Ухвала суду № 41218523, 23.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-5929/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

23 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Кобаля М.І., Файдюка В.В.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2014 року у справі за позовом Компанії «TOTTENHAM OFFICES & HOUSES LIMITED» в особі Представництва «Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2009 року Компанія "TOTTENHAM OFFICES & HOUSES LIMITED" в особі Представництва "Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед" звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 01.06.2009 року №0002432240/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2009 позовні вимоги задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі міста Києва №0002432240/0 від 01.06.2009 року в частині стягнення сум податку на додану вартість та накладення штрафних (фінансових) санкцій за порушення підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту "г" пункту 10.1 статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" на суму 2 146 359,50 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2010 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2009 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі міста Києва №0002432240/0 від 01.06.2009 року про визначення Представництву "Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед" податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) на суму 382 186,50 грн. В іншій частині постанову залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.03.2014 року касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі міста Києва задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2009 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2010 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2014 року позовні вимоги задоволено повністю

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить Постанову суду першої інстанції скасувати та постановити по справі нове рішення, яким в задоволені адміністративного позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції було не правильно застосовано норми матеріального права, не надано повної оцінки діючому законодавству та обставинам, що мають істотне значення для вирішення справи, не надано належної правової оцінки письмовим запереченням по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.06.2009 року ДПІ у Печерському районі міста Києва була проведена планова виїздна перевірка Представництва "Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 18.07.2000 року по 31.12.2008 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт №161/22-4/21700078 від 19.05.2009 року на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення рішення: № 0002432240/0, яким позивачу за порушення п.п.3.3.1, 4.1, 4.2, 7.3.1, 10.1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на загальну суму 2 528 546 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 1 264 273 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1 264 273грн.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на наступних обставинах.

Так, відповідач посилається на здавання позивачем в оренду нежитлових приміщень за ціною, що є нижче звичайної ціни такого об'єкта; не нарахування та не сплату позивачем податку на додану вартість за наслідками виконання договорів дарування та продажу об'єктів нерухомості.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, з наступних підстав.

Згідно з пп. 3.1.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Відповідно до пп. "г" п. 10.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є при наданні послуг нерезидентом - його постійне представництво, а при відсутності такого - особа, яка отримує такі послуги, якщо місце надання таких послуг знаходиться на митній території України.

Частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За приписами ч.3 ст.244 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, договір дарування від 23 березня 2007 року був укладений Компанією "ТOTTENHAM OFFICES & HOUSES LIMITED" (дарувальником) в особі представника Компанії - ОСОБА_2, яка діяла на підставі довіреності, посвідченої ОСОБА_3 - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 18 грудня 2006 року за реєстраційним № 5308; договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 20 березня 2008 року був укладений Компанією "ТOTTENHAM OFFICES & HOUSES LIMITED" (дарувальником) в особі представника Компанії - ОСОБА_4, яка діяла на підставі довіреності, посвідченої ОСОБА_5 - державним нотаріусом міста та графства Дублін, Ірландія, 27 березня 2007 року.

З огляду на викладене, вбачається відсутність підстав для нарахування Представництву "Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед" податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість за вказаними вище операціями дарування та купівлі-продажу, оскільки майно за цими договорами було відчужене саме Компанією "ТOTTENHAM OFFICES & HOUSES LIMITED" через представників за дорученням та без участі Представництва "Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед".

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для визначення Представництву "Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед" податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість стало те, що Представництво "Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед" надавало послуги оренди нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г, за цінами, на думку ДПІ, нижчими від звичайних цін, згідно відповіді Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу "Держзовнішінформ" Міністерства економіки України.

Відповідно до п. 4.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

За приписами пп. 7.4.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 1.18 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно з абз. 1 пп. 1.20.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Підпунктом 1.20.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 квітня 2009 року ДПІ у Печерському районі м. Києва звернулась до Представництва "Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед" із запитом, в якому з посиланням на підпункт 1.20.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" просило надати економічне обґрунтування рівня договірних цін, за якими Представництво "Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед" здає об'єкти нерухомості, що належать нерезиденту, іншим суб'єктам господарювання - орендарям.

Листом від 30 квітня 2009 року Представництво "Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед" надало відповідь на запит податкового органу, в якому вказало, що за відсутності регулювання цін на оренду об'єктів нерухомості Представництво "Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед" при визначенні цін на послуги керується положеннями ст. 3, ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України.

В подальшому, 16.04.2009 року ДПІ у Печерському районі м. Києва звернулась із запитом до Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу "Держзовнішінформ" Міністерства економіки України, в якому просила навести середню вартість оренди нежитлових (офісних) приміщень, зокрема, за адресою: 01023, м. Київ, Печерський район, вул. Госпітальна, 12-Г (а.с. 129 Том І).

24 квітня 2009 року Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу "Держзовнішінформ" Міністерства економіки України на запит податкового органу надав відповідь, в якій вказав, що середній рівень цін з оренди офісних приміщень конкретно за адресою: м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г, відсутній. Загальний рівень цін з оренди офісних приміщень, що здаються в оренду у центральних районах м. Києва нерезидентами України, у 2007 році становив 35-40 доларів США, у 2008 році - 35-50 доларів США за 1 м2 приміщень. Зазначений рівень залежить від стану та від розташування приміщення, рівня інфраструктури тощо.

Вказану відповідь ДП "Держзовнішінформу" не може бути належним доказом заниження орендної плати, адже в наданій відповіді не вказано, в яких саме центральних районах склався такий рівень цін на послуги оренди (з урахуванням того, що у запиті податкового органу був вказаний район, в якому розташоване приміщення, а саме: Печерський район м. Києва).

Крім того, як зазначено у відповіді ДП "Держзовнішінформу" та не прийнято до уваги відповідачем, рівень цін на оренду офісних приміщень залежить від стану та від розташування приміщення, рівня інфраструктури тощо.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає необгрунтованою відповідь ДП "Держзовнішінформу" не може бути виключно-достатнім доказом умисного заниження позивачем ціни на оренду офісних приміщень за адресою 01023, м. Київ, Печерський район, вул. Госпітальна, 12-г, як така, що ставить рівень цін на оренду офісних приміщень в залежність від багатьох умов, які контролюючим органом не досліджувались, внаслідок чого твердження ДПІ про заниження позивачем орендної плати.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем доведено факт здійснення господарських операцій належними первинними документами, дослідженими апеляційної інстанцій, копії яких наявні в матеріалах справи та які відповідають як за змістом, так і за своєю формою вимогам чинного законодавства, тому, бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись, ст.ст. 158, 160, 167, 195 196, 197, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду буде виготовлено 30.10.2014 року

Головуючий суддя Г.М. Бистрик

Судді М.І. Кобаль

В.В. Файдюк

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Кобаль М.І.

Файдюк В.В.