газу, що планується передати за цим договором можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу у встановленому порядку.

Пунктами 3.3., 3.4. Договору визначено, що приймання-передача газу оформляється відповідним актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця наступного за місяцем продажу газу відповідач зобов'язаний надати позивачу підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірника акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язаний повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати мотивовану письмову відмову. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно п.п. 5.2, 5.5. Договору вартість газу становить 1309,20 грн. з ПДВ за 1000 куб.м., а загальна вартість цього договору на дату його укладення становить 3600300,00 грн.

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

З Актів приймання-передачі природного газу вбачається, що позивач на виконання умов Договору поставив протягом січня - квітня, жовтня - грудня 2013 року імпортований природний газ, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 3250324,67 грн. (а.с.20-26).

З позовної заяви вбачається, що оплату за поставлений газ відповідач в порушення умов Договору здійснив частково і станом на 07.04.2014 року розмір основного боргу становив 1077185,23 грн. (а.с.2-5).

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи та наданим доказам, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Вказані норми чинного законодавства передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

У ст. ст. 216, 217, 218 Господарського кодексу України зазначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Приймаючи до уваги, що відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів сплати заборгованості за Договором поставки товару №147(13) від 12.11.2013 року, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 1077185,23 грн.

Пунктом 7.2 Договору передбачена відповідальність покупця (відповідача) у разі несвоєчасної оплати поставленого природного газу, а саме відповідач зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 138107,41 грн.

Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно із ч. 1 та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду апеляційної скарги, відповідач повідомив про те, що на даний час сума основного боргу сплачена у повному обсязі.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що пунктом 6.1 Договору встановлений обов'язок покупця розрахуватися за газ протягом місяця поставки газу шляхом 100% поточної оплати, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Таким чином, підставою для оплати газу є не дата підписання Актів прийому-передачі газу, а сам факт поставки газу та прийняття його покупцем.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем правильно визначений період, з якого проведено нарахування пені та вірно застосовані норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а не за шість місяців, що передують зверненню із позовом, як вказує у відзиві на позов відповідач.

При перевірці строку нарахування пені колегія суддів дійшла висновку про те, що у зв'язку з порушенням виконання відповідачем договірних зобов'язань позивач вірно нарахував відповідачу пеню у розмірі 138107,41 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд при винесенні рішення зменшити розмір штрафних санкцій на 65%, посилаючись на те, що основною причиною невчасної оплати відповідачем заборгованості за спожитий газ є несвоєчасне проведення розрахунків споживачів. Відповідачем було вжито всіх відповідних заходів щодо зменшення існуючої дебіторської заборгованості. Крім того, відповідач посилається на те, що у період з жовтня 2013 року по квітень 2014 року Виконавчою службою м.Конотоп накладено арешт на кошти підприємства в банках, у зв'язку з чим підприємство у зазначений період погашало заборгованість за минулі періоди по судовим наказам на користь НАК «Нафтогаз» та ДК «Газ України» і сплачувати кошти за договором № 13/2420-ТЕ-29 в зимовий період через розрахунки установ банку не мав можливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Також, згідно з ч.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з п. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як встановлено судом першої інстанції, головною причиною проведення несвоєчасних розрахунків за поставлений газ, який використовувався для вироблення теплової енергії, яка споживається, є несвоєчасне проведення розрахунків споживачів. Товариством було вжито всіх можливих заходів щодо зменшення існуючої дебіторської заборгованості.

Враховуючи, що прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором виникло внаслідок поважних причин та обставин, зокрема, підприємство відповідача здійснює господарську діяльність з перетворення енергетичних ресурсів на теплову енергію за допомогою технічних засобів для опалення та гарячого водопостачання, транспортує та постачає теплову енергію. Основними споживачами є бюджетні організації та населення, які несвоєчасно сплачують за надані відповідачем послуги. Підприємство відповідача на даний час знаходиться в скрутному фінансовому становищі, про що свідчить фінансовий звіт підприємства, постанови про арешт коштів боржника - ТОВ "Тепловодпостач". Також, приймаючи до уваги, що відповідачем до звернення позивача до суду було сплачено 66 % заборгованості за спожитий природний газ, а прострочення виконання відповідачем зобов'язань виникло внаслідок поважних причин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість зменшення розміру пені на 80%.

На підставі наведенного, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 27621,48 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити,що Інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних, сплата яких передбачена ст.625 ЦК України не є штрафними санкціями, а виступають відповідно способом захисту майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Приймаючи до уваги викладене та враховуючи, що наданий позивачем розрахунок відповідає обставинам справи та чинному законодавству України, колегія суддів також погоджується з висновком господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 37933,12 грн. та інфляційні втрати у розмірі 21413,77 грн.

Таким чином, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи позивача про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає статтям 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційних скаргах не вбачається.

За таких обставин, рішення господарського суду Сумської області від 14 серпня 2014 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 14 серпня 2014 року у справі № 920/781/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили

Повна постанова складена 07.11.2014 року.

Головуючий суддя Шепітько І.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Черленяк М.І.