Ухвала суду № 41210380, 13.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2014 року м. Київ К/800/52208/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.08.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 року

у справі № 826/11466/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промкабель-Електрика»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промкабель-Електрика» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.08.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.04.2013 року №0005462202.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 01.04.2013 року №292/22-2/30782951, яким встановлено, зокрема, порушення пп. 14.1.27 п. 14.1 ст.14, п. 137.10 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 935 157, 00 грн. у т.ч. у 4 кварталі 2011 року у сумі 95 354, 00 грн., у з кварталі 2012 року у сумі 433 844, 00 грн., у 4 кварталі 2012 року у сумі 405 958, 00 грн.

На підставі акта перевірки 24.04.2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0005462202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток за основним платежем - 839 803, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 209 951, 00 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про те, що позивачем не віднесено до складу доходу суму заборгованості за векселями, виданими на користь контрагентів, що призвело до заниження податку на прибуток.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку щодо необґрунтованості вказаних висновків податкового органу і як наслідок неправомірного прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

В силу ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Відповідно до статті 77 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі (далі - Уніфікований закон), ратифікованого Законом України від 06.07.1999 року № 826-XIV «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

Частиною 3 статті 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» передбачено, що у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Уніфікованого закону переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Ці строки можуть бути скорочені індосантами.

Згідно із ч. 1 ст. 70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Наведене дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності у три роки щодо погашення грошових зобов'язань за простим векселем пов'язується з настанням строку платежу за таким векселем.

Відповідно до пп. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються, зокрема інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

При цьому в силу п. 137.10 ст. 137 Податкового кодексу України суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.

В силу пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Для віднесення сум грошових зобов'язань за переданими постачальникові товару векселями до «безповоротної фінансової допомоги» мають бути наявними виключні правові підстави, визначені у пп. 14.1.257. п. 14.1 ст. 14 Кодексу, однією з яких є нестягнення заборгованості після закінчення строку позовної давності.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що лише після закінчення трьох років із дня терміну платежу за векселем сума заборгованості є безповоротною фінансовою допомогою, тому платник податку - емітент повинен включити суму такої заборгованості до складу доходів за підсумками звітного податкового періоду, у якому така заборгованість визнана безповоротною фінансовою допомогою.

Крім того, особливістю простого векселя є те, що боржником завжди є векселедавець. Векселетримач може використовувати простий вексель у розрахунках зі своїми контрагентами, при цьому переводячи власну заборгованість на векселедавця. У такому випадку припиняється право вимоги одного кредитора і виникає право вимоги у іншого кредитора. Отже, вексель може і надалі використовуватися в обігу до закінчення строку платежу за ним.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ «Авантіс-Дніпро» на підставі договору поставки від 01.07.2011 року № 141-Т та договору щодо надання послуг з передпродажної підготовки товарів від 01.07.2011 року №138.

Станом на 31.10.2011 року за договором №138 від 01.07.2011 року у позивача рахувалась кредиторська заборгованість перед ТОВ «Авантіс-Дніпро» у розмірі 1 638 000,0 грн., станом на 31.12.2011 року за договором № 141-Т від 01.07.2011 року - у розмірі 427 921, 61 грн.

У зв'язку із виникнення даної заборгованості позивачем передано на підставі актів прийому - передачі ТОВ «Авантіс-Дніпро» векселі АА №1868350 на суму 427 921, 61 грн. (дата погашення 02.03.2015 року), АА №1868349 на суму 585 000, 00 грн. (дата погашення 01.03.2015 року), АА №1868348 на суму 546 000, 00 грн. (дата погашення 01.03.2015 року), АА №1868347 на суму 507 000, 00 грн. (дата погашення 01.03.2015 року).

Також встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ «Сілейд Сістем» на підставі договору поставки № 162-Т від 01.08.2011 року та договору щодо надання послуг з передпродажної підготовки товарів №166-пп від 01.08.2011 року.

Станом на 30.09.2011 року за договором № 166-ПП від 01.08.2011 року у позивача рахувалась кредиторська заборгованість перед ТОВ «Сілейд Сістем» у розмірі 779 941,70 грн., станом на 26.01.2012 року за договором № 162-Т від 01.08.2011 року - у розмірі 1 153 192,16 грн.

У зв'язку із виникнення даної заборгованості позивачем передано на підставі актів прийому - передачі ТОВ «Сілейд Сістем» векселі АА №1869501 на суму 698 921, 36 грн. (дата погашення 05.03.2015 року), АА №1868899 на суму 454 270, 80 грн. (дата погашення 05.03.2015 року), АА №1868550 на суму 779 941, 70 грн. (дата погашення 05.03.2015 року).

В результаті визнання даних суб'єктів господарювання банкрутами рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №12031170012028412 від 03.08.2012 року скасовано державну реєстрацію ТОВ «Авантіс-Дніпро» та рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №12031170015028411 від 09.01.2013 року скасовано державну реєстрацію ТОВ «Сілейд Сістем».

Як встановлено судами попередніх інстанцій, дані векселі передані ТОВ «Краміс-Інвест» шляхом вчинення контрагентами позивача - ТОВ «Сілейд Сістем» та ТОВ «Авантіс -Дніпро» індосаменту, тобто векселедержателем емітованих позивачем простих векселів є ТОВ «Краміс-Інвест», отже зазначені цінні папери продовжують перебувати у вільному обігу.

Таким чином, доводи відповідача щодо невключення до складу валового доходу суми заборгованості по сплаті за векселями як безповоротної фінансової допомоги в результаті ліквідації підприємств-кредиторів без визнання правонаступництва, у даній справі є безпідставними.

За таких обставин, судовими інстанціями обґрунтовано зазначено, що податковий орган дійшов помилкового висновку про необхідність вважати таку заборгованість безповоротною фінансовою допомогою.

Оскільки в недодержання ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, колегія суддів вважає правильними судові рішення першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230 КАС України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.08.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 року у справі № 826/11466/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук