Постанова № 41265469, 06.11.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2014 р. Справа № 908/1422/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Фоміна В.О., суддя Шевель О.В.

при секретарі Литвиновій К.О.

за участю представників сторін:

позивача – не з’явився,

відповідача - не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2577 З/2-7) на рішення господарського суду Запорізької області від 24.06.14р. у справі № 908/1422/14

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України", м.Київ,

до Публічного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж", м.Бердянськ,

про стягнення 433 781,65 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 24.06.2014р. (суддя Гончаренко С.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 99259,28 грн. річних, 98473,24 грн. інфляційних та 3954,65 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні 199968,20 грн. 3% річних та 35477,93 грн. інфляційних збитків та прийняти в цій частині нове рішення, яким нараховані 3% річних та інфляційні збитки задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Скарга обґрунтована тим, що Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» передбачено лише зупинення виконавчих проваджень та заходів примусового виконання рішень щодо підприємства з реєстру ПЕК із стягнення заборгованості, яка виникла до 1 січня 2013 року, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (п. 3.7 Закону).

Тобто, даним законом не передбачено ні припинення зобов'язання, ні зупинення чи відстрочення виконання зобов'язання. Також не передбачено згаданим Законом обов'язку укладання сторонами договору чи угоди про відстрочення чи розстрочення виконання зобов'язання, як то вимагають положення ЦК України у даних відносинах.

Крім того, як зазначає апелянт, зупинення виконавчого провадження на підставі Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» ніяким чином не звільняє відповідача від обов'язку виконання зобов'язання з оплати за поставлений природний газ та виконання рішення суду (в тому числі виконання зобов'язання з оплати 3% річних та інфляційних збитків), так як даний закон не забороняє відповідачу проводити розрахунки в добровільному порядку.

Також, як зазначає позивач, чинним законодавством не встановлено, що зупинення виконання судового рішення, у тому числі і внесення відповідача до переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу, що беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», припиняє або зупиняє виконання зобов'язання.

30.09.2014р. до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №8325), в якому відповідач проти апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники сторін у судове засідання не з’явились, про причини не з’явлення суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час і місце слухання справи ухвалою суду від 06.10.2014р.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

В квітні 2014р. Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулась до господарського суду Запорізької області про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Бердянське підприємство теплових мереж» 433178,65 грн., а саме 299227,48 грн. 3% річних за несвоєчасні розрахунки за період з 29.04.2012р. по 24.04.2014р. та 133951,17 грн. інфляційних за період з квітня 2012р. по березень 2014р.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням господарського суду Запорізької області від 27.06.2012р. у справі №5009/1685/12 позов до відповідача задоволено частково. Стягнуто з останнього, в тому числі, пеню в сумі 362656,54 грн., 3% річних за період з 11.02.2011р. по 28.04.2012р. та інфляційні втрати за період з лютого 2011р. по березень 2012р.

Як зазначає позивач, на момент звернення з даним позовом до суду сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 4705621,41 грн. До цієї суми додається сума пені, стягнутої вищевказаним судовим рішенням. Чинне законодавство не пов’язує припинення зобов’язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов’язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

В зв’язку з тим, що відповідач продовжує не виконувати грошове зобов’язання позивач звертається з вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховуються з наступного дня попереднього розрахунку, а 3% річних та інфляційні втрати на пеню нараховуються з наступного дня після набрання зазначеним рішенням законної сили.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. №0906/12717 від 17.06.2014р.) зазначив, що позивачем здійснений розрахунок сум 3% річних та втрат від інфляції без врахування строку дії процедури погашення заборгованості, введеної Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу». Надана даним законом відстрочка діяла з 21.08.2012р. по 01.01.2014р., і за цей час річні та втрати від інфляції не повинні нараховуватись. Відповідачем надано контррозрахунок, відповідно до якого сума 3% річних склала 99259,28 грн., а втрат від інфляції - 98473,24 грн.

24.06.2014р. господарським судом Запорізької області прийнято оскаржуване рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 99259,28 грн. річних, 98473,24 грн. інфляційних та 3954,65 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги частково виходячи з наступного.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Як вже зазначалось, рішенням господарського суду Запорізької області від 27.06.2012р. у справі № 5009/1685/12 частково задоволено позовні вимоги Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Публічного акціонерного товариства «Бердянське підприємство теплових мереж». Вказаним рішенням з відповідача на користь позивача стягнуто 4705621,41 грн. основного боргу, 362656,55 грн. пені, 386086,64 грн. інфляційних витрат, 234093,88 грн. 3 % річних та 63736,20 грн. судового збору. Повний текст рішення складено 02.07.2012р., що свідчить про набрання ним законної сили 12.07.2012р.

В основу рішення покладений факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-2395-БО-13 від 20.12.2010р. в частині своєчасної та повної оплати поставленого природного газу.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального Кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

На виконання рішення господарського суду Запорізької області № 5009/1685/12 10.07.2012р. був виданий наказ та 06.08.2012р. відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Запорізькій області винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №ВП 33704900.

Відповідно до ст.202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).

На момент звернення з даним позовом до суду, сума основного боргу відповідача перед позивачем не погашена та становить 4705621,41 грн., тобто зобов'язання продовжує існувати. Наведені обставини не спростовані відповідачем.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову про нарахування суми річних та втрат від інфляції в період до 01.01.2014р. посилався на те, що зупинення виконавчого провадження за Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» є по суті і зупиненням виконання рішень та відстрочкою виконання зобов'язання, тобто протягом визначеного періоду законодавець надає можливість боржнику не виконувати рішення суду. А відтак, протягом цього періоду порушення господарського зобов'язання не відбувається, що унеможливлює нарахування господарсько-фінансових санкцій, в тому числі 3% річних та втрат від інфляції.

Однак, колегія суддів не може погодитись з даним висновком місцевого господарського суду, оскільки п.3.7. зазначеного закону передбачене лише зупинення виконавчих проваджень та заходів примусового виконання рішень щодо підприємства з реєстру ПЕК із стягнення заборгованості, яка виникла до 1 січня 2013 року, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Тобто, даним законом не передбачено ні припинення зобов'язання, ні зупинення чи відстрочення виконання зобов'язання.

Крім того, зупинення виконавчого провадження на підставі Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» ніяким чином не звільняє відповідача від обов'язку виконання зобов'язання з оплати за поставлений природний газ та виконання рішення суду (в тому числі виконання зобов'язання з оплати 3% річних та інфляційних збитків), так як даний закон не забороняє відповідачу проводити розрахунки в добровільному порядку.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними кредиторові.

У даному випадку спір стосується коштів, правову природу яких встановлено судом у справі № 5009/1685/12, а саме рішенням стягнуто основний борг, пеню, інфляційні та 3 % річних.

Відповідно до п.7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №3 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредиторів, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов’язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

За таких обставин, колегія суддів здійснивши розрахунок річних за період з 29.04.2012р. по 24.04.2014р. та втрат від інфляції за період з квітня 2012р. по березень 2014р. по основній заборгованості вважає, що задоволенню підлягає сума у розмірі 280143,51 грн. 3% річних та 122369,07 грн. інфляційних.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних на пеню, колегія суддів зазначає наступне.

Визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все виходити з правил ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник зобов’язаний вчинити на користь кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов’язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Частиною 5 вказаної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

В той же час правова природа неустойки (пені) зовсім інша, оскільки пеня - це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. ст. 546, 549 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тобто, неустойка носить допоміжний (акцесорний) до основного зобов'язання характер.

Виходячи із положень зазначених норм, рішення суду про стягнення пені не породжує прав і обов’язків у розумінні зобов’язальних правовідносин, а є способом захисту тих прав, які вже виникли з інших існуючих правовідносин і щодо яких виник спір.

Крім того, слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв’язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, неустойка (штраф, пеня) у грошове зобов’язання не перетворюється, а тому відсутні підстави для застосування до відповідних правовідносин положень статті 625 Цивільного кодексу України. На дану суму неустойки (штрафу, пені) в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються.

Таким чином, виходячи з зазначених норм матеріального права є підстави для висновку, що обов'язок сплатити пеню за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, тому що пеня є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового.

Отже, оскільки у справі, що розглядається, рішенням господарського суду Запорізької області від 27.06.2012р. у справі № 5009/1685/12 частково задоволено позовні вимоги Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Публічного акціонерного товариства «Бердянське підприємство теплових мереж» та стягнуто з останнього, зокрема, 362656,55 грн. пені, правова природа цього боргу як штрафної санкції з прийняттям рішення не змінилася, пеня у грошове зобов'язання не перетворилась, а тому відсутні підстави для застосування до цих правовідносин положень ст. 625 ЦК України.

Така правова позиція викладена і постанові Верховного Суду України від 18.02.2014р. у справі №905/909/13-г.

На підставі викладеного колегія суддів зазначає, що позовні вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних, нарахованих на пеню задоволенню не підлягають.

За таких обставин, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, в зв’язку з чим рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права з прийняттям нового рішення по справі про задоволення позову частково.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню частково, в зв’язку з чим рішення господарського суду Запорізької області від 24.06.14р. у справі № 908/1422/14 підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 10 ч.2 ст.105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне здійснити перерозподіл судових витрат у відповідності до положень ст.49 ГПК України.

Керуючись статтями 49, 91, 99, 101, 102, п.2 статті 103, п.4 ч.1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 24.06.14р. у справі № 908/1422/14 скасувати та прийняти нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Бердянське підприємство теплових мереж» (вул.Мазіна, буд.65/97, м.Бердянськ, Запорізька область, 71100; код ЄДРПОУ 05541120) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116; код ЄДРПОУ 31301827) 280143,51 грн. 3% річних, 122369,07 грн. інфляційних та 8050,25 грн. судового збору за подання позовної заяви.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Бердянське підприємство теплових мереж» (вул.Мазіна, буд.65/97, м.Бердянськ, Запорізька область, 71100; код ЄДРПОУ 05541120) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116; код ЄДРПОУ 31301827) 2041,77 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідні накази.

Повний текст постанови складено 06.11.2014р.

Головуючий суддя Білоусова Я.О.

Суддя Фоміна В.О.

Суддя Шевель О.В.