Ухвала суду № 41210471, 13.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/51042/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.04.2013 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2013 року

у справі № 801/563/13-а

за позовом Державного підприємства «Науково-дослідний інститут аеропружних систем»

до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Державне підприємство «Науково-дослідний інститут аеропружних систем» звернулось до суду з адміністративним позовом до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.04.2013 року, залишено без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2013 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 06.12.2012 року: №0001582201 в частині суми у розмірі 34 868, 00 грн.; №0001592201 в частині суми основного платежу в розмірі 3 681, 00 грн.; №0001572201; №0002201702 в частині застосування штрафних санкцій в сумі 117 822, 58 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 15.09.2014 року замінено Феодосійську об'єднану державну податкову інспекцію Автономної Республіки Крим Державної податкової служби її правонаступником - Феодосійською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 30.06.2012 року, відповідачем складено акт від 16.11.2012 року №1747/22-01/16502169.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.12.2012 року: - №0001582201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 36 096, 00 грн.; - №0001592201, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем екологічний податок за розміщення відходів у розмірі 3 727, 92 грн. за основним платежем та 1 863, 96 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), - №0001572201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем земельний податок з юридичних осіб у розмірі 209 853, 69 грн. за основним платежем та 104 926, 84 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), - №0002201702, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у розмірі 136 498, 38 грн. та 117 882, 58 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, частково погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього кодексу).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ПП «Пан-Буд» та ПП «Комманд».

Недоліків та зауважень до первинних документів по даним господарським операціям податковим органом не виявлено.

Судами попередніх інстанцій вірно відхилено доводи відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства у зв'язку з неможливістю проведення зустрічних перевірок та дослідження ланцюгу постачання товарів по господарським операціям контрагентів позивача.

Суд касаційної інстанції в даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Посилання відповідача на порушення кримінальної справи відносно директорів третіх осіб за ознаками злочинів, передбачених ст. 28, ч.2 ст. 205, ч. 2 ст. 206, ч.3 ст. 212 КК України, є необґрунтованим щодо недодержання позивачем податкового законодавства та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій з його контрагентами.

Також встановлено, що при визначенні позивачу суми завищення від'ємного значення з податку на додану вартість до податкового повідомлення-рішення від 06.12.2012 року №0001582201 відповідачем неправомірно включено суму податку на додану вартість від продажу ВДВС Головного управління юстиції м. Феодосія арештованого майна позивача на аукціоні в розмірі 3 150, 00 грн., по якій перевіркою встановлено заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Разом з тим, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановленого порушення в результаті віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми з витрат на послуги аварійно-рятувальної служби на водних об'єктах у червні 2012 року, оскільки позивачем не надано доказів, що підтверджують їх використання у власній господарській діяльності. Отже, сума податкового кредиту в розмірі 1 228, 33 грн. правомірно зменшена відповідачем.

Судами встановлено, що податковим органом при перевірці встановлено порушення позивачем пункту 27 статті 12 Закону України «Про плату за землю» та пункту 2 підрозділу 6 розділу 20 Податкового кодексу України внаслідок заниження податку на землю всього в сумі 209 853, 69 грн. у зв'язку з неправомірним використанням пільги по виробничому підрозділу, розташованому за адресою: смт. Орджонікідзе.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку суб'єктів літакобудування, щодо яких запроваджуються тимчасові заходи державної підтримки» від 09.06.2010 року №405 Державне підприємство «Науково - дослідний інститут аеропружних систем» внесено до переліку суб'єктів літакобудування, щодо яких запроваджено тимчасові заходи державної підтримки.

В силу ст. 3 Закону України «Про розвиток літакобудівної промисловості» до січня 2016 року до суб'єктів літакобудування, що підпадають під дію норм статті 2 цього закону, застосовуються, зокрема, особливості сплати земельного податку, встановлені відповідними податковими законами.

Згідно із пунктом 2 підрозділу 6 розділу ХХ Податкового кодексу України до 1 січня 2016 року звільняються від сплати земельного податку суб'єкти літакобудування, що підпадають під дію норм статті 2 Закону України «Про розвиток літакобудівної промисловості», земельні ділянки яких безпосередньо використовуються для цілей виробництва кінцевої продукції, а саме: літальних апаратів, їх корпусів, двигунів, включаючи місця, призначені для їх зберігання (склади, ангари, місця для відстоювання), посадково-злітні смуги, а також місця, в яких розташовані пункти заправки (дозаправки) моторних літальних апаратів та контролю над польотами.

В силу п. 284.3 ст. 284 Податкового кодексу України якщо платники податку, які користуються пільгами з цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок на такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території.

Судами встановлено, що відповідно до наявних у матеріалах справі доказів позивач не є орендодавцем за договором оренди від 21.09.2010 року № 1102, що виключає підстави для застосування вимог п. 284.3 ст. 284 Податкового кодексу України.

Доказів того, що в період, що перевірявся, позивач не використовував виробничий підрозділ, розташований за адресою смт. Орджонікідзе, на виробництво кінцевої продукції, відповідачем не надано. Отже, посилання податкової інспекції на порушення позивачем пункту 2 підрозділу 6 розділу ХХ Податкового кодексу України є безпідставними.

З приводу встановленого податковою інспекцією порушення позивачем вимог пп. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240, пп. 246.1.2 п. 246.1, пп. 246.4 ст. 246, п. 249.6 ст. 249 Податкового кодексу України за 1 квартал 2012 року в сумі 3727, 92 грн. внаслідок невірного застосування коефіцієнтів при розрахунку збору, слід зазначити таке.

В силу пп. 246.1.2 п. 246.1 ст. 246 Податкового кодексу України ставки податку за розміщення окремих видів надзвичайно небезпечних відходів, зокрема, люмінесцентних ламп складають 8,17 гривні за одиницю.

Пунктом 246.5 ст. 246 Податкового кодексу України визначено, що коефіцієнт до ставок податку, який встановлюється залежно від місця (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі складає: в межах населеного пункту або на відстані менш як 3 км від таких меж 3; на відстані від 3 км і більше від меж населеного пункту 1.

Пунктом 249.6 ст. 249 Податкового кодексу України встановлено, що суми податку, який справляється за розміщення відходів (Прв), обчислюються платниками самостійно щокварталу виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, ставок податку та коригуючих коефіцієнтів.

У вказаному пункті передбачено коригуючий коефіцієнт, який враховує розташування місця розміщення відходів і який наведено у пункті 246.5 статті 246 цього Кодексу та коригуючий коефіцієнт, що дорівнює 3 і застосовується у разі розміщення відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об'єктів.

За даними перевірки податкового органу відхилення складає: щодо таких відходів підприємства, як чорні метали 46, 92 грн., щодо люмінесцентних ламп 3 681, 00 грн., а всього 3 727, 92 грн.

Судами попередніх інстанцій, з урахуванням того, що позивачем оспорюється правильність нарахування вказаного податку стосовно розміщення люмінесцентних ламп, встановлено, що відповідачем при розрахунку екологічного податку позивачу взято було до уваги ще й коригуючий коефіцієнт, що дорівнює 3 і застосовується у разі розміщення відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об'єктів. Це обумовлено відсутністю у підприємства документів, які підтверджують, що місця зберігання відходів забезпечують повне виключення забруднення атмосферного повітря.

Матеріалами справи підтверджується, що між позивачем (замовник) та ПП «АІС і Ко» (виконавець) укладено договір №12-л на утилізацію відпрацьованих люмінесцентних та інших ртутьвмісних ламп, за яким замовник здає, а виконавець приймає на утилізацію відпрацьовані люмінесцентні та інші ртутьвмісні лампи в кількості та за вартістю відповідно до пп. 2, 4 договору та видає акт виконаних робіт. На виконання зазначеного договору ПП «АІС і Ко» складено акт здачі-прийомки робіт (надання послуг).

Отже, є підстави вважати, що застосування відповідачем для розрахунку суми екологічного податку за розміщення відходів - люмінесцентних ламп, ставки податку при розміщені відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об'єктів, є необґрунтованим.

За таких обставин податкове повідомлення-рішення від 06.12.2012 року №0001592201 в частині основного платежу обґрунтовано зменшено на суму в розмірі 3 681, 00 грн.

З приводу відмови судами попередніх інстанцій у задоволенні позову щодо скасування штрафних санкцій, визначених даним податковим повідомленням-рішенням, слід зазначити, що судами попередніх інстанцій правомірно відхилено посилання позивача на ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відповідно до якої мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

У даній справі встановлено, що звітність з визначеним зобов'язання з екологічного податку подано 07.05.2012 року. Мораторій на задоволення вимог кредиторів по зобов'язанням, строки виконання яких настали до дня порушення провадження у справі, введено ухвалою Господарського суду АР Крим від 28.04.2012 року, тому застосування положень вищезазначеної норми можливе з урахуванням змісту поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів, який у статті 1 вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено як зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Отже, оскільки мораторій запроваджується щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до прийняття рішення про його введення, то і заборона застосування санкцій за невиконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) під час дії мораторію стосується саме податкових зобов'язань, які виникли до введення мораторію.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують даних висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не вірно вставлено дату податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначена сума грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, оскільки в матеріалах справи наявне податкове повідомлення-рішення від 29.11.2012 року №0002201702, а не від 06.12.2012 року.

Отже, є підстави для висновку, що оскільки це рішення суб'єкта владних повноважень відсутнє в матеріалах справи і відповідно не досліджувалось у судовому засіданні, судом не вжито належним чином передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цій частині.

Колегія суддів вважає, що на підставі частини другої ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 06.12.2012 року №0002201702 в частині застосування штрафних санкцій в сумі 117 822, 58 грн. підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.04.2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2013 року у справі № 801/563/13-а скасувати в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 06.12.2012 року №0002201702 в частині застосування штрафних санкцій в сумі 117 822, 58 грн.

Справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.04.2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2013 року у справі № 801/563/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук