Рішення № 41222411, 30.10.2014, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2014 р. Справа № 917/1893/14

За позовом Публічного акціонерного товариства СКТБ "Комплекс", 02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, 8

до Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод", 39621, Полтавська область, м. Кременчук, вул. І. Приходька, 139

про визнання недійсним договору

Суддя Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача: Залевська А.В.

від відповідача: Логашкін С.С.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено дату складання повного рішення згідно ст.85 ГПК України (04.11.2014 р.).

СУТЬ СПРАВИ: Розглядається позовна заява про визнання недійсним договору поставки №7613/010 031/с від 15.02. 2013 року , укладеного між сторонами по справі.

Представник позивача на задоволенні позову наполягає з мотивів зазначених у позовній заяві, зокрема посилається на те, що у спірному договорі не визначені гарантії щодо якості та комплектності товарів, що поставляються, порядок і терміни узгодження і представлення специфікацій.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с. - 67-68) та вважає її необґрунтованою, безпідставною та неправомірною.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:

15.02.2013 р. між сторонами було укладено договір поставки №7613/010 031/с (далі- договір, а.с. - 10-16), згідно якого, постачальник (відповідач) зобов'язується виготовити і поставити, а покупець (позивач) оплатити і прийняти напіввагони придатні для експлуатації на залізничних дорогах колії 1520 мм і, які мають можливість виходу на колію 1435 мм, вантажні напіввагони моделі 12-783, виготовлені згідно ТУ У 3.06-05763814-203-96, 2013 року, які відповідають технічним вимогам, що визначені в Додатку №2 (а.с. -77)до даного Договору, далі по тексту - «Вагони» (п.1.1. Договору).

Згідно п. 2.1. Договору, кількість, ціна, строки (періодичність) поставки кожної партії вагонів, об'єм поставок (в штуках) і інші істотні умови поставки, не визначені даним договором, встановлюються сторонами у відповідних специфікаціях. Кожна специфікація повинна містити посилання на даний договір.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що відповідач гарантує якість та надійність вагонів, що поставляються. Гарантійний термін на вузли на піввагонів повинен відповідати нормативно-технічній документації виробника.

Підписавши умови договору, сторони в п. 4.1 узгодили, що загальна сума договору складає суму, зазначену у всіх його Специфікаціях.

Даний договір діє з моменту його підписання по 31.12.2013 р., а в частині зобов'язань до повного їх виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов даного договору між сторонами було підписано додаток №2 до договору «Технічні умови» та Специфікації 1 від 15.02.2013 р., №2 від 21.02.2013 р., №3 від 30.04.2013 р. (а.с.-17-19), в яких визначено найменування продукції, кількість, ціну, термін оплати та поставки.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору відповідачем поставлено позивачу продукція, а позивач прийняв її без зауважень та претензій, про що свідчать акти прийому - передачі №1-14 (а.с.-81-96).

Позивач, звернувся до суду з позовною заявою про визнання даного договору недійсним та в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що при укладені вищезазначеного договору сторонами було порушено вимоги статей 269-270 Господарського кодексу України, п. 16 Положення про постачання товарів народного споживання, а саме у спірному договорі не визначені гарантії щодо якості та комплектності товарів, що поставляються, порядок і терміни узгодження і представлення специфікації.

Проте, суд зазначає, що відповідні обставини не можуть бути підставою для визнання даного договору недійсним з огляду на наступне.

При вирішенні спору суд виходить з приписів чинного законодавства та положень постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207,208 ГК України.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання на момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього кодексу. У свою чергу, ст.203 ЦК встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 ЦК); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг дієздатності (ч.2 ст.203 ЦК); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст.203 ЦК); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 ЦК); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.6 ст.203 ЦК).

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Позивач жодних доказів у підтвердження наявності вищевикладених обставин не надав.

За загальним правилом, відсутність визначення у договорі поставки таких умов, як гарантії щодо якості та комплектності товарів, що поставляються і терміни узгодження і представлення специфікації не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним.

З поданих матеріалів вбачається, що спірний договір відповідає положенням законодавства, а наданими до матеріалів справи доказами підтверджується факт виконання оспорюваного договору поставки.

Таким чином, на переконання суду, відсутні підстави для визнання договору недійсним, у зв'язку з чим позов не підлягає задоволенню.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до положень постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом, як-от частиною другою статті 15 Закону України "По оренду землі"). Таким чином, посилання відповідача на відсутність у договорі умов щодо гарантії якості та комплектності товарів, що поставляються і термінів узгодження і представлення специфікації, не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає покладенню на позивача.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Відмовити в задоволенні позову.

Повний текс рішення складено 04.11.2014 р.

Суддя Н.Г. Гетя