Ухвала суду № 41225851, 23.10.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

провадження № 22ц/790/7042/14 Головуючий 1 інст. - Бородіна О.В.

Справа № 642/1349/14-ц Доповідач - Шаповал Н.М.

Категорія: захист честі, гідності та

ділової репутації

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Шаповал Н.М.,

суддів: Котелевець А.В.,

Кіпенка І.С.,

при секретарі - Макаренко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Харківського міського управляння ГУМВС України в Харківській області на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Харківського міського управляння ГУМВС України в Харківській області, треті особи: старший слідчий Червонозаводського РВ ГУМВС України в Харківській області - Ніколаєнко Петро Олександрович, Головне управління юстиції у Харківській області, про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив спростувати недостовірну інформацію, поширену старшим слідчим Червонозаводського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області Ніколаєнко Петром Олександровичем, шляхом направлення відповідних листів на адресу Голови Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих Міністерства Юстиції України та Начальника управління з питань банкрутства Міністерства Юстиції України; відшкодувати спричинену йому моральну шкоду, яку позивач оцінив у 2000 грн.

В обґрунтування своїх вимог, посилався на те, що в провадженні старшого слідчого Червонозаводського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області майора міліції Ніколаєнко П.О. перебувало кримінальне провадження № 12013220060000091 від 08.01.2013 року за підозрою арбітражного керуючого ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, та за підозрою гр.. ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_2 було допитано у якості свідка, після чого, 01.07.2013 року, слідчим Ніколаєнко П.О. було направлено лист Начальнику управління з питань банкрутства Міністерства Юстиції України, в якому слідчий звинуватив арбітражного керуючого ОСОБА_2 в незаконному збагаченні під час ліквідаційної процедури ФОП ОСОБА_5.

Крім цього, 26.08.2013 року слідчий направив лист Голові Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих Міністерства Юстиції України, в якому зазначив, що «арбітражний керуючий ОСОБА_2 причетний до незаконного заволодіння кредитним майном АТ «ОТП Банк».

Позивач зазначив, що поширена слідчим інформація є негативною, оскільки в ній стверджується про порушення ОСОБА_2 норм чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» та, фактично, висловлене звинувачення у вчиненні злочину. Вважає, що відомості поширені старшим слідчим Ніколаєнко П.О. у вказаних листах є завідомо неправдивими, поширені умисно, з метою вчинення тиску на ОСОБА_2, та порушують його честь, гідність та негативно впливають на ділову репутацію, чим завдають моральної шкоди, яка полягала в моральних стражданнях та переживаннях, порушенні душевної рівноваги, оскільки позивач вимушений був виправдовуватися перед зазначеними органами.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2014 року позов ОСОБА_2 - задоволено частково.

Зобов»язано Харківське міське управляння ГУМВС України в Харківській області спростувати інформацію, поширену старшим слідчим Червонозаводського РВ ХМУ ГУМВС України в харківській області Ніколаєнко Петром Олександровичем, шляхом направлення відповідних листів протягом місяця з часу набуття чинності судового рішення, із спростуванням такого змісту:

- На адресу Голови Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих Міністерства Юстиції України: «Інформація викладена у листі від 26.08.2013 року №63/418 стосовно причетності арбітражного керуючого ОСОБА_2 до незаконного заволодіння кредитним майном АТ «ОТП Банк» під час ліквідації СПД ФОП «ОСОБА_5.», станом на 26.08.2013 року є недостовірною»;

- На адресу Начальника управління з питань банкрутства Міністерства Юстиції України: «Інформація викладена у листі від 31.07.2013 року №63/367 стосовно причетності арбітражного керуючого ОСОБА_2 до незаконного заволодіння кредитним майном АТ «ОТП Банк» під час ліквідації СПД ФОП «ОСОБА_5.», станом на 31.07.2013 року є недостовірною»;

Стягнуто з Харківського міського управляння ГУМВС України в Харківській області на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 2000 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

З таким рішенням суду не погодилось Харківське міське управляння ГУМВС України в Харківській області, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України - у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з підстав, передбачених ст. 308 ЦПК України.

Приймаючи рішення про задоволення позову про захист честі і гідності, ділової репутації і відшкодування моральної шкоди, районний суд виходив із того, що твердження про причетність ОСОБА_2 до вчинення злочину, порушує права та інтереси позивача, є інформацією недостовірною та повинна бути спростована.

Судова колегія погоджується з такими висновками районного суду за таких підстав.

Відповідно до ст.. 32, ч. 4 ст. 34 Конституції України, ст. 270 ЦК України, фізична особа має право на повагу до її честі та гідності, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь - якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 297 ЦК України встановлено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі ст. 277 ЦК фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У п.п. 15, 16, 18 Постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» Пленуму Верховного Суду України роз'яснив, що згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Судом встановлено, що в провадженні старшого слідчого Червонозаводського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області майора міліції Ніколаєнко П.О. перебувало кримінальне провадження № 12013220060000091 від 08.01.2013 року за підозрою арбітражного керуючого ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, та за підозрою гр. ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_2 було допитано у якості свідка, після чого, зокрема, 26.08.2013 року слідчий направив лист Голові Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих Міністерства Юстиції України, в якому зазначив, що «арбітражний керуючий ОСОБА_2 причетний до незаконного заволодіння кредитним майном АТ «ОТП Банк».

На час звернення слідчим з листами, у яких вказані зазначені факти, був відсутній обвинувальний висновок відносно арбітражного керуючого ОСОБА_2 з приводу обставин, зазначених у листах слідчим Ніколаєнко П.О., зокрема, не повідомлено про підозру ОСОБА_2 вчиненні кримінального правопорушення.

Твердження про причетність ОСОБА_2 до вчинення злочину грубо порушує ст. 62 Конституції України та ч.ч. 2, 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (Грабачук проти України, заява № 8599/02 п. 42) «Практика Суду встановлює, що презумція невинуватості порушена, якщо твердження посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, відображає думку, що особа винна, коли цього не було встановлено відповідно до закону. Цього достатньо, навіть за відсутності жодного формального висновку, що існує деяка підстава припустити, що посадова особа вважає цю особу винною.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 277 ЦПК України, роз'яснень, які містяться у п. п. 24, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи », якщо суд ухвалює рішення про право на відповідь або про спростування поширеної недостовірної інформації, то у судовому рішенні суд може зазначити, що спростування має здійснитися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, повідомлення по радіо, телебаченню, тощо).

Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Судова колегія також погоджується з висновком суду про спростування недостовірної інформації у зазначений спосіб.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

На підставі п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4; з змінами, що внесені Постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 року №5 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у звязку з ушкодженням здоровя, у порушенні права власності (в тому числі, інтелектуальної) прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих звязків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних явищ.

Ухвалюючи рішення про відшкодування моральної шкоди, суд навів переконливі мотиви наявності заподіяння душевних страждань позивачу, а також інших негативних наслідків, та розмір відшкодування моральної шкоди відповідає вимогам розумності та справедливості.

Також суд обґрунтовано стягнув моральну шкоду саме з Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області.

Так, за змістом п. 4 ст. 277 ЦК України, поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважаються юридична особа, у якій вона працює.

Суд повно та всебічно з»ясував обставини по справі, наданим доказам дав належну оцінку і постановив законне рішення .

Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

В іншій частині рішення суду не оспорюється.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Харківського міського управляння ГУМВС України в Харківській області - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді: