Рішення № 41240159, 27.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19376/14 27.10.14За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Т-Стиль"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Глобалхім"

Про стягнення 49 324,99 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Представники сторін:

від позивача Сокаль Ю.В. - представник (дов. № б/н від 12.02.2014 р.)

від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Т-Стиль" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Глобалхім" про стягнення заборгованості у розмірі 49 324, 99 грн. (42 625, 00 грн. - основний борг, 2 706, 36 грн. - інфляційні втрати, проценти за користування чужими коштами у розмірі 436, 60 грн., пеню у розмірі 3 557, 03 грн.).

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленого товару за договором поставки товару № 1915 від 17.03.2014 р., внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 42 625, 00 грн.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 2 706, 36 грн. - інфляційні втрати, проценти за користування чужими коштами у розмірі 436, 60 грн., пеню у розмірі 3 557, 03 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.09.2014 р. порушено провадження у справі №910/19376/14, розгляд справи призначено на 03.10.2014 р.

У судове засідання 03.10.2014 р. представник відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

За таких обставин, у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представника відповідача, невиконанням вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, суд, відповідно до ст. 77 ГПК України, відклав розгляд справи на 27.10.2014 р., про що виніс відповідну ухвалу.

Представник відповідача у судове засідання 27.10.2014 р. повторно не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про порушення провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштові відправлення з ухвалами Господарського суду міста Києва № 910/19376/14 про порушення провадження у справі від 12.09.2014 р. та від 03.10.2014р. були направлені відповідачу за адресою, вказаній у позовній заяві (04086, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 41), що відповідає адресі місцезнаходження відповідача згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

За наведених обставин та з урахуванням приписів ст. 64 ГПК України, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі від 12.09.2014 р., так само, як і ухвала від 03.10.2014р. вручені відповідачу належним чином.

При цьому, в матеріалах справи міститься конверт повернення поштового відправлення з ухвалою суду про порушення провадження у справі від 12.09.2014 р. з причиною повернення: «не знаходиться».

Вказана правова позиція підтверджується також позицією Вищого господарського суду України, що викладена у частині 3, п. 3.9.1, Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", де зазначено таке. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судових засіданнях 03.10.2014 р., та 27.10.2014 р. до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 27.10.2014 р. та за відсутності представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не надано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, в судовому засіданні 27.10.2014 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд, -

ВСТАНОВИВ:

17.03.2014 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Т-Стиль" (далі -покупець, позивач) та товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Глобалхім" (далі - постачальник, відповідач) був укладений договір поставки товару № 1915 (далі-Договір).

Згідно п. 1.1 Договору, постачальник зобов'язується продати та передати у власність Покупця Товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його ціну, сплативши за нього визначену договором грошову суму. Сума договору дорівнює сумі всіх видаткових накладних.

Як встановлено у Розділі 2 Договору, поставка та прийняття товару здійснюється наступним чином.

Передача Покупцю Товару здійснюється в разі надання Покупцем Довіреності на отримання зазначеної кількості Товару (п.2.1. Договору).

Постачальник зобов'язується поставити товар Покупцю на умовах поставки СРТ (згідно правил «Інкотермс» редакція) 2010г, протягом 5 календарних днів після передоплати. Датою поставки товару вважається дата підпису видаткової накладної Покупцем (п. 2.2.).

Поставка Товару здійснюється на умовах доставки: м. Рівне, вул. Фабрична 12 (п. 2.3.).

Кожну партію Товару, яка поставляється мають супроводжувати наступні документи в оригіналі: видаткова накладна; сертифікат якості (або відповідності) на кожну партію Товару; товаротранспортна накладна; рахунок-фактура (п. 2.4.).

Розділом 4 Договору, визначено ціну договору, термін, форму та порядок здійснення розрахунків.

Згідно п. 4.1. сума (ціна) договору дорівнює сумарній вартості товару, поставленого протягом строку дії договору. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях.

Покупець проводить оплату ціни товару, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника, на умовах 100% передоплати. Платіжні реквізити Постачальника вказані в кінці тексту Договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів із банківського рахунку Покупця на користь Постачальника. (п. 4.2.).

Як вбачається з матеріалів справи, та підтверджується поясненнями представника позивача, 24.04.2014р. Постачальником (Відповідачем) виставлено рахунок №574 на оплату товару (Гідрохлорид натрію, кіл-сть 12700 кг) на суму 82600,00 грн.

На виконання умов Договору, на підставі виставленого рахунку, Покупець (Позивач) перерахував на користь Постачальника грошові кошти в розмірі 82600,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3432 від 24.04.2014р.

В свою чергу, Постачальник 06.05.2014р. поставив Покупцю обумовлений товар (Гідрохлорид натрію) частково, в кількості 6150,00 кг на суму 39975,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №395 від 06.05.2014р.

Таким чином, як вказує позивач та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, відповідач виконав свій обов'язок лише частково, недопоставивши на користь позивача товар у кількості 6550,00 кг на суму 42625,00 грн.

За таких обставин, 01.07.2014р. Позивач направив на адресу відповідача Лист №204 від 26.06.2014р., згідно якого просив відповідача повернути надлишково перераховані кошти згідно рахунку №574 від 24.04.2014р. в сумі 42625,00 грн., у зв'язку з недопоставкою гідрохлориду натрію (марки «А») у кількості 6550 кг.

Проте, відповідач відповіді на зазначений лист позивача не надав, грошові кошти не повернув.

З огляду на наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 42625,00 грн.

Крім суми основного боргу позивач ставить вимогу про стягнення 2 706, 36 грн. - інфляційні втрати, проценти за користування чужими коштами у розмірі 436, 60 грн., пеню у розмірі 3 557, 03 грн.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представника позивача, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Отже, внаслідок укладення договору поставки товару № 1915 від 17.03.2014 р. між сторонами виникли цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свій обов'язок за договором поставки товару № 1915 від 17.03.2014 р. виконав не належним чином, недопоставивши на користь позивача товар у кількості 6550,00 кг на суму 42625,00 грн. Доказів іншого суду не надано.

Як встановлено у частині 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Так, позивач листом №204 від 26.06.2014р., що відправлений 01.07.2014р. на адресу відповідача, просив останнього у зв'язку з недопоставкою гідрохлориду натрію (марки «А») у кількості 6550 кг., повернути надлишково перераховані кошти згідно рахунку №574 від 24.04.2014р. в сумі 42625,00 грн.

Проте, відповіді на вказану вимогу відповідач не надав, суму грошових коштів позивачу не повернув.

Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов'язань судом встановлено.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 42625,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 3 557, 03 грн., то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 5.1. Договору, у випадку невиконання чи неналежного виконання Постачальником своїх зобов'язань щодо поставки товару в строки, встановлені договором та додатками до нього, строків заміни неякісного товару або не вивезення неякісного товару, він сплачує Покупцю за кожен день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від вартості не поставленого чи неякісного товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Здійснивши перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми пені в розмірі 3 557, 03 грн., суд зазначає таке.

Як встановлено у пункті 2.2 Договору, постачальник зобов'язується поставити товар протягом 5 календарних днів після передоплати. Датою поставки товару вважається дата підпису видаткової накладної Покупцем.

Позивачем здійснено оплату товару у розмірі 82600,00 грн. - 24.04.2014р.

Відповідачем же товар поставлений лише 05.05.2014р., з порушенням встановленого договором 5-ти денного терміну.

Таким чином, позивачем за період з 30.04.2014р. по 05.05.2014р. здійснено нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, що згідно розрахунку позивача становить 257,98 грн.

Вказана сума є вірною та такою що підлягає до задоволення.

Також, зважаючи на те, що відповідачем 05.05.2014р. частково поставлений товар на суму 39975,00 грн., та з 06.05.2014р. за відповідачем числиться заборгованість за непоставлений товар в сумі 42625,00 грн. позивачем за період з 06.05.2014р. по 26.08.2014р. нараховано пеню на суму недопоставленого товару в розмірі 3299,05 грн.

Проте, здійснивши перерахунок суми пені за період з 06.05.2014р. по 26.08.2014р. на суму непоставленого товару (42625,00 грн.) суд зазначає, що до стягнення підлягає грошова сума у розмірі 2794,57 грн., а тому в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення часткового, в сумі 2794,57 грн.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково, а саме, в сумі 3052,55 грн. (257,98 грн. + 2794,57 = 3052,55 грн.).

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 436,60 грн. та 2706,36 грн. інфляційних нарахувань, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача сума 3% річних становить 436,60 грн. та обчислюються за періоди з 30.04.2014р. по 05.05.2014р. на суму заборгованості - 82600,00 грн. та за період з 06.05.2014р. по 26.08.2014р. на суму заборгованості 42625,20 грн. (розрахунок наявний у матеріалах справи).

Перевіривши розрахунок позивача, суд зазначає наступне.

Момент виникнення прострочення оплати саме грошового зобов'язання позивачем визначено не вірно, оскільки, як вбачається з умов договору, та наявних у матеріалах справи доказів, обов'язок відповідача повернути грошові кошти (момент виникнення грошового зобов'язання) слід обчислювати з моменту направлення позивачем на адресу відповідача листа із зазначеною вимогою. До моменту направлення вказаного листа, за відповідачем, згідно умов договору, рахувався обов'язок щодо поставки позивачу Товару, обумовленого умовами договору.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зважаючи на направлення 01.07.2014р. на адресу відповідача листа №204 від 26.06.2014р., згідно якого позивач просив відповідача повернути надлишково перераховані кошти згідно рахунку №574 від 24.04.2014р. в сумі 42625,00 грн., днем прострочення сплати грошового зобов'язання, враховуючи норми ч.2. статті 530 ЦК України, слід вважати 09.07.2014р.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних за період з 09.07.2014р. по 26.08.2014р. на суму грошового зобов'язання у розмірі 42625,00 грн., суд зазначає, що стягненню 3% річних підлягає грошова сума в розмірі 171,67 грн., а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково, а саме у вказаній сумі.

Те саме стосується і вимоги позивача про стягнення інфляційних нарахувань на суму прострочення виконання грошового зобов'язання.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних нарахувань за період з 09.07.2014р. по 26.08.2014р. на суму грошового зобов'язання у розмірі 42625,00 грн., суд зазначає, що стягненню підлягає грошова сума в розмірі 512,86 грн., а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань підлягають задоволенню частково, а саме у вказаній сумі.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Глобалхім" (04086, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 41, ідентифікаційний код 38404454) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Т-Стиль" (29000, м. Хмельницький, вул. Курчатова, буд. 6, ідентифікаційний код 35750435) 42625 (сорок дві тисячі шістсот двадцять п'ять) грн. 00 коп. основного боргу, 3052 (три тисячі п'ятдесят дві) грн. 55коп. пені, 171 (сто сімдесят одну) грн. 67 коп. 3% річних, 512 (п'ятсот дванадцять) грн. 86 коп. інфляційних нарахувань та 1717 (одну тисячу сімсот сімнадцять) грн. 25 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення

складено 03.11.2014 р.

Суддя Ю.В. Картавцева