Ухвала суду № 41216535, 03.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"03" жовтня 2014 р. справа № 804/6678/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2014 р. у справі № 804/6678/14

за позовом Дочірнього підприємства "МЕССЕР УКРАЇНА"

до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області:

- форми "П" № 0000342201 від 22.01.2014 року про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4656810 грн.;

- форми "В4" № 0000352201 від 22.01.2014 року про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3191905 грн.;

- форми "Р" № 0001742201 від 14.04.2014 року про збільшення податку на прибуток приватних підприємств, за основним платежем 3370456 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 768 391 грн.;

- форми "Р" № 0006151703 від 15.04.2014 року про збільшення податку з доходів фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, за основним платежем 57 326,89 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 33510,05 грн. З урахуванням уточненої позовної заяви про зменшення позовних вимог в частині ППР форми "Р" № 0006151703 від 15.04.2014 року, позивач оскаржує ППР частково.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення - рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції в м. Дніпропетровську Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області форми "П" № 0000342201 від 22.01.2014 року; форми "В4" № 0000352201 від 22.01.2014 року; форми "Р" № 0001742201 від 14.04.2014 року. Визнав частково протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції в м. Дніпропетровську Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області форми "Р"

№ 0006151703 від 15.04.2014 року в частині суми грошового зобов'язання у розмірі 56 707,64 грн. та в частині суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 32 803,19 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача Фініченко Л.В. підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представники позивача Шталюк С.В., Баден О.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечували та просили залишити постанову суду без змін.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем з 16.12.2013 року по 24.12.2013 року проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.09.2013 року.

За наслідками перевірки відповідачем складно Акт від 31.12.2013 року № 2041/22-1/35253290, у якому зафіксовано порушення, допущенні позивачем, та прийняті податкові повідомлення-рішення.

Під час процедури адміністративного оскарження податкових повідомлень - рішень відповідачем на підставі п.п.78.1.5 п.78.1 ст.78 ПК України призначено документальну позапланову виїзну перевірку позивача, на підставі якої складено Акт від 13.03.2014 року № 1002/22-01/35253200, у якому зафіксовано порушення допущенні позивачем.

Предметом судового оскарження станом на день розгляду справи є наступні податкові повідомлення - рішення відповідача: форми "П" № 0000342201 від 22.01.2014 року, яким зменшено суму від'ємного значення ПДВ у розмірі 4 656 810,00 грн.; форми "В4" № 0000352201 від 22.01.2014 року, яким зменшено розмір від'ємного значення ПДВ у розмірі 3 191 905,00 грн.; форми "Р" № 0001742201 від 14.04.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 3 370 456,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 768 391,00 грн. та форми "Р" № 0006151703 від 15.04.2014 року, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 57 326,89 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 33 510,05 грн.

На ухвалу апеляційного суду від 24.09.2014 року про витребування доказів щодо зобов'язання відповідача надати суду розрахунки по кожному з податкових повідомлень-рішень із зазначенням суті порушення, за якими донараховані податкові зобов'язання та застосовані штрафні (фінансові) санкції, та їх суми, відповідач надіслав розрахунок штрафних санкцій, який не надає відповіді на поставлене в ухвалі питання. Справа розглядається на підставі наявних в ній доказів.

Суть порушень, за якими прийняті спірні податкові повідомлення рішення, та ї правова оцінка зводяться до наступного.

1. Щодо господарських операцій позивача з ПрАт "Харьківський автогенний завод".

На думку податкового органу, позивачем допущено порушення п.138.4 ст.138 ПК України: завищено витрати з придбання товарів (послуг) на суму витрат, не пов'язаних з господарською діяльністю, а саме - реалізацією виробленої продукції за цінами нижчими за собівартість її виготовлення.

Також, податковим органом встановлено порушення п.198.3 ст.198 ПКУ, а саме завищення податкового кредиту по податковим накладним, отриманим від ПАТ "Харківський автогенний завод".

Так, судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Металургійний завод "Дніпросталь" укладено Договір поставки газів № 41573 від 07.12.2007 року, у відповідності до умов якого позивач зобов'язався поставити ТОВ "Металургійний завод "Дніпросталь" гази власного виробництва, а ТОВ "Металургійний завод "Дніпросталь" зобов'язувалось оплатити поставлений газ та надати позивачу земельну ділянку для проектування, будівництва, монтажу, пуску в експлуатацію та експлуатацію виробничих потужностей позивача.

Термін дії вказаного договору 15 років та 8 місяців з моменту пуску, тобто з 01.05.2012 року (додаткова угода № 2 до Договору поставки газів № 41573 від 07.12.2007 року).

Однак сторони у додатковій угоді № 3 до Договору поставки газів № 41573 від 07.12.2007 року встановили, що позивач зобов'язується знайти технічну можливість поставки газів до ТОВ "Металургійний завод "Дніпросталь" починаючи з 01 грудня 2011 року, оскільки це обумовлено виробничою необхідністю ТОВ "Металургійний завод "Дніпросталь".

На виконання вказаної угоди позивачем укладено Договір поставки № 263/11/1 від 01.12.2011 року з ПрАТ "Харківський автогенний завод", у відповідності до умов якого позивач закупив рідкі гази, в т.ч. кисень, який був використаний позивачем для виготовлення газоподібного кисню та його продажу ТОВ "МЗ "Дніпросталь".

Колегія суддів погоджується з оцінкою, наданою судом першої інстанції, даним правовідносинам, та зазначає, що виробничий процес на ТОВ "МЗ"Дніпросталь" ґрунтується на використанні технологічних газів, які технічно може поставляти виключно позивач, потужності, комунікації та технологічні мережі якого інтегровані в потужності ТОВ "МЗ"Дніпросталь" . Отже, виконання умов Договору та забезпечення безперервного постачання газів було для позивача стратегічною задачею для збереження партнерських відносин з контрагентом та уникнення застосування значних штрафних санкцій (п 14.3 Договору). Реальність господарської операції не ставиться відповідачем під сумнів.

Згідно п.п.14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської. Неотримання суб'єктом господарювання доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції. За таких обставин колегія суддів вважає, що господарська діяльність позивача у першому півріччі 2012 року мала розумну економічну причину (ділову мету), а тому висновки відповідача щодо невизнання господарською діяльністю операцій позивача із придбання технологічних газів із наступною їхньою реалізацією за ціною нижче вартості придбання не містять під собою фактичного та правового підґрунтя.

Отже, в цій частині зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та на додану вартість, донарахування податкових зобов'язань та штрафних санкцій є неправомірним.

2. Щодо взаємовідносин позивача с підприємствами ТОВ "Самбрус" та ТОВ "Авалон Інвест лтд".

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Самбрус" укладено договір на виконання робіт з підбору електрообладнання та обґрунтуванню (аналізу) характеристик обладнання проекту будівництва "Кисневий блок електросталеплавильного комплексу з виробництва безперервнолитої заготовки". Податковий орган виходив з того, що жодних документів по проекту, висновків про проведений аналіз до перевірки не надано, через що ставиться під сумнів реальність господарської операції (а.с. 32 т. 1).

Також податковий орган дійшов висновку про відсутність господарської операції за договором, укладеним між позивачем та ТОВ "Авалон Інвест" про надання послуг з виготовлення проекту технологічної карти виробництва на кисневому блоці електросталеплавильного комплексу, оскільки підтверджуючих документів по факту виконання послуг, наявності технологічної карти не надано (а.с. 32 т. 1).

На підставі цих висновків позивачу донараховано податок на прибуток підприємств у зв'язку із завищенням витрат по зазначеним контрагентам у сумі 296 892 грн. за другий-четвертий квартали 2011 року, а також зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за вересень 2013 року.

Як вбачається із заперечень до акту перевірки " 2041/22-1/35253290 від 31.12.2013 року (а.с. 86 т. 1) позивачем надано копії технічної документації в підтвердження фактичного виконання послуг, вказаних в договорах та копії статутних документів.

Єдиним зауваженням, викладеним у відповіді податкового органу позивачу про результати розгляду заперечень до акту перевірки ДП "Мессер Україна" (а.с. 88-98 т. 1) зазначено про "невідповідність наданих для перевірки паперових носіїв під назвою "акт здачі прийняття робіт" вимогам оформлення первинних документів, чим порушено ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Інших доводів, які зазначались відповідачем у запереченнях на позовну заяву та апеляційній скарзі, акт перевірки не містить, а тому вони не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не були покладені у підставу прийняття податкових повідомлень-рішень.

Проте, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою, в зв'язку з чим було відхилено доводи відповідача про те, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 7 від 01.09.2011 року (а.с. 101 т. 2) та № 36 від 30.12.2011 року (а.с. 104 т. 2) не є первинними документами, оскільки у них відсутній такий реквізит як посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення. Така позиція відповідає основним принципам бухгалтерського обліку та фінансової звітності, викладеним у ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Крім того, колегія суддів зауважує, що матеріали справи містять технічну документацію у підтвердження фактичного виконання робіт зазначеними контрагентами позивача, які були надані разом із запереченнями на акт перевірки (а.с. 87 т. 1), первинні документи, якими оформлені господарські операції. Слід також звернути увагу на відсутність доказів з боку податкового органу щодо відсутності реального здійснення господарських операцій.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в цій частині.

3. Щодо порядку обчислення донарахованих сум податку з доходів фізичних осіб.

Суд першої інстанції встановив, що податковий орган збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати (а.с. 83 т. 1).

Так, відповідач вважав, що позивачем не враховані суми доходу фізичних осіб (нерезидентів), які не є працівниками підприємства, що отримані у якості додаткового блага у вигляді оплати орендної плати за наймане житло.

Дохід із джерелом його походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні (пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Відповідно до пп. "е" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий таким платником як додаткове благо у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.

Підпунктом 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку.

Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об'єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними п. 164.5 ст. 164 Податкового кодексу.

Колегія суддів погоджується в цій частині з доводами заявника апеляційної скарги щодо необхідності оподаткування такого доходу у відповідності до п. 163.1 ст. 163, п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, 168.1.1. п. 168.1 ст. 168 ПК України.

Так, суд першої інстанції зазначив, що у разі найму позивачем житла для фізичних осіб та таке надання житла зумовлено виконанням платником податків (фізичною особою) трудової функції відповідно до трудового договору (контракту), то у фізичної особи не виникає додаткове благо. Проте, з матеріалів справи вбачається, що фізичні особи - нерезиденти не перебували у трудових відносинах з підприємством, тому висновок суду є безпідставним.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з правовою позицію суду першої інстанції, що додаткове благо повинно бути обов'язково персоніфікованим та пов'язано із конкретною фізичною особою - платником податків, створювати певні вигоди для такої особи, надаватися податковим агентом та бути виражене у формі коштів, матеріальних або нематеріальних цінностях, послугах чи інших видах доходу.

Отже, відповідач під час визначення додаткового блага повинен обов'язково вказувати фізичну особу - платника податків, у якої це благо виникає, та період, у який це додаткове благо виникло.

У актах перевірки відповідачем взагалі не визначено конкретних фізичних осіб, у яких виникло додаткове благо та податковий період, у який це додаткове благо виникло. Донарахування податку на доходи фізичних осіб здійснено не шляхом визначення податку з доходу, отриманого конкретною фізичною особою, а з суми орендної плати, сплаченої підприємством. Такий підхід податкового органу до визначення податкового зобов'язання не ґрунтується на нормах ПК України.

4. Щодо висновків відповідача про неврахування суми отриманого доходу керівником підприємства у вигляді харчування, в сумі 2 325, 19 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції встановив, що керівником підприємства-позивача Шаталюком С.В. надано авансові звіти про використання грошових кошів позивача всього на суму 13 175,73 грн., які були використанні для оплати рахунків у закладах харчування. За висновком податкового органу, цю суму позивач мав віднести до додаткового блага, отриманого фізичною особою, та, як податковий агент, був зобов'язаний нарахувати, утримати та сплатити (перерахувати) податок на доходи фізичних осіб.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що позивачем вказані витрати правомірно віднесено до складу представницьких витрат.

Так, до авансових звітів для підтвердження використання коштів були складені наступні документи: накази про проведення зустрічі, запрошення іноземних представників, програми проведення переговорів, кошториси, звіти про проведення переговорів, звітні документи з представницьких витрат (фіскальні чеки, товарні чеки).

Відповідно до абз. "а" пп.138.10.2 п.138.10 ст.138 ПК України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, а саме загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати.

Однією із умов для врахування витрат при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток є підтвердження таких витрат первинними документами, що фіксують їх здійснення таким платником податку та обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Тому витрати на проведення представницьких заходів для прийому як вітчизняних, так і іноземних делегацій можуть включатись до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за умови наявності, зокрема, наказу про проведення офіційного прийому, запрошення представників (делегацій) та їх відповіді; кошторису витрат; актів виконаних робіт; звітів про проведений захід; накладних на відпуск продукції, товарів зі складу тощо, та інших належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують зв'язок таких витрат з господарською діяльністю платника, зокрема витрати на транспортне забезпечення, забезпечення перекладачем, якщо такий не перебуває в штаті, інші. Такі вимоги податкового законодавства платником податку будо дотримано, що підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин донарахування податкових зобов'язань в цій частині є неправомірним.

Постанова суду в частині, якою відмовлено у задоволенні частки позовних вимог, позивачем не оскаржується та підстав для її скасування в цій частині суд не вбачає.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 200, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2014 р. у справі № 804/6678/14 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун