Постанова № 41229961, 06.11.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2014 року Справа № 920/1065/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Потапенко В.І., суддя Пушай В.І.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Басова О.В., довіреність без номера від 22.10.2014 р.;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2802 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 10 липня 2014 року у справі № 920/1065/14

за позовом Приватного підприємства "Торгівельний центр "Київ", м. Полтава

до фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Суми

про стягнення 9 697,39 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "Торгівельний центр "Київ" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 9697,39 грн., в тому числі:9321,93 грн. заборгованості по договору суборенди від 01.01.2014 р. № ТОЦ-4-2477-2014 станом на 03.06.2014 р., нарахованих на цю заборгованість 322,11 грн. пені та 62,35 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10 липня 2014 року у справі № 920/1065/14 (суддя Рунова В.В.) позов задоволено.

З відповідача на користь позивача стягнуто 9312,93 грн. заборгованості, 322,11 грн. пені, 62,35 грн. 3% річних та 1827,грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач із вказаним рішенням не погодився в частині стягнення 322,11 грн. пені і 62,35 грн. 3% річних та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення в зазначеній частині скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що господарський суд першої інстанції, розглянувши справу в першому судовому засіданні за відсутності відповідача, відмовивши в задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи, позбавив його можливості реалізувати передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України права брати участь у господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають в ході судового процесу.

При цьому відповідач зокрема зазначає, що через вказане порушення норм процесуального права він був позбавлений надати суду першої інстанції клопотання про звільнення його від сплати штрафних санкцій і розстрочення виконання рішення суду на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і ст. 83 Господарського процесуального кодексу України з мотивів скрутного фінансового стану у зв'язку зі збитковістю підприємницької діяльності через суттєве зниженням купівельної спроможності населення, а також через те, що відповідач є пенсіонером, який отримує невелику пенсію та має на утриманні чоловіка пенсіонера та інваліда.

Представник позивача в судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Вказує зокрема на те, що у відповідача було достатньо часу з моменту отримання копії позовної заяви 25.06.2014 р. до дати, на який призначено розгляд справи -10.07.2014 р. для підготовки відзиву на позов та надання доказів, у разі їх наявності. Зазначає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не містять підстав для висновку про неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, яке б призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті та про невідповідність викладених в рішенні висновків, обставинам справи.

Відповідач, який належним чином повідомлений про час та місце судового засідання не скористався своїм правом на участь в ньому.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 01.01.2014 року між позивачем - приватним підприємством "Торгівельний центр "Київ" та відповідачем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір суборенди № ТОЦ-4-2477-2014, відповідно до предмету якого(пункт 1.1. договору) позивач (орендар) передає, а відповідач суборендар приймає у тимчасове платне користування нежитлове приміщення, а саме частину будівлі ТОЦ, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, Лот № НОМЕР_1 на другому поверсі загальною площею 62 кв.м.( а.с. 8-14).Право користування об'єктом суборенди належить орендарю на підставі договору від 01 січня 2013 року № 1-14/2012, укладеному з орендодавцем -СУБП «Укртехносинтез і формі Товариства з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 3 статті 774 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму..

Згідно зі статтею 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу майно за актом прийому -передачі № 2 від 01 січня 2014 року.

Статтею 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі статтею 286 Господарського кодексу України орендна плата- це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до п. 2.3 договору, відповідач повинен своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату, компенсацію комунальних та експлуатаційних платежів.

Відповідно до п. 5.1 договору, відповідач зобов'язаний вносити орендну плату за користування об'єктом суборенди в розмірах та в строки, обумовлені договором і додатком № 5, що є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 5.4, п. 5.5 договору, орендна плата сплачується суборендарем щомісяця, попередньою оплатою не пізніше 20 числа поточного місяця. Орендна плата сплачується незалежно від факту отримання рахунків.

Відповідно до п. 5.9 договору, відповідач, крім орендної плати, повинен протягом 3-х банківських днів з моменту виставлення рахунків позивачем компенсувати витрати на комунальні послуги, якими він користується (електроенергію, водо- та теплопостачання) та витрати на комунальні послуги, які споживають відвідувачі в місцях загального користування та які розподіляються між всіма суборендарями ТОЦ пропорційно площі об'єкту оренди до загальної площі ТОЦ.

Відповідно до п. 5.10 договору, відповідач повинен відшкодовувати витрати, пов'язані з експлуатацією, обслуговуванням та утриманням об'єкту суборенди, з розрахунку 30 грн. 00 коп./1 кв. м.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до вимог закону та договору.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем не виконано свій обов'язок по договору суборенди щодо сплати орендної плати та відшкодування витрат, пов'язаних з експлуатацією, обслуговуванням та утриманням об'єкту суборенди, у зв'язку з чим утворилась заборгованість по цих платежах станом на 03 червня 2014 року в сумі.

Так, у гарантійному листі від 06 травня 2014 року відповідач зазначив про свій обов'язок сплатити вказану суму заборгованості до 31 травня 2014 року.

Також з матеріалів справи вбачається, що у відповідності з положеннями ч. 1 статті 651, статті 654 Цивільного кодексу України сторони уклали угоду від 30 квітня 2014 року, якою за взаємною згодою розірвали договір суборенди від 01 січня 2014 року № ТОЦ 2-2477-2014.

В цій угоді сторони зобов'язались: відповідач(суборендар)-провести кінцевий розрахунок по договору та передати майно з оренди і скласти акт приймання-передачі, а позивач (орендар) -прийняти майно з оренди і підписати акт приймання-передачі.

Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості з орендної плати та з відшкодування витрат, пов'язаних з експлуатацією, обслуговуванням та утриманням об'єкту суборенди на загальну суму

9 312,93 грн.

Також колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про задоволення позовних вимог про стягнення нарахованих на вказану заборгованість 322,11 грн. пені та 62,35 грн. 3% річних, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як було наведено вище, відповідач не виконав свій обов'язок по сплаті орендної плати та з відшкодування витрат, пов'язаних з експлуатацією, обслуговуванням та утриманням об'єкту суборенди на загальну суму 9 312,93 грн., строк якого настав, а тому він є боржником по договору, який прострочив виконання грошового зобов'язання.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом договору суборенди від 01 січня 2014 року № ТОЦ 2-2477-2014 за прострочення поточних платежів відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування позивачем до стягнення пені в розмірі 322,1 грн. відповідає умовам договору суборенди від 01 січня 2014 року № ТОЦ 2-2477-2014 та зазначеним вимогам частин 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 статті 232 господарського кодексу України

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач правомірно на підставі зазначеної статті нарахував відповідачеві за період прострочення три проценти річних в сумі 62,35 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо того, що господарський суд першої інстанції, розглянувши справу в першому судовому засіданні за відсутності відповідача, відмовивши в задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи, позбавив його можливості реалізувати передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України права брати участь у господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають в ході судового процесу, а також надати суду першої інстанції клопотання про звільнення його від сплати штрафних санкцій і розстрочення виконання рішення суду на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі , необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Сумської області від 20.06.2014 року у даній справі відповідача було зобов'язано за три дні до судового засідання надати суду відзив на апеляційну скаргу та докази в обґрунтування викладених у ньому обставин та попереджено сторони про можливість розгляду справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України в разі ненадання вказаних документів.

Також цією ухвалою розгляд справи було призначено на 10 липня 2014 року

Як правильно зазначено господарським судом першої інстанції, ухвалу про порушення провадження у справі відповідачем було отримано 25.06.2014 року, тобто за 15 днів до судового засідання, що було достатньо для підготовки відзиву на позов, однак відповідач своїм правом не скористався та не надав суду мотивованого відзиву на позовну заяву.

Відповідач у судове засідання 10.07.2014 року не з'явився, надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю бути присутнім в даному судовому засіданні.

Господарський суд першої інстанції правомірно відхилив зазначене клопотання , зважаючи на наступні підстави.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу , розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін.

Підпунктом 3.9.2 підпункту 3.9 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами та доповненнями господарським судам роз'яснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Як було наведено вище, ухвалу про порушення провадження у справі , а також копію позовної заяви з доданими до неї матеріалами відповідачем було отримано 25.06.2014 року, тобто за 15 днів до судового засідання, що було достатньо для підготовки відзиву на позов, однак відповідач своїм правом не скористався та не надав суду мотивованого відзиву на позовну заяву.

До того ж відповідачем у клопотанні про відкладення розгляду справи не було надано обґрунтування неможливості явки в судове засідання.

Також колегія суддів зазначає, що відповідач під час розгляду справи в апеляційній інстанції не навів жодних пояснень, доводів, міркувань чи доказів по суті спору, які як він посилається в апеляційній скарзі він був позбавлений надати суду першої інстанції.

Зважаючи на це, господарський суд першої інстанції правомірно відхилив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та у відповідністю з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Як зазначалось вище, відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що він був позбавлений надати суду першої інстанції клопотання про звільнення його від сплати штрафних санкцій і розстрочення виконання рішення суду на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і ст. 83 Господарського процесуального кодексу України з мотивів скрутного фінансового стану у зв'язку зі збитковістю підприємницької діяльності через суттєве зниженням купівельної спроможності населення.

Окрім безпідставності зазначених посилань з наведених вище мотовив щодо достатності часу для надання відповідних документів в обґрунтування своєї позиції, колегія суддів також зазначає і наступні підстави.

Статтею 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зокрема зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобов'язання.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що в разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора суд має право зменшити розмір санкцій.При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

В пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарським судам роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) і статтею 233 Господарського кодексу України ( 436-15 ).

Зважаючи на наведене, колегія суддів зазначає, що зменшення розміру неустойки є правом, а не обов'язком суду.

Пунктом 6 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Господарський суд за власною ініціативою або, як правило, за клопотанням заінтересованої сторони має право відстрочити або розстрочити виконання прийнятого рішення.

При цьому потрібно враховувати приписи статті 121 Господарського процесуального кодексу України про те, що за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, , за заявою сторони, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Пунктом 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал постанов господарських судів України роз'яснено, що підставою для відстрочки, розстрочки можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини, зокрема, щодо фізичної особи-тяжке захворювання її самої чи членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи-загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб-стихийне лихо, інші надзвичайні події тощо.

З наданих відповідачем документів не вбачається виняткових обставин для зменшення нарахованої позивачем пені та розстрочення виконання рішення, враховуючи при цьому невеликий розмір пені - 322,11 грн. та ненадання документів скрутного фінансового стану відповідача як суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема збитковості цієї діяльності, відсутності коштів на рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення на суму позову 9697,39 грн.

Крім цього відповідач безпідставно посилається на можливість звільнення його від сплати штрафних санкцій, оскільки зазначені норми передбачають лише можливість їх зменшення.

Натомість ч. 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Також колегія суддів зазначає. що статтею 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не наділено правом на звільнення сторони від сплати чи зменшувати розміру передбачених ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних від простроченої суми грошового зобов'язання.

Вказані проценти річних не є штрафними санкціями, в тому числі пенею, як на цьому наполягає відповідач, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, а тому на відносини щодо їх стягнення не поширюється правила ст. 233 Господарського кодексу України ст. 551 Цивільного кодексу України та статті 83 Господарського процесуального кодексу України щодо зменшення неустойки.

Виходячи з наведеного, підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення відсутні, у зв'язку з чим це рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 10 липня 2014 року у справі № 920/1065/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Постанову складено в повному обсязі 03.11.2014 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Пушай В.І.