Ухвала суду № 41221929, 30.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2014 рокусправа № 808/6538/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року у справі №808/6538/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бліц» до Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бліц» (далі - ТОВ «Бліц») 25 липня 2013 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, згідно якого, з урахуванням уточнень, просить визнати не чинними та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0000262311 від 19.06.2013 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасовано, оскільки висновки відповідача щодо нереальності проведених позивачем з ТОВ «Сортікс-Буд» господарських операцій та юридичної дефектності первинних документів позивача, викладені у акті №35/2211/25487523 від 22 березня 2013 року (далі - акт перевірки), на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення відповідача №0000262311 від 19.06.2013 року.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі зазначає про те, що актом перевірки не встановлено факту поставок товарів по ланцюгу постачання від ТОВ «Сортікс-Буд» до ТОВ «Бліц». Ненадання позивачем до перевірки актів приймання-передачі товару та документів що засвідчують транспортування товару.

Згідно заперечень на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просив у її задоволені відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який підтримав доводи апеляційної скарги та пояснення представника позивача який заперечував щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Сортікс-Буд» в серпні 2010 року та відображення зазначених взаємовідносин в податкових деклараціях з податку на додану вартість.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №35/2211/25487523 від 22 березня 2013 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем п. 1.7 ст. 1, п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.1, пп. 7.2.6, п. 7.2, п.7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме підприємством занижено суму, яка в поточному звітному періоді повністю залишається в розпорядженні сільськогосподарського підприємства всього у сумі ПДВ 13 333,00 грн., в т.ч. по операціях між позивачем та ТОВ «Сортікс-Буд» за серпень 2010 року на суму 13 333,00 грн. та використання позивачем сум, що не сплаченні до бюджету внаслідок застосування податкової пільги (код пільги 14010368) не за призначенням, а саме - сума ПДВ нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (робіт, послуг), яка не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства, використана не на відшкодування сум податку, сплачених (нарахованих) постачальнику на вартість виробничих факторів чи для інших виробничих цілей при взаємовідносинах з ТОВ «Сортікс-Буд» всього у 13 333,00 грн. в т.ч. за серпень 2010 року в сумі 13 333,00 грн.

Згідно вказаного акта відповідач дійшов висновку, що операції з поставки по ланцюгу ТОВ «Сортікс-Буд» та ТОВ «Бліц» не містить по суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети). Мають місце відносини з фіктивним підприємством.

На підставі акта перевірки відповідачем 10.04.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000132311 (форма «Р»), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість у розмірі 13 333,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 3 333,25 грн. (а.с. 33) та податкове повідомлення рішення від 10.04.2013 року №000122311, за яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в сумі 13 333,00 грн.

Не погодившись з донарахованими сумами ПДВ, штрафними санкціями та висновками викладеними в акт перевірки, позивач подав скаргу до Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.

За результатами розгляду якої рішенням від 12.06.2013 року, скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 10.04.2013 року №0000122311 у розмірі 13 333,00 грн.; збільшено на 13 333,00 грн. суму штрафної (фінансової) санкції з ПДВ, визначену в податковому повідомленні-рішенні від 10.04.2013 року №0000132311, в іншій частині рішення залишено без змін.

Відповідач листом від 19.06.2013 року №64/10/22-1 відкликав податкове повідомлення-рішення від 10.04.2013 року №0000132311 на суму 16 666,25 грн. та прийняв інше податкове повідомлення-рішення від 19.06.2013 року №0000262311 на суму грошового зобов'язання 29 999,25 грн., в тому числі за основним платежем 13 333,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 16 666,25 грн.

За результатами повторного адміністративного оскарження залишено без змін податкове повідомлення-рішення відповідача від 10.04.2013 року №0000132311 з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги (податкове повідомлення-рішення відповідача від 19.06.2013 року № 0000262311), а скаргу без задоволення.

Правомірність та обґрунтованість рішення відповідача №0000262311 від 19.06.2013 року є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР із внесеними змінами і доповненнями, визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної") вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8і цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Згідно з п. 8.1.2. Закону України «Про податок на додану вартість» згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Як вірно встановлено судом першої інстанції у перевіряємому періоді ТОВ «Бліц» здійснювало господарську діяльність з вирощуванням зернових культур та технічних культур та оптової торгівлі зерном, насінням та мало статус суб'єкта спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського і лісового господарства та рибальства.

Здійснюючи свою господарську діяльність у сфері сільського господарства позивач 30.07.2010 року уклав з ТОВ «Сортікс-Буд» (продавець) договір поставки насіння пшениці №154 (а.с.52).

При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення зазначеного правочину.

Так судом встановлено, що в серпні 2010 року ТОВ «Бліц» на виконання умов вказаного договору придбано у постачальника ТОВ «Сортікс-Буд» насіння пшениці у кількості 32 т на загальну суму 80000,00 грн. в тому числі ПДВ 13333,33грн., що підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

В підтвердження поставки насіння пшениці ТОВ «Сортікс-Буд» видано видаткову накладну від 09 серпня 2010 року № РН-000154 (а.с.54).

Розрахунки за насіння пшениці проведені 09.08.2010 року шляхом перерахування платіжним дорученням №196 грошових коштів в сумі 80000 грн. в т.ч. ПДВ 13333,33 грн. на рахунок ТОВ «Сортікс- Буд» (а.с.56).

ТОВ «Сортікс- Буд» виписано податкову накладну № 154 від 2010 року (а.с.53).

Поставлені товари у подальшому були використані ТОВ «Бліц» у власній господарській діяльності, а саме - було засіяно озиму пшеницю про що свідчить форма державного статистичного спостереження №4-сг «Посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2011 року», яка надана до органу статистики 31.05.2011 року (а.с.65,66).

Отже, придбані ТМЦ були своєчасно та в повному обсязі оприбутковані ТОВ «Бліц» на підставі видаткової накладної із занесенням відповідних операцій в бухгалтерський облік, оплачені та використані у власній господарській діяльності, що в свою чергу призвело до змін в активах підприємства та його зобов'язаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків.

Щодо доводів податкового органу відносно відсутності у позивача ТТН, дорожніх листів на переміщення придбаного товару.

Суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів.

Відсутність товарно-транспортних накладних не є підставою для не включення вартості придбаних товарів до валових витрат та сум податку на додану вартість до податкового кредиту покупця.

Також, наявність чи відсутність ТТН не може бути єдиною та вирішальною підставою для сумніву в реальності спірних господарських операцій. Тому суд перевіряє надані як позивачем так і відповідачем докази фактичного здійснення операцій у їх сукупності.

Крім того, вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2012 року встановлено, що «під час судового слідства не знайшло свого підтвердження доводи обвинувачення в частині складання та надання підсудною (ОСОБА_1.) в ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя документів податкової звітності ТОВ «Сортіс-Буд» за грудень-жовтень 2010 року, з відображенням у них не маючих місце фінансово-господарських взаємовідносин з різними суб'єктами підприємницької діяльності по поставці товарно-матеріальних цінностей, і, як наслідок, необґрунтоване формування податкового кредиту по податку на додану вартість в адресу різних суб'єктів підприємницької діяльності, окрім ПП «Кіфа».

Щодо доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі про підписання первинної документації, а саме видаткової та податкової накладної, рахунок-фактури, що була надана позивачу ТОВ «Сортікс-Буд», ОСОБА_1 замість директора підприємства ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідач не надав суду доказів в підтвердження наявності обставин які свідчать про відсутність окремих повноважень у ОСОБА_1 на підписання вказаних документів та обізнаність позивача про це.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року у справі №808/6538/13-а - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 31 жовтня 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко