Ухвала суду № 41210376, 13.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2014 року м. Київ К/800/62472/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 16.09.2013 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2013 року

у справі № 806/2613/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирський міський інформаційний центр-телемережа»

до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Житомирський міський інформаційний центр-телемережа» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 16.09.2013 року у справі № 806/2613/13-а, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2013 року, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби від 29.03.2013 року № 000084222 та № 000085222.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами виїзної планової документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирський міський інформаційний центр-телемережа» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 12.03.2013 року № 1223/22-2/30853721/0110, яким встановлено порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 166 700, 00 грн.; пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 293 549, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.03.2013 року № 000084222, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у загальному розмірі 208 375, 00 грн., № 000085222, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 366 936, 00 грн.

Підставою для нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями став висновок податкового органу, що надані до перевірки матеріали не містять достовірних доказів щодо реальної можливості виконання дій, обумовлених укладеними договорами між позивачем та його контрагентами, що вказує на те, що послуги в обумовлених договорами обсягах фактично не виконувались.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо правомірного формування позивачем даних податкового обліку по господарським операціям з його контрагентами.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових (витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування) є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Аметт», ТОВ «Скап Холдінгс», ТОВ «Фордінвестплюс», ТОВ «Модуль-Концепт», ТОВ «Контекст-сервіс», ТОВ «Зетта-Фін», ТОВ «Весткомплектсервіс».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт виконання умов договорів між позивачем та вищезазначеними контрагентами підтверджується матеріалами справи, зокрема: актами здачі-прийняття робіт, звітами на виконання договорів, податковими накладними, платіжними дорученнями.

Отримані послуги використані позивачем у власній господарській діяльності.

Таким чином, вірним є висновок судів попередніх інстанцій, що врахування витрат при визначенні об'єкта оподаткування за господарськими операціями із ТОВ «Аметт», ТОВ «Скап Холдінгс», ТОВ «Фордінвестплюс», ТОВ «Модуль-Концепт», ТОВ «Контекст-сервіс», ТОВ «Зетта-Фін», ТОВ «Весткомплектсервіс» здійснено позивачем на підставі первинних бухгалтерських документів, які відповідають вимогам законодавства.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою подальшого їх використання у господарській діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалами справи спростовується висновок податкового органу про порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», щодо безпідставного віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по виконанню договорів з ТОВ «Аметт», ТОВ «Зета Фін», ТОВ «Весткомплектсервіс», ТОВ «Фордінвестплюс», ТОВ «Модуль-Концепт», ТОВ «Скап Холдінгс», ТОВ «Контекст-сервіс», оскільки матеріалами справи підтверджується надання до перевірки податкових накладних, складених відповідно до вимог законодавства, а тому правомірним є включення позивачем до складу податкового кредиту сплачених сум податку на додану вартість у вартості послуг, отриманих від контрагентів.

Судами попередніх інстанцій вірно відхилено доводи відповідача щодо невизнання податкового кредиту по господарським операціям з ПП «Гаранбудінвест», оскільки відносно посадової особи ПП «Гаранбудінвест» ОСОБА_4 порушено кримінальні справи за ознаками злочину, передбаченого частиною другою ст. 205 Кримінального кодексу України та за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою ст. 212 Кримінального кодексу України.

Вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки норма частини четвертої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до відповідальності), а не щодо інших осіб.

Виконання умов договорів між позивачем та ПП «Гаранбудінвест» підтверджується податковими накладними, актами приймання виконаних робіт, зведеними кошторисами, договірними цінами, локальними кошторисами, розрахунками загальновиробничих витрат, підсумковими відомостями, довідками про вартість виконаних робіт, платіжними дорученнями.

Правомірність віднесення витрат по господарським операціям з ПП «Гаранбудінвест» до складу валових підтверджується розрахунковими документами.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судами встановлено, що між позивачем та ТОВ «С.К.М. Груп» в січні 2012 року укладено договір, виконання умов якого підтверджується податковими накладними, видатковою накладною, актом приймання-передачі робіт, рахунком-фактурою, проектами-замовленнями, платіжними дорученнями.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, яке постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області відхилити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 16.09.2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2013 року у справі № 806/2613/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук