Постанова № 41241304, 06.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2014 р. Справа№ 910/104/2013

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Отрюха Б.В.

За участю представників:

від ДВС: Рубель І.В. - за дов.

від боржника: Єсипчук І.В. - за дов.

від стягувача: Сандрович Л.В. - за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2014

у справі № 910/104/2013 (головуючий суддя Бойко Р.В.)

за скаргами Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «ВІПОС»

на дії Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України у справі № 910/104/2013

за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»

до Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «ВІПОС»

про стягнення заборгованості за Генеральною кредитною угодою від 06.03.2002

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Автомобільна група «ВІПОС» (далі, боржник) звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргами на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (далі, ВДВС) від 14.07.2014, в якій скаржник просив суд скасувати постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Попіва Р.І. про відкриття виконавчого провадження від 16.06.2014 ВП № 43700110 та про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.06.2014 ВП № 43700110 (далі, скарга від 14.07.2014), від 21.07.2014 про скасування як незаконної постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Сіщука В.В. від 10.07.2014 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 43700110 (далі, скарга від 21.07.2014), від 19.08.2014 про визнання недійсною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Сіщука В.В. від 11.08.2014 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 43700110 (далі, скарга від 19.08.2014), від 21.08.2014 про зупинення виконавчого провадження ВП № 43700110 про стягнення боргу та визнання недійсною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Сіщука В.В. від 13.08.2014 про розшук майна боржника у виконавчому провадженні № 43700110 (далі, скарга від 21.08.2014).

Як вбачається зі змісту вищезазначених скарг, підставою для їх подання стало те, що старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Попівим Романом Ігоровичем було винесено постанови про відкриття виконавчого провадження від 16.06.2014 ВП № 43700110 та про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.06.2014 ВП № 43700110, а головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Сіщуком Володимиром Васильовичем було винесено постанови про арешт коштів боржника від 10.07.2014 ВП № 43700110, від 11.08.2014 ВП № 43700110 та про розшук майна боржника від 13.08.2014 ВП № 43700110, без врахування тієї обставини, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2013 розстрочене виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2013 у справі № 910/104/2013 до 30.07.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2014 у справі № 910/104/2013 об'єднано вищезазначені скарги Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «ВІПОС» на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби в одне провадження.

Скарги Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «ВІПОС» на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 14.07.2014, від 21.07.2014 та від 19.08.2014 задоволено частково.

Визнано недійсною постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Попіва Р.І. про відкриття виконавчого провадження від 16.06.2014 ВП № 43700110 в частині відкриття провадження зі стягнення заборгованості в межах суми, що перевищує 616 000,00 Євро, що становить еквівалент 6 649 412,00 грн.; визнано недійсною постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Попіва Р.І. про арешт майна боржника та оголошення заборон на його відчуження від 16.06.2014 ВП № 43700110 в частині накладення арешту на майно боржника в межах суми, що перевищує 616 000,00 Євро, що становить еквівалент 6 649 412,00 грн.; визнано недійсною постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Сіщука В.В. про арешт коштів боржника від 10.07.2014 ВП № 43700110 в частині накладення арешту на кошти боржника в межах суми, що перевищує 616 000,00 Євро, що становить еквівалент 6 649 412,00 грн.; визнано недійсною постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Сіщука В.В. про арешт коштів боржника від 11.08.2014 ВП № 43700110 в частині накладення арешту на кошти боржника в межах суми, що перевищує 616 000,00 Євро, що становить еквівалент 6 649 412,00 грн.

У задоволенні скарги Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «ВІПОС» на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 21.08.2014 відмовлено.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Державна виконавча служба України звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідної до якої просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2014 у справі № 910/104/2013 в частині задоволення скарги Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «ВІПОС» скасувати та прийняти рішення про відмову у задоволенні скарги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню.

В обґрунтування апеляційної скарги ВДВС зазначає, що визнаючи частково недійсною постанову про відкриття виконавчого провадження, судом порушено право стягувача в подальшому отримати у повному розмірі кошти за наказом Господарського суду міста Києва від 29.07.2014 № 910/104/2013, оскільки державний виконавець фактично може винести тільки одну постанову про відкриття виконавчого провадження по одному виконавчому документу, крім того, жодною нормою закону не передбачено винесення постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання частини наказу. З огляду на це, постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.06.2014 ВП № 43700110, від 10.07.2014 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 43700110, від 11.08.2014 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 43700110 також прийняті ВДВС у відповідності до норм чинного законодавства України.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України у справі прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 16.10.2014.

14.10.2014 представник боржника подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд у задоволенні апеляційної скарги Державної виконавчої служби України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2014 у справі № 910/104/2013 відмовити у повному обсязі. Заперечення боржника зводяться до того, що державний виконавець зобов'язаний був відкрити виконавче провадження з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва від 04.11.2013, якою було розстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2013 у справі № 910/104/2013 до 30.07.2015.

Представник стягувача у судове засідання, призначене на 16.10.2014, не з'явився.

Представником боржника у судовому засіданні було заявлене усне клопотання про зобов'язання Державної виконавчої служби України надати суду копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 43700110, які відсутні у матеріалах оскарження ухвали від 11.09.2014 у справі № 910/104/2013, направлених судом першої інстанції до Київського апеляційного господарського суду.

Представниками Державної виконавчої служби України та боржника у судовому засіданні 16.10.2014 було подане клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2014 продовжено строк вирішення спору, розгляд справи відкладено на 06.11.2014, зобов'язано ВДВС надати суду копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 43700110.

04.11.2014 на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2014 у справі № 910/104/2013 ВДВС подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 43700110.

Представник стягувача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, у судовому засіданні 06.11.2014 просив апеляційну скаргу ВДВС задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2014 у справі № 910/104/2013 в частині задоволення скарг Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «ВІПОС» скасувати та прийняти рішення про відмову у задоволенні скарг у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дійшла висновку щодо необхідності скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 11.09.2104 по даній справі в частині задоволення скарг Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «ВІПОС» на дії відділу примусового виконання рішень ДВС України та про задоволення апеляційної скарги Державної виконавчої служби України з огляду на наступне.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2013 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задоволено повністю та присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «ВІПОС» на користь позивача заборгованість з повернення кредиту у розмірі 2 411 802,43 євро, що становить еквівалент 24 700 233,41 грн. по курсу Національного банку України станом на 11.07.2013, заборгованість по відсотках у розмірі 94 496,25 євро, що становить еквівалент 967 773,89 грн. по курсу Національного банку України станом на 11.07.2013, та у розмірі 10 519,38 доларів США, що становить еквівалент 84 081,40 грн. по курсу Національного банку України станом на 11.07.2013, пеню у розмірі 134 197,36 грн. та судовий збір у розмірі 64 380,00 грн.

На виконання вказаного рішення 29.07.2013 Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ (том 1, а.с. 109).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2013 (том 1, а.с. 110-113) заяву Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «ВІПОС» про розстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2013 у справі № 910/104/2013 задоволено та розстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2013 у справі № 910/104/2013 до 30.07.2015 шляхом встановлення відповідного графіку внесення платежів.

Як вбачається із матеріалів виконавчого провадження, наданих суду, стягувач 04.06.2014 звернувся до ВДВС із заявою про примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.07.2013 № 910/104/2013 (том 1, а.с. 105-108), у якій просив відкрити виконавче провадження з виконання вказаного наказу та одночасно із винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження винести постанову про накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на всіх рахунках, відкритих боржником та про накладення арешту і оголошення заборони на відчуження майна боржника, а також проведення опису і арешту майна боржника.

До заяви про примусове виконання наказу стягувачем була додана ухвала Господарського суду міста Києва від 04.11.2013 про розстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2013 у справі № 910/104/2013.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Попівим Р.І. від 16.06.2014 відкрито виконавче провадження ВП № 43700110.

Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.06.2014 (том 1, а.с. 116-117) за заявою стягувача накладено арешт на все майно, що належить боржнику у межах суми звернення стягнення 25 866 584,66 грн. та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Сіщука В.В. від 10.07.2014 про арешт коштів боржника у ВП № 43700110 на підставі рішення суду, керуючись статтею 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність», накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках у банківських установах (вказаних у постанові) та належать боржнику у межах суми 25 950 666,06 грн. (том 1, а.с. 136-138).

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Сіщука В.В. від 11.08.2014 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 43700110 на підставі рішення суду, керуючись статтею 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність», накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках № 26051056204772, 26007056205974 у Столична філія ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 380269 та на всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника та належать божнику у межах суми 25 950 666,06 грн. (том 1, а.с. 151-152).

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Сіщука В.В. від 13.08.2014 про розшук майна боржника у виконавчому провадженні № 43700110 оголошено розшук майна боржника, а саме, транспортних засобів, вказаних у постанові (том 1, а.с. 154-155).

Оскаржувана ухвала Господарського суду міста Києва від 11.09.2014 у справі № 910/104/2013 мотивована тим, що державний виконавець зобов'язаний був відкрити виконавче провадження з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва від 04.11.2013 про розстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2013 у справі № 910/104/2013, тобто, відкрити його лише у тій частині, яка на дату відкриття виконавчого провадження повинна була бути сплачена боржником стягувачу згідно встановленого ухвалою суду від 04.11.2013 графіку внесення платежів.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 124 Конституції України регламентовано, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження».

У відповідності до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень здійснюється органами державної виконавчої служби на підставі виконавчих документів, визначених статтею 17 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до частини 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» виконанню підлягають наступні документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

3) судові накази;

4) виконавчі написи нотаріусів;

5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;

8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;

9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до частини 1 статті 116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Положеннями частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою.

Згідно статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього закону, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Так, як уже зазначалося вище, стягувачем 04.06.2014 було подано до виконання наказ Господарського суду міста Києва від 29.07.2013 № 910/104/2013.

Частиною 1 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» зобов'язано державного виконавця прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Таким чином, у ВДВС були відсутні підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі виконавчого документу - наказу Господарського суду міста Києва від 29.07.2013 № 910/104/2012, а відтак, постанова від 16.06.2014, якою відкрито виконавче провадження ВП № 43700110, прийнята державним виконавцем у відповідності до норм чинного законодавства України.

Водночас, з огляду на вищезазначені норми права, колегія суддів зазначає, що державний виконавець фактично може винести тільки одну постанову про відкриття виконавчого провадження. Крім того, жодною нормою закону не передбачено прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання частини наказу. Також, слід зазначити, що в постанові про відкриття ВП № 43700110 від 16.06.2014 чітко вказано, який виконавчий документ був пред'явлений до виконання, а саме, наказ Господарського суду міста Києва від 29.07.2013 № 910/104/2013, та зазначена описова частина наказу, що повністю відповідає виконавчому документу, що був пред'явлений до виконання.

Поруч із вищевикладеним, колегія суддів зазначає, що ухвала про розстрочку виконання рішення суду має похідний характер від рішення суду, яким справу вирішено по суті, і є обов'язковою для державної виконавчої служби при виконанні відповідного судового наказу у межах відкритого виконавчого провадження. Вказана ухвала є допоміжним процесуальним актом (документом) реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання рішення.

Згідно висновку, який міститься у рішенні Конституційного суду України від 26.06.2013 у справі № 1-7/2013 за конституційним зверненням акціонерної компанії «Харківобленерго» щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», ухвала про розстрочку виконання рішення господарського суду не є підставою для відкриття нового виконавчого провадження, а підлягає виконанню у раніше відкритому на підставі судового наказу виконавчому провадженні як процесуальний акт (документ), яким надається розстрочка виконання судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів наголошує на тому, що сама по собі ухвала про розстрочку виконання рішення суду не є окремим виконавчим документом, а виконавче провадження відкривається на підставі відповідного наказу суду. Водночас, така ухвала є допоміжним документом, обов'язковим для державної виконавчої служби, а її положення мають бути враховані ВДВС під час проведення відповідних виконавчих дій у межах відкритого виконавчого провадження.

З огляду на вищезазначене, постанова від 16.06.2014, якою відкрито виконавче провадження ВП № 43700110 (том 1, а.с. 7-8) з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.07.2013 № 910/104/2013, правомірно була прийнята державним виконавцем у межах суми, зазначеної у наказі, у той час, як суд першої інстанції, визнаючи частково недійсною постанову про відкриття виконавчого провадження, фактично порушив право стягувача в подальшому отримати у повному розмірі кошти за наказом Господарського суду міста Києва від 29.07.2014 № 910/104/2013.

Щодо частково визнання судом першої інстанції недійсною постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.06.2014 ВП № 43700110 колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, у заяві про примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.07.2013 № 910/104/2013 стягувач клопотав про накладення арешту на кошти та майно боржника одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно частини 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

З аналізу зазначених норм можна зробити висновок, що державний виконавець зобов'язаний вчинити дії, а саме накласти арешт на кошти та майно боржника, якщо в заяві про відкриття виконавчого провадження стягувачем буде заявлене таке клопотання.

Таким чином, державним виконавцем на підставі заяви стягувача та вимог частини другої 2 статті 25 та статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» було правомірно прийнято 16.06.2014 постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Стосовно висновків суду першої інстанції щодо визнання недійсними постанови про арешт коштів боржника від 10.07.2014 та від 11.08.2014 ВП №43700110 в частині накладення арешту на кошти боржника в межах суми, що перевищує 616 000,00 Євро, що становить еквівалент 6 649 412,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено вичерпний перелік прав державного виконавця згідно з якими, державний виконавець, зокрема, має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти боржника.

За приписом частини 2 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Отже, накладення арешту на банківський рахунок є складовим елементом процесу виконавчого провадження, який застосовується органами Державної виконавчої служби для збереження та звернення стягнення на грошові кошти боржника за рішенням суду.

Згідно частини 3 статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки і вклади державний виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших органах державної влади, підприємствах, установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Тобто, після отримання державним виконавцем від податкових органів інформації про рахунки боржника - юридичної особи, накладається арешт на кошти боржника в межах суми, яка зазначена у виконавчому документі.

Враховуючи викладене, згідно інформації, наданої Державною податковою службою України щодо рахунків боржника, відкритих у банківських установах, керуючись статтею 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та статтями 11, 52, 57, 65 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем, у межах повноважень, наданих йому законом, було правомірно винесено постанови про арешт коштів боржника від 10.07.2014 та від 11.08.2014.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги боржника про визнання недійсною та скасування постанови про розшук майна боржника від 13.08.2014 ВП № 43700110 з огляду на її безпідставність.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню, а ухвалу суду першої інстанції у даній справі такою, що підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2014 у справі № 910/104/2013 задовольнити.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2014 у справі № 910/104/2013 скасувати у частині задоволення скарг Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «ВІПОС» на дії Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 14.07.2014, від 21.07.2014 та від 19.08.2014.

У задоволенні скарг Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «ВІПОС» від 14.07.2014 про скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Попіва Р.І. про відкриття виконавчого провадження від 16.06.2014 ВП № 43700110 та про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.06.2014 ВП № 43700110, від 21.07.2014 про скасування як незаконної постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Сіщука В.В. від 10.07.2014 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 43700110, від 19.08.2014 про визнання недійсною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Сіщука В.В. від 11.08.2014 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 43700110 відмовити повністю.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2014 у справі № 910/104/2013 в частині відмови у задоволенні скарги Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «ВІПОС» на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 21.08.2014 про визнання недійсною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Сіщука В.В. від 13.08.2014 про розшук майна боржника у виконавчому провадженні № 43700110 залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «ВІПОС» (04119, м. Київ, вул. Сімї Хохлових, 9-А; код ЄДРПОУ 24581332) на користь Державної виконавчої служби України (04053, м. Київ, вул. Артема, 73; код ЄДРПОУ 37471975) 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Видати наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва відповідно до вимог процесуального законодавства.

Матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 11.09.2014 у справі № 910/104/2013 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Б.В. Отрюх