Постанова № 41218167, 03.11.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2014 р. Справа № 908/2215/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Горбачова Л.П.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Єрємєєв Ю.В. за дов. б/н від 20.10.2014 року.

відповідача - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя (вх. №2837 З/3-10) на рішення господарського суду Запорізької області від 04.08.14 року у справі № 908/2215/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Індастріал-Сервіс", м.Харків

до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя

про стягнення 80982,46 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.08.2014 року по справі №908/2215/14 (суддя Н.С.Кутіщева-Арнет) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Індастріал-Сервіс" 66951,44 грн. основного боргу, 4937,25 грн. пені, 1131,78 грн. 3% річних, 7948,44 грн. індексу інфляції,1827,00 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення не в повному обсязі з'ясовані обставини, які мають значення для справи, невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення в частині стягнення 4937,25 грн. пені, 1131,78 грн. 3% річних, 7948,44 грн. інфляційних втрат,1827,00 грн. судового збору, прийняти в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій до суми, яка не перевищує 500,00 грн. та судовий збір стягнути пропорційно заявленим вимогам.

Позивач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу (вх.9479 від 24.10.2014 року), в якому проти доводів викладених в апеляційні скарзі заперечує, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та всебічним дослідженням обставин справи, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідач в судове засідання 28.10.2014 року не з'явився, просить розглядати справу без участі його представника (клопотання від 21.10.2014 року вх.№9265).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 04.09.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Індастріал-Сервіс" (постачальник - позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Запоріжтрансформатор" (покупець - відповідач у справі) був укладений договір поставки за №І001306, відповідно до п.1.1 якого, постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлені строки покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього грошову суму.

Поставці по даному договору підлягає наступний товар: такелажне обладнання, інструменти, матеріали інструментального призначення та обладнання. Загальна кількість товару, яка підлягає поставці, його пайове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) по сортам, групам, підгрупам, видам, маркам, типам, розмірам встановлюється в специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору (п.2.1 та 2.2 договору).

В п. 3.4 договору сторони погодили, що приймання товару по кількості та якості здійснюється по транспортним та супровідними документами, наданими постачальником.

Ціна договору на момент його укладання (специфікація №1 до даного договору) складає 97951,44 грн., в тому числі НДС 20% 16325,24. Ціна договору коректується сторонами шляхом зазначення про це в подальших специфікаціях. (п.5.2 договору).

У відповідності до п.5.4 договору якщо інше не передбачено в специфікаціях до даного договору покупець сплачує товар в наступному порядку: 100% (від вартості товару) на протязі 26 календарних днів по факту поставки товару (дата поставки встановлюється на момент підписання накладної уповноваженими представниками сторін), якщо інше не встановлено в специфікаціях до даного договору.

Згідно п. 6.1 договору за прострочення виконання грошових зобов'язань винна сторона зобов'язана сплатити другій стороні проценти в розмірі 3% річних від не сплаченої суми.

Сторона, що порушила даний договір, зобов'язана відшкодувати іншій стороні понесені збитки, якщо інше не передбачено законодавством або договором (п.6.2.1 договору). Збитки можуть бути стягнуті у повному обсязі понад штрафних санкцій (п.6.2.3 договору).

Пунктом 6.3.1.1 договору встановлено, що за прострочку виконання зобов'язань по даному договору винна сторона сплачує другій стороні пеню в розмірі 0,1% від ціни невиконаних зобов'язань за кожен день прострочки. Пеня за порушення грошового зобов'язання по даному договору обмежується розміром та в порядку, встановленому договором (п.6.3.1.2 договору).

Одночасно сторонами, на виконання умов договору, було погоджено та підписано 04.09.2013 року специфікацію №1, відповідно до якої було узгоджено найменування товару, строк поставки товару, ціну договору та гарантійний строк на товар.

Здійснив аналіз матеріалів справи, колегія суддів встановила, що в рамках укладеного між сторонами договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано продукцію на загальну суму 97951,44 грн., що підтверджується копією видаткової накладної № 538 від 13.12.2013 року на суму 97951,44 грн., підписаною сторонами без будь-яких зауважень.

При цьому, як вбачається із довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, оформлених відповідачем, і яка була передана покупцем постачальнику при отриманні товару, в них є чітке посилання на номер та дату договору, що свідчить про отримання відповідачем і відповідно про його погодження на прийняття товару за найменуванням, кількістю та ціною.

Оскільки факт поставки та отримання відповідачем товару є підтвердженим належними доказами - первинними документами бухгалтерського обліку, а саме: видатковою накладною, довіреністю, у відповідача виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару в розмірі 97951,44 грн. на умовах договору.

Проте, відповідач в порушення умов договору зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати товару належним чином не виконав, сплатив позивачу вартість поставленого товару лише частково, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 66951,44 грн., що стало підставою для позивача звернутися до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованості у розмірі 80982,46 грн. з урахуванням нарахованої пені, інфляційних втрат та 3% річних.

В свою чергу, відповідач визнав позовні вимоги, але при цьому просив суд зменшити розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних до суми яка не перевищує 500,00 грн., посилаючись на скрутне фінансове становище підприємства.

Господарським судом першої інстанції задоволено позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 66951,44 грн. Судове рішення в цій частині позовних вимог не оскаржуються, а тому не перевіряються судом апеляційної інстанції та підлягають залишенню без змін.

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення в частині стягнення з відповідача 4937,25 пені, 1131,78 грн. 3% річних, 7948,44 грн. інфляційних втрат.

Крім того, суд першої інстанції, відмовляючи відповідачу в зменшенні розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат зазначив, що інфляційні процеси у економіці держави в подальшому можуть призвести до знецінення коштів, які тривалий час не зможе отримати позивач на законних підставах.

Висновок суду першої інстанції за переконанням колегії суддів є таким, що не суперечить чинному законодавству, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п. 6.1 договору за прострочення виконання грошових зобов'язань винна сторона зобов'язана сплатити другій стороні проценти в розмірі 3% річних від не сплаченої суми.

Пунктом 6.3.1.1 договору встановлено, що за прострочку виконання зобов'язань по даному договору винна сторона сплачує другій стороні пеню в розмірі 0,1% від ціни невиконаних зобов'язань за кожен день прострочки. Пеня за порушення грошового зобов'язання по даному договору обмежується розміром та в порядку, встановленому договором.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що стягнення 3% річних та збитків від інфляції є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Згідно зазначеного листа, а також Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Розглядаючи вимоги про стягнення як інфляційних втрат, так і трьох відсотків річних суд попередньої інстанцій, визначив в розрахунках позивача певні погрішності, встановив період за які вказані суми повинні нараховуватись та здійснив вірний, на думку колегії суддів, перерахунок 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, колегія суддів здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, погоджується з висновком суду попередньої інстанції про щодо правомірним її нарахування за період з 09.01.2014 року по 23.06.2014 року в розмірі 4937,25 грн., оскільки таке нарахування відповідає умовам договору та не суперечить вимогами чинного законодавства.

Доводи скаржника щодо наявності підстав для зменшення нарахованих позивачем штрафних санкцій, колегія суддів відхиляє, як безпідставні, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зазначена норма ставить право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Однак, відповідачем не надано ані до місцевого господарського суду, ані до суду апеляційної інстанції будь-яких доказів на підтвердження винятковості обставин, які унеможливили своєчасне виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару. В свою чергу, нарахована позивачем пеня в розмірі 4937,25 грн. базуються на умовах договору, які в силу закону є обов'язковими для виконання, у тому числі для відповідача.

Що стосується заявлених відповідачем вимог щодо зменшення нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає про їх безпідставність, зважаючи на те, що вказані вимоги не можуть бути задоволені у встановлений законом спосіб, оскільки за своєю правовою природою 3% річних та інфляційні втрати є складовою частиною основного боргу та визначаються законом, як спосіб захисту майнового права та інтересу кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат останнього від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі аналізу поданих доказів, з урахуванням того, що використання права на зменшення розміру штрафних санкцій та розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду, колегія суддів дійшла висновку, що суд попередньої інстанцій дійшов правомірного висновків щодо відмови відповідачу в задоволенні заяви про зменшення розміру штрафних санкцій.

Крім того, скаржник, із посиланням на положення ч. 1 ст. 49 ГПК України вважає, що витрати по сплаті судового збору повинні були бути покладені місцевим господарським судом пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Згідно викладених в абз. 1 п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснень, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру.

Пунктом 4.7. вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України 4.7. Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції в частині того, що судовий збір за подання позовної заяви в повному обсязі був покладений на відповідача.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі викладено, колегія суддів зазначає, що скаржником не доведені заявлені апеляційні вимоги та не надано належних доказів, які б об'єктивно і у визначеному законом порядку підтвердили його позицію, що має наслідком відмову в задоволенні апеляційної скарги.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд Запорізької області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи, надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що його рішення підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтями 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційнускаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 04.08.14 року у справі №908/2215/14 залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 03 листопада 2014 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Горбачова Л.П.