Ухвала суду № 41222947, 21.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/36151/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередніьому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21.01.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 у справі № 2а-6106/10/1770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕК" Україна

до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство звернулось до суду із позовною заявою про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.11.2010 № 0000892351/0, яким Державною податковою інспекцією позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 13 148,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

Ухвалюючи судові рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить в залежність формування платником податку податкового кредиту з ПДВ від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, не декларування контрагентами своїх податкових зобов'язань чи їх несплату до бюджету.

Не погодившись із судовими рішеннями, держаний податковий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу в задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи касаційні вимоги, Державна податкова інспекція зазначила, що відшкодування ПДВ можливо лише при встановленні факту надмірної сплати цього податку до бюджету під час руху відповідних товарів (послуг) по всьому ланцюгу постачальників - від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування ПДВ, а оскільки контрагентами позивача не декларувались та не сплачувались відповідні суми ПДВ до бюджету, то відповідно позивач не має права на формування податкового кредиту з цього податку.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено позапланову перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з ПДВ на рахунок платника у банку за серпень 2010 року, за підсумками якого складено акт від 15.11.2010 № 690/116/23-309/25322516.

У ході вказаної перевіроки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", що полягало у завищенні суми бюджетного відшкодування на загальну суму 13 148,00 грн.

Такого висновку контролюючий орган дійшов на підставі автоматизованого співставлення сум податкового зобов'язання та податкового кредиту на рівні ДПА України, за результатами встановлено, що позивачем до складу податкого кредиту включено суми ПДВ за податковими накладними, виписаними на його користь контрагентами, які на момент проведення перевірки не задекларували свої податкові зобов'язання з ПДВ та відповідно і не сплатили податкові зобов'язання до бюджету.

На підставі акта перевірки та зазначених висновків відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у цій справі керувалися положеннями Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) (далі - Закон № 168/97-ВР).

За визначенням п.1.8 ст.1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

У п. 1.3 ст. 1 Закону №168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Виходячи зі змісту пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

Тобто, факт надмірної сплати товару повинен розумітися як сплата ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.

Згідно пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97ВР платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

У відповідності до пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону податковий орган протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, проводить перевірку заявлених у декларації даних та у п'ятиденний термін зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Після отримання відповідного висновку податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів (пп. 7.7.6 п. 7.7. ст. 7 Закону № 168/97ВР).

Аналізуючи зазначені вище норми та фактичні обставини справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податкове законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ від подання чи неподання контрагентами податкових декларацій до контролюючого органу, невизначення своїх податкових зобов'язань в таких деклараціях чи їх не сплату до бюджету.

У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, у тому числі і по сплаті податкових зобов'язань до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Таким чином, відсутність декларування та/або несплата контрагентами позивача сум ПДВ до бюджету не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ таким постачальникам товару.

Крім того, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Згідно ст. 3 названого Закону, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 регламентовано, що підставою бухгалтерського обліку господарський операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю її виміру, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, програмне забезпечення "Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість", за допомогою якого контролюючим органом було встановлено невідповідність задекларованих податкових зобов'язань контрагентами позивача та податковим кредитом останнього, до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься,

Враховуючи викладене та з огляду на те, що, як встановлено судами, позивач, отримавши податкові накладні, від постачальників, що є платниками ПДВ, фактично сплатив суму за поставлений товар, зокрема суму ПДВ, що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, висновок судів першої та апеляційної інстанцій - правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області відхилити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21.01.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 у справі № 2а-6106/10/1770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко