Рішення № 41228677, 29.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20645/14 29.10.14

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд», м.Київ, ЄДРПОУ 38926880

до відповідача: Аграрного фонду, м.Київ, ЄДРПОУ 33642855

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Приватного акціонерного товариства «Шосткинське хлібоприймальне підприємство», м.Шостка, ЄДРПОУ 00955928

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві, м.Київ, ЄДРПОУ 37993783

про стягнення 386 741,96 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представникисторін:

від позивача: Деруга Н.О. - по дов.

від відповідача: Пронін Н.А.

третя особа 1: не з'явився

третя особа 2: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Аграрний фонд», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Аграрного фонду, м.Київ про стягнення боргу в розмірі 386 741,96 грн.

В обґрунтування позовних вимог Публічне акціонерне товариство «Аграрний фонд» посилається на порушення відповідачем умов договору №21/2 від 06.09.2012р. складського зберігання зерна, право вимоги за яким перейшло до заявника на підставі договору №392/05/14 від 30.07.2014р. про відступлення права вимоги, що укладений між Публічним акціонерним товариством «Аграрний фонд» та Приватним акціонерним товариством «Шосткинське хлібоприймальне підприємство» в частині зобов'язання сплатити борг у розмірі 386 741,96 грн.

Відповідач у поясненнях №41-07/1724 від 16.10.2014р. та у судовому засіданні 29.10.2014р. проти задоволення позовних вимог заперечень не надав та зазначив, що акти наданих послуг на загальну суму 386 741,96 грн. поклажедавець отримував, однак у зв'язку з відсутністю належного фінансування останній був позбавлений можливості виконати свої зобов'язання з оплати зберігання.

Третя особа 1 у поясненнях №63 від 16.10.2014р. позовні вимоги підтримала в повному обсязі та зазначила, що позивачем на виконання укладеного між Публічним акціонерним товариством «Аграрний фонд» та Приватним акціонерним товариством «Шосткинське хлібоприймальне підприємство» договору №392/05/14 від 30.07.2014р. за передане право вимоги було сплачено 386 741,96 грн.

У судове засідання 29.10.2014р. третя особа 1 не з'явилась, представника не направила, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористалась, проте, була належним чином повідомлена про час та місце вирішення справи з огляду на наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №0103031126278.

У клопотанні №05-12/2826-15507 від 20.11.2014р. третя особа 2 зазначила, що Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві не здійснює обслуговування Аграрного фонду України.

У судове засідання 29.10.2014р. вказаний учасник спору не з'явився, представника не направив. Однак, був належним чином повідомлений про дату та місце судового засідання, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням №0103031126200.

Наразі, з огляду на неявку третіх осіб у судове засідання 29.10.2014р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні положення визначені також приписами ст.27 Господарського процесуального кодексу України для третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Наразі, судом також враховано, що ухвалою від 30.09.2014р. явка третіх осіб у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

За висновками суду, незважаючи на те, що треті особи не приймали участі у розгляді справи 29.10.2014р., справа може бути вирішена за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши всі представлені заявником докази, господарський суд встановив:

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, в тому числі, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Зі ст.513 цього Кодексу вбачається, що правочин стосовно заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст.516 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 30.07.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Аграрний фонд» (новий кредитор) та Приватним акціонерним товариством «Шосткинське хлібоприймальне підприємство» (первісний кредитор) було укладено договір №392-05/14 про відступлення права вимоги, відповідно до п.2.1 якого первісний кредитор передає належне йому право вимоги виконання зобов'язання боржником, що виникло за договором №21/2 від 06.09.2012р. складського зберігання зерна, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за основним договором.

Під зобов'язаннями боржника розуміється грошовий борг (грошове зобов'язання) в сумі 386 741,96 грн., що виникло за договором №21/2 від 06.09.2012р. складського зберігання зерна (п.2.2 договору №392-05/14 від 30.07.2014р.).

У п.3.1 вказаного правочину зазначено, що за передане право вимоги до боржника за основним договором новий кредитор сплачує первісному кредитору компенсацію в розмірі 386 741,96 грн. в строк до 31.12.2014р.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з представленої заявником банківської виписки, 30.07.2014р. на виконання п.3.1 договору №392-05/14 від 30.07.2014р. позивачем було перераховано на рахунок третьої особи 1 грошові кошти в сумі 386 741,96 грн.

За таких обставин, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №392-05/14 від 30.07.2014р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача права вимоги до відповідача.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У ст.518 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Статтею 946 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. (ст.530 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як вбачається з п.2.1 договору №392-05/14 від 30.07.2014р., новий кредитор зайняв місце первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникло за договором №21/2 від 06.09.2012р. складського зберігання зерна в частині стягнення основного боргу в сумі 386 741,96 грн.

Як встановлено судом, даний договір (з урахуванням змісту додаткового договору від 31.12.2012р.) діє до 31.12.2013р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

З п.8.1 укладеного між відповідачем та третьою особою правочину вбачається зберігання зерна здійснюється до пред'явлення вимоги поклажедавця.

У п.5.3 договору №21/2 від 06.09.2012р. відповідачем та третьою особою було визначено, що розмір плати за зберігання тони зерна у місяць складає 17,50 грн.

Пунктом 5.4 договору №21/2 від 06.09.2012р. сторони погодили, що поклажодавець сплачує вартість зберігання зерна на підставі актів виконаних робіт з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу з дати підписання обома сторонами акту передавання-приймання за умови надходження на рахунок поклажедавця коштів з Державного бюджету України.

На умовах вказаного правочину відповідачем було передано на зберігання третій особі зерно пшениці, жита, ячменю, кукурудзи, гречки, що підтверджується представленими до матеріалів справи складськими квитанціями №23 від 20.09.2012р., №8 від віл 14.09.2012р., №37 від 27.09.2012р., №15 від 18.09.2012р., №79 від 19.10.2012р., №46 від 01.10.2012р., №128 від 25.01.2013р., №127 від 25.01.2013р., №126 від 25.01.2013р. та №129 від 25.01.2013р.

Як вбачається з матеріалів справи, зберігачем було складено та направлено поклажедавцю акти виконаних робіт зі зберігання різних сортів зерна за період з 01.10.2013р. по 30.06.2014р. на загальну суму 386 741,96 грн.

У поясненнях №41-07/1724 від 16.10.2014р. відповідач зазначив, що всі акти отримував, проте, останні не було підписано та оплачено через відсутність фінансування з Державного бюджету України.

Будь-яких заперечень з приводу належного виконання зберігачем своїх обов'язків за договором №21/2 від 06.09.2012р. відповідач не надав.

При цьому, як вже зазначалось, ст.513 Цивільного кодексу України передбачено право боржника висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора. Проте, жодних заперечень з приводу вимог нового кредитора відповідачем також представлено не було.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на фактичні обставини справи та умови договору №21/2 від 06.09.2012р. щодо порядку здійснення розрахунків між сторонами, суд дійшов висновку, що строк внесення Аграрним фондом плати за зберігання зерна у розмірі 386 741,96 грн. настав.

При цьому, господарський суд зазначає, що відсутність бюджетного фінансування не звільняє поклажедавця від обов'язку внести плату за зберігання. Наразі, господарський суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Норми чинного цивільного і господарського законодавства не містять винятків про зміну чи невілювання грошового зобов'язання чи відповідальності за його невиконання при фінансуванні останнього за рахунок бюджетних коштів.

В постанові від 15.05.2012 у справі №11/446 Верховний Суд України зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність бюджетної організації і не є підставою для звільнення від грошового зобов'язання та від відповідальності його порушення. Аналогічну позицію наведено у постанові від 03.02.2014р. Вищого господарського суду України по справі №910/9231/13.

Отже, враховуючи приписи чинного законодавства, позицію Вищого господарського суду України та Верховного Суду України, суд дійшов висновку, що наведені вище твердження відповідача ніяким чином не впливають на обов'язок останнього внести плату за зберігання зерна відповідно до умов договору №21/2 від 06.09.2012р. в розмірі 386 741,96 грн., право вимоги якої перейшло відповідно до договору №392/05/14 від 30.07.2014р. до Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд».

За таких обставин, враховуючи все вказане вище, приймаючи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів погашення відповідачем спірної заборгованості, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» до Аграрного фонду про стягнення 386 741,96 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Наразі, клопотання №05-12/2826-15507 від 20.11.2014р. Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві про визнання наведеної особи неналежним учасником судового процесу залишено судом без задоволення, оскільки чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбаченого права чи обов'язку суду вчиняти наведену процесуальну дію.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд», м.Київ до Аграрного фонду, м.Київ про стягнення заборгованості в сумі 386 741,96 грн.

Стягнути з Аграрного фонду (01001, м.Київ, Шевченківський район, вул.Грінченка, буд.1, ЄДРПОУ 33642855) на користь Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» (01001, м.Київ, Шевченківський район, вул.Грінченка, буд.1, ЄДРПОУ 38926880) заборгованість в розмірі 386 741,96 грн. та судовий збір у розмірі 7 734,84 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 29.10.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено 03.11.2014р.

Суддя М.О.Любченко