Ухвала суду № 41222903, 21.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/28293/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2011 у справі № 2а-12454/10/2070

за позовом Приватної фірми "ЕСКО"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2010 року Приватною фірмою до суду заявлений позов, з урахуванням уточнень, про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.09.2010 № 0000641800, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 60 119,50 грн. (у т.ч. 45 413,00 грн. за основним платежем та 22 706,50 грн. за штрафними санкціями) за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог вказаного Закону.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, вмотивоване тим, що позивачем підтверджено належними первинними і розрахунковими документами реальність господарських взаємовідносин з контрагентом, за наслідками яких позивачем було сформовано податковий кредит, суму якого державним податковим органом за підсумками перевірки було визнано завищеним, внаслідок чого визначено податкове зобов'язання з ПДВ з посиланням на нікчемність правочину платника податків.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

При цьому державний податковий орган обґрунтовує касаційну скаргу тим, що позивач неправомірно включив до податкового кредиту суми ПДВ по господарським правовідносинам з контрагентом ТОВ НПСО "Фокон", оскільки вказані операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених договорами субпідряду, так як згідно пояснень керівника контрагента, що були надані на досудовому слідстві, останній не укладав договори з позивачем та не підписував первинні документи, що, на думку контролюючого органу, свідчить про нікчемність укладених правочинів.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правовідносини з ТОВ НПСО "Фокон" за вересень 2007 року, за підсумками якої складено акт від 17.09.2010 № 5486/10-010/21258808.

У ході зазначеної перевірки встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 198/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі -Закон № 198/97-ВР) внаслідок безпідставного формування податкового кредиту на зазначену суму по господарським операціям, проведеним ТОВ НПСО "Фокон", в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 45 413,00 грн..

Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що відповідно до пояснень громадянина ОСОБА_4, він до господарської діяльності ТОВ ПСО "Фокон" ніякого відношення не має, договори з позивачем не укладав та первинних документів не підписував, а отже вчиненні правочини, не спрямовані на реальне настання обумовлених договорами наслідків та є нікчемними.

На підставі вищезазначеного акту перевірки та вказаних висновків відповідачем ухвалено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у цій справі керувався положеннями ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011).

Положеннями пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами.

Таким чином, аналіз норм Закону № 168/97-ВР дає підстави зробити висновок, що наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, є підставою для формування податкового кредиту, натомість непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки, є підставою для відповідальності платника податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем та контрагентом фактично були здійснені господарські операції відповідно до укладених між ними договорів субпідряду на виконання ремонтних робіт. Реальність проведених операцій та належне їх виконання підтверджується наявними в матеріалах справи належно оформленими первинними документами (договори, акти здачі - приймання робіт, податкові накладні, платіжні доручення).

Судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що керуючись положенням пп. 7.4, пп. 7.5 Закону № 168/97-ВР, позивачем було сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентом податкових накладних за результатами фактично здійснених господарських операцій та проведеної оплати, включаючи і суми ПДВ.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування ст. 228 Цивільного кодексу України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

Як вже зазначалось вище, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем та ТОВ НПСО "Фокон" фактично було здійснено господарські операції обумовлені договорами субпідряду, реальність яких та належне виконання підтверджується наявними в матеріалах справи належно оформленими первинними документами.

Також, необхідно зазначити, що для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Посилання відповідача в акті перевірки та касаційній скарзі на ст. 215 Цивільного кодексу України є також безпідставними, так як зазначена норма може використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Наведене свідчать про правомірність висновків суду першої та апеляційної інстанцій щодо скасування оскаржуваного податкового повідомлення - рішення податкової інспекції як такого, що прийняте всупереч приписів чинного законодавства.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2011 у справі № 2а-12454/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко