Постанова № 41209093, 29.10.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2014 року Справа № 917/2450/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 у справі№ 917/2450/13 Господарського суду Полтавської області за позовомСуб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 доСуб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 пророзірвання договору оперативної оренди транспортного засобу

в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачаОСОБА_6- - відповідачане з'явився

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2013 року Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якій просив розірвати договір оренди транспортного засобу від 25.07.2007 (з урахуванням заяви від 06.02.2014, яка прийнята судом до розгляду, а.с.98).

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.02.2014 (суддя Іваницький О.Т.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 (головуючий Сіверін В.І., судді: Терещенко О.І., Медуниця О.Є.) позов задоволено повністю. Розірвано договір оперативної оренди транспортного засобу від 25.07.2007 з 01.06.2007, дати вказаної в акті прийому-передачі згідно з яким ТОВ ''Кроно-Україна'', повернула кран самохідний (на колісному ходу) моделі KRUPPKMK- 2025 DA53, випуску 1992 року, шасі № НОМЕР_1, колір оранжевий власнику - фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4. Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та припинити провадження у справі або прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_5 не погоджується із оскаржуваними судовими рішеннями в частині визначення дати з якої договір оренди від 25.07.2007 вважається розірваним.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи спір виник у зв'язку з тим, що відповідач, за посиланням позивача, без достатніх правових підстав ухиляється від припинення з ним договірних зобов'язань щодо оперативної оренди транспортного засобу (крану самохідного (на колісному ходу) моделі KRUPPKMK- 2025 DA53, випуску 1992 року, шасі № НОМЕР_1, колір оранжевий) та прийняття його з оренди.

Задовольняючи позов про розірвання договору оперативної оренди транспортного засобу від 25.07.2007, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач порушив умови цього договору в частині прийняття майна з оренди по закінченню дії договору оперативної оренди транспортного засобу № 11 від 26.06.2006. Судами також встановлено, що між відповідачем та ТОВ ''Кроно-Інвест-Харків'', правонаступником якого є ТОВ''Кроно-Україна' в період з 01.04.2007 по 01.06.2007 існували договірні відносини з оренди транспортного засобу, що є предметом спірного договору.

Колегія суддів вважає, що прийняті у справі судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд з наступних підстав.

В пунктах 3.11., 3.12. своєї постанови № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 Господарського процесуального кодексу з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.02.2014 позивачем було подано до суду заяву від 06.02.2014, в якій позивач фактично змінив предмет позову і просив суд розірвати договір оренди транспортного засобу від 25.07.2007 (а.с.98).

Прийнявши до розгляду зазначену заяву, суд не з'ясував чи подана вона до початку розгляду справи по суті і чи відповідає ця заява за формою і змістом вимогам статей 54, 57 Господарського процесуального кодексу України. Висновків з цього приводу текст судового рішення не містить.

Відповідно до резолютивної частини рішення суду першої інстанції (а.с.140-141) позов задоволено повністю. Розірвано договір оперативної оренди транспортного засобу від 25.07.2007 з 01.06.2007, дати вказаної в акті прийому-передачі згідно з яким ТОВ ''Кроно-Україна'', повернула кран самохідний (на колісному ходу) моделі KRUPPKMK-2025 DA53, випуску 1992 року, шасі № НОМЕР_1, колір оранжевий власнику - фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, з урахуванням заяви позивача від 06.02.2014, яка була прийнята судом до розгляду, позивач просив суд розірвати договір оренди транспортного засобу від 25.07.2007, укладений між Суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та Суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (а.с.98).

Таким чином, наведене свідчить про те, що суд першої інстанції задовольнив позовну вимогу про розірвання договору оперативної оренди транспортного засобу від 25.07.2007 з 01.06.2007, дати вказаної в акті приймання-передачі, яка позивачем не заявлялась.

Водночас право господарського суду вийти за межі позовних вимог передбачено пунктом другим статті 83 Господарського процесуального кодексу України, лише за умови наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони. Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які клопотання чи заяви заінтересованих сторін про вихід за межі позовних вимог.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави визнати рішення суду першої інстанції таким, що відповідає вимогам процесуального законодавства.

В свою чергу, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду, не виявив і виправив вказаних порушень. Постанова суду апеляційної інстанції не містить ніяких висновків з цього приводу.

У своїй касаційній скарзі касатор та позивач у відзиві на касаційну скаргу не погоджуються з висновками судів в частині визначення моменту з якого слід вважати договір розірваним. Відповідні доводи сторін заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 653 Цивільного кодексу України якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Згідно з частиною п'ятою статті 188 Господарського кодексу України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду. Тобто вказаною нормою передбачено можливість встановлення за рішенням суду іншого строку набрання чинності, а не надання зворотної сили розірванню договору.

З викладеного вбачається відсутність у господарського суду підстав при вирішенні спору про розірвання договору визнавати його припиненим з певного моменту до дня набрання чинності судовим рішенням у справі, оскільки це суперечить вимогам закону, які визначають наслідки розірвання договору.

В даному випадку, вирішуючи спір про розірвання договору оперативної оренди від 25.07.2007, суди попередніх інстанцій фактично визнали його розірваним до моменту його укладення, тобто з 01.06.2007, що призвело до порушення норм матеріального права.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (із змінами і доповненнями) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржені судові акти таким вимогам не відповідають.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Відповідно до пункту 3 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 20.02.2014 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 у справі № 917/2450/13 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова