Постанова № 41218327, 30.10.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 11/401

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в порядку письмового провадження)

м. Київ

30 жовтня 2014 року 16:45 № 826/14668/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.09.2014 № 0042241703, №0042231703 та № 00442211703.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2014 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/14668/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2014 року закінчено підготовче провадження по справі та призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні 28.10.2014 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового засідання по справі.

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 28.10.2014 суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено камеральну перевірку податкової декларації про майновий стан і доходи ОСОБА_1 за 2012-2013 роки та додатку 3 до них (розрахунок податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих від операцій з інвестиційними активами), за результатами якої складено акт від 18.08.2014 № 276/26-50-17-03-20 (т. 1, а.с. 10-11).

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства:

- пп. 14.1.55 п. 14.1 ст. 14, пп. 163.1.3 п. 163.1 ст. 163, пп. 170.11.1 п. 70.11 ст. 170 ПК України, а саме: невірне визначення податкових зобов'язань з отриманого в 2013 році доходу з джерелом виплати за межами України - іноземного доходу, а саме доходу від продажу корпоративних прав, що призвело до заниження ПДФО в сумі 20145,10 грн.;

- п. 179.7 ст. 179 ПК України, в результаті чого платником податків порушено граничні строки сплати узгодженої суми ПДФО, а саме:

* згідно декларація № 1400019991 на суму 1503,85 грн. (дата нарахування 25.02.2014, дата сплати 14.08.2014) на 170 днів;

* згідно декларація № 1400044760 на суму 1460,27 грн. (дата нарахування 31.07.2014, дата сплати 14.08.2014) на 14 днів;

- п. 179.1 ст. 179 та пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПК України, в результаті чого платником податків несвоєчасно подано річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, для платників ПДФО - до 01.05.2013 року.

На підставі складеного акту перевірки від 18.08.2014 № 276/26-50-17-03-20 податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 03.09.2014:

- № 0042241703, яким застосовано штрафну санкціями в розмірі 10%, яка становить 146,03 грн. за затримку на 14 календарних днів сплати узгодженої суми грошового зобов'язання в розмірі 1460,27 (1460,27*10%) (т. 1, а.с. 29);

- № 0042231703, яким застосовано штрафну санкціями в розмірі 20%, яка становить 300,77 грн. за затримку на 170 календарних днів сплати узгодженої суми грошового зобов'язання в розмірі 1503,85 (1503,85*20%) (т. 1, а.с. 30);

- № 00442211703, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 25351,38 грн., з якої за основним платежем - 20145,10 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5206,28 грн. за платежем: ПДФО (т. 1, а.с. 31).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стало:

- порушення позивачем граничних строків сплати узгодженої суми ПДФО, а саме:

* згідно декларація № 1400019991 на суму 1503,85 грн. (дата нарахування 25.02.2014, дата сплати 14.08.2014) на 170 днів;

* згідно декларація № 1400044760 на суму 1460,27 грн. (дата нарахування 31.07.2014, дата сплати 14.08.2014) на 14 днів;

- несвоєчасне подання річної декларації про майновий стан і доходи (податкову декларацію) за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, для платників ПДФО - до 01.05.2013 року;

- заниження доходу від продажу корпоративних прав, згідно договору від 12.12.2013 укладеного між ОСОБА_1 (продавець) та Компанією «HEKBIC JHMITED» («NEQUIS LIMITEF») (покупець) про купівлю-продаж частки в статутному капіталі ТОВ «САТТЕЛЕКОМ» у розмірі 1548613,00 грн., що становить 35% статутного капіталу вартістю 119850,00 грн. (т. 1, а.с. 51-54).

Однак, ОСОБА_1 не погоджується з висновками перевірки та прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями від 03.09.2014 № 00042241703, № 00042231703 та № 00442211703, а тому звернувся з відповідним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України (надалі - ПК України), який набрав чинності 01.01.2011 року.

Як зазначено в акті перевірки, перевірка позивача проводилася у формі камеральної перевірки, яка, відповідно до приписів ст. 76 ПК України, проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Приписами абз. 2 п. 75.1 ст. 75 ПК України передбачено, що камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків (пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України).

При цьому, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку (п. 102.1 ст. 102 ПК України).

Крім цього, суд звертає увагу позивача, що в даному провадженні не заявлені позовні вимоги про визнання протиправними дій ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві під час проведення камеральної перевірки, оформленої актом від 18.08.2014 № 276/26-50-17-03-20, а відтак предметом розгляду в даному провадженні є податкові повідомлення-рішення від 03.09.2014 № 0042241703, №0042231703 та № 00442211703.

Разом з тим, підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 03.09.2014 № 00042241703 та № 00042231703 слугував встановлений контролюючим органом факт порушення ОСОБА_1 термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з ПДФО, а саме: податкового зобов'язання у розмірі 1460,27 грн. із затримкою на 14 календарних днів та податкового зобов'язання у розмірі 1503,85 грн. із затримкою на 170 календарних днів.

Так, згідно п. 54.1 ст. 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (п. 57.1 ст. 57 ПК України).

Відповідно до п. 179.7 ст. 179 ПК України, фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Сума податкових зобов'язань, донарахована контролюючим органом, сплачується до відповідного бюджету у строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно п. 126.1 ст. 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду жодного доказу та не наведено жодного обґрунтування щодо спростування тверджень відповідача щодо порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з ПДФО, а саме: податкового боргу у розмірі 1460,27 грн. із затримкою на 14 календарних днів та податкового боргу у розмірі 1503,85 грн. із затримкою на 170 календарних днів.

Відтак, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовної вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.09.2014 № 00042241703 та № 00042231703, оскільки, відсутні підстави для її задоволення.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.09.2014 № 00442211703 суд зазначає наступне.

Як вбачається із додатку до податкового повідомлення-рішення від 03.09.2014 № 00442211703 (т. 1, а.с. 32) позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання на суму 25351,38 грн. (за основним платежем - 20145,10 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5206,28 грн.), яка складається:

1) штрафної санкції в розмірі 170,00 грн. за несвоєчасно подану річну декларацію за 2012 рік;

2) суми донарахованого грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі 20145,10 грн. (ПДФО за даними перевірки: 21605,37 грн. - ПДФО за даними платника: 1460,27 грн.);

3) суми донарахованого грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 5206,28 грн. (20145,10 грн.*25%).

Згідно п. 179.1 ст. 179 ПК України, платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 49.1 ст. 49 ПК України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПК України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.

Проте, як вбачається з матеріалів справи податкова декларація про майновий стан і доходи (звітна) за 2012 рік № 1400019772 була подана до податкового органу лише 24.02.2014, в той час як мала бути подана до 01.05.2013.

У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що відповідачем було правомірно застосовано до позивача штрафну санкцію в розмірі 170,00 грн. за несвоєчасно подану річну декларацію за 2012 рік.

Крім цього, суд зазначає, що пп. 14.1.55 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визначено, що дохід, отриманий з джерел за межами України, - це будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, зокрема дохід від відчуження інвестиційних активів, у тому числі корпоративних прав, цінних паперів тощо.

Відповідно пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізичні особи - резиденти, які отримують іноземні доходи.

Об'єктом оподаткування є іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (пп. 163.1.3 ст. 163 ПК України).

Порядок оподаткування іноземних доходів регулюється п. 170.11 ст. 170 ПК України, пп. 170.11.1 якого визначено, що у разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку - отримувача, який зобов'язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно п. 167.1 ст. 167 ПК України, ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Підпунктом "б" п. 171.2 ст. 171 ПКУ встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з іноземних доходів, є платник податку.

Отже, у разі отримання фізичною особою резидентом доходу з джерелом виплати за межами України - іноземного доходу, зокрема доходу від відчуження інвестиційних активів, у тому числі корпоративних прав, сума таких доходів має бути включена до загального річного оподатковуваного доходу платника податку та оподатковується за ставками 15 (17)%, при цьому такий резидент зобов'язаний подати до 1 травня року, що настає за звітним, річну податкову декларацію.

Як вбачається із п. 2.1 договору укладеного між ОСОБА_1 (продавець) та Компанією «HEKBIC JHMITED» («NEQUIS LIMITEF») (покупець) 12.12.2013 про купівлю-продаж частки в статутному капіталі ТОВ «САТТЕЛЕКОМ» у розмірі 1548613,00 грн., що становить 35% статутного капіталу (т. 1, а.с. 51-54), позивачем був отриманий дохід від відчуження корпоративних прав в розмірі 119850,00 грн., який підлягав оподаткуванню, відповідно до п. 170.11 ст. 170 ПК України за ставками 15 (17)%.

Проте, як вбачається із позовної заяви, позивач вважає, що у нього був відсутній обов'язок сплачувати суми податкових зобов'язань з отриманого у 2013 році доходу з джерелом виплати за межами України - іноземного доходу, зокрема доходу від продажу корпоративних прав, а тому, відповідно, позивач і не включав до складу загального оподатковуваного доходу платника податку кошти отримані від продажу даних компаративних прав.

Проте, суд звертає увагу позивача, що ним невірно трактуються норми податкового законодавства, що призвело до встановлених податковим органом правопорушень щодо нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб.

Аналогічна позиція викладена в постанові колегії суддів Київського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя: О.М. Оксененко, судді: Г.М. Бистрик, О.В. Карпушова) від 22.05.2014по справі № 826/11836/13-а.

Відтак, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.09.2014 № 00442211703, оскільки, відсутні підстави для її задоволення.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, відтак, такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно частини 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

В даному випадку відсутнє документальне підтвердження судових витрат відповідача, а тому вони стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6) решту суми судового збору у розмірі 1639,00 грн. (одна тисяча шістсот тридцять дев'ять грн. 00 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова