Ухвала суду № 41202621, 28.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/2034/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Скрипка І.М. Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

У Х В А Л А

Іменем України

28 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі - Грабовській Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів в Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Галафарм» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів в Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Галафарм» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів в Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.11.2013 року №0002112300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду міста від 06 травня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 травня 2014 року та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні адміністративного позову. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно та не всебічно з'ясовано всі обставини справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів в Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 травня 2014 року - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Галафарм» не займалося та не займається страховою діяльністю, а, відповідно, і не отримує доходу від неї, у зв'язку із чим застосування до нього положень підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є безпідставним. Суд встановив, що факт надання послуг, оплати їх вартості, використання у господарській діяльності позивача підтверджується документально; надані товариством «Галафарм» докази є переконливими для твердження про реальність господарських операцій.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з наявних матеріалів справи, відповідачем у період з 29 серпня по 9 жовтня 2013 року проведено документальну планову виїзну перевірку діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено Акт № 269/10-13-22-01-121/30886474 від 6 листопада 2013 року.

В Акті перевірки зафіксовано, що товариством порушено, зокрема, вимоги підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», пункту 138.1 підпункту 138.5.1, пункту 138.5 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим констатовано заниження податку на прибуток на суму 8 332 000 грн.

На підставі Акта перевірки 21 листопада 2013 року прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0002112300 та визначено грошове зобов'язання із податку на прибуток підприємств за основним платежем - 8332000 грн. і штрафні санкції у сумі 1191001 грн.

Вважаючи, вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Обговорюючи правомірність вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Зі змісту Акта перевірки та пояснень представників позивача вбачається, що приводом для перевірки та підставою твердження про нікчемність угод стали опосередковані дані про укладення контрагентами позивача договорів страхування та перестрахування не спрямованих на реальне настання наслідків, зокрема Акт ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 19 липня 2013 року №445/2250/30303336 з питань дотримання ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року та Акт Бориспільської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Київській області від 22 липня 2013 року №28/22-1/32704920 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Сяйво».

Водночас, згідно статутних документів, Товариство з обмеженою відповідальністю «Галафарм» є юридичною особою, зареєстроване Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області 28 квітня 2000 року, перебуває на податковому обліку у ДПІ в Києво-Святошинському районі (т.1 а.с.27-39), тобто є суб'єктом підприємницької діяльності.

Основними видами діяльності підприємства є: оптова торгівля фармацевтичними товарами; роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля медичними й ортопедичними товарами в спеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними принадлежностями в спеціалізованих магазинах; консультування з питань інформатизації; інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення (т.1 а.с.37).

Також, рішенням Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров'я України №371 від 11 жовтня 2010 року товариству «Галафарм» видано ліцензію №500844 на оптову та роздрібну торгівлю лікарськими засобами.

У період, за який проводилась перевірка діяльності позивача, останній перебував у договірних відносинах із страховими компаніями «Прогрес-Фонд» та «Сяйво», згідно ідентичних за умовами генеральних договорів добровільного страхування майна.

Так, згідно умов Генерального договору добровільного страхування майна №ПФ1001/37-320 від 1 жовтня 2007 року (т.1 а.с.121-126) Страховик (ЗАТ «Прогрес-Фонд») зобов'язується за обумовлену плату (страховий платіж, страхову премію) при настанні передбаченої договором страхової події (страхового випадку) відшкодувати Страхувальнику (ТОВ «Галафарм») завдані внаслідок цієї події збитки (страхове відшкодування) в межах визначеної страхової суми. Предметом договору є майнові інтереси Страхувальника, а саме: медичні препарати, які знаходяться за адресою - місто Київ, вул. Магнітогорська, 1; вигодонабувачем за цим договором є Страхувальник.

Страховими випадками за таким договором є збитки Страхувальника в результаті пошкодження або загибелі майна внаслідок двох груп ризиків: 1) пожежі; стихійного лиха; 2) вибуху парових котлів, газопроводів, машин; аварії водопровідної, каналізаційної чи опалювальної системи, а також системи пожежогасіння; протиправних дій третіх осіб; пошкодження або знищення майна внаслідок падіння льоду, дерев, стовпів, іншого майна, астероїдів, інших небесних тіл, космічних апаратів, пілотуємих апаратів.

Страховий тариф складає 2,5 % від страхової суми, яка визначена додатковою угодою, по кожній із груп ризиків.

В останній робочий день поточного місяця за реально здійсненим страхуванням майна в поточному місяці Страхувальником складається акт, що підтверджує його вартість та розрахований страховий платіж.

На підтвердження виконання вказаного договору в матеріалах справи містяться належним чином засвідчені копії таких документів:

- додаткові угоди, в яких передбачено перелік ризиків, загальну страхову суму, страховий тариф, загальний страховий платіж, строк страхування (т.1 а.с.141,143,145,147,149,151,153,155,157,159,161,163,165,167,169,171,172,174,176,178);

- акти виконаних робіт до кожної із додаткових угод, складені в останній робочий день поточного місяця з відомостями про виконання зобов'язань та перераховані суми коштів (т.1 а.с142,144,146,148,150,152,154,156,158,160,162,164,166,168,173,175,177,179);

- платіжні доручення на підтвердження перерахування коштів на рахунок товариства «Прогрес-Фонд» за відповідні послуги (т.2 а.с.78-159).

Також наявна картка рахунку 68.5.1 за період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року по контрагенту «Прогрес-Фонд» (т.2 а.с.228-233) на засвідчення відображення операцій із страхування у бухгалтерському обліку позивача.

ТОВ «Галафарм» перед підписанням згаданого договору, з метою запобігання укладенню правочину із недобросовісним суб'єктом господарювання, учинило низку дій щодо перевірки правосуб'єктності та добросовісності страхової компанії «Прогрес-Фонд», зокрема, отримало копію свідоцтва про реєстрацію юридичною особою, копію свідоцтва про реєстрацію, як фінансової установи, копії ліцензій на страхову діяльність, копію довідки з ЄДРПОУ, витяг із Статуту, копію протоколу загальних зборів акціонерів (т.1 а.с.132-140). Подано і витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо такого контрагента станом на 1 жовтня 2007 року та на 19 березня 2014 року (т.1 а.с.128-131).

Відповідно до листа №1104/08 від 11.04.2014 року Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Прогрес-Фонд», із печаткою та за підписом Голови Правління страхової компанії Рульова І.О., останнім підтверджено перебування Страхової компанії «Прогрес-фонд» у договірних відносинах із ТОВ «Галафарм» з питань страхування у період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року, (т.3 а.с.19-21). До того ж, перераховано усі додаткові угоди між такими контрагентами у вказаний період та додано таблицю взаєморозрахунків, із зазначенням підстав проведення оплати та відомостей про перерахування коштів (т.3 а.с.22-23).

Крім того, зі змісту Акту планової інспекції Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» з питань дотримання вимог чинного законодавства щодо запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом або фінансування тероризму від 21 вересня 2012 року №12/13-8/ФМ, убачається, що порушень вказаного законодавства виявлено не було (т.3 а.с.27-31).

Крім того, 3 травня 2012 року позивач уклав Генеральний договір добровільного страхування майна №0503/20-И із Товариством з додатковою відповідальністю «Страховою компанією «Сяйво» (т.1 а.с.180-186), як вже зазначалося, із аналогічними умовами, як і з попереднім контрагентом.

На підтвердження виконання його умов в матеріалах справи містяться належним чином завірені копії таких документів:

- додаткові угоди (т.1 а.с.204,206,209,211,213,216), в яких передбачено перелік ризиків, загальну страхову суму, страховий тариф, загальний страховий платіж, строк страхування;

- акти виконаних робіт до кожної із додаткових угод із відомостями про виконані зобов'язання (т.1 а.с.205,207,208,210,212,214,215,217);

- платіжні доручення на підтвердження перерахування коштів на рахунок ТДВ «Страхова компанія «Сяйво» (т.2 а.с.78-159).

На засвідчення відображення таких операцій у бухгалтерському обліку ТОВ «Галафарм» надано картку рахунку 68.5.1 за період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року по контрагенту ТДВ «Страхова компанія «Сяйво» (т.2 а.с.234-235).

В матеріалах справи на підтвердження перевірки позивачем свого контрагента на предмет добросовісності, містяться: Статут Страхової компанії «Сяйво», копія Свідоцтва про реєстрацію, як фінансової установи, копії ліцензій на страхову діяльність, копію довідки з ЄДРПОУ, витяг із протоколу загальних зборів, наказ про вступ на посаду директора (т.1 а.с.192-203). Також витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо такого контрагента станом на 1 травня 2012 року та на 19 березня 2014 року (т.1 а.с.187-190).

Крім того, ТДВ «Страхова компанія «Сяйво», листом від 11.04.2014 року №1106/01 підтверджено перебування цієї страхової компанії у договірних відносинах із позивачем з питань страхування у період з 3 травня 2012 року по 31 грудня 2012 року, із печаткою та за підписом директора такої страхової компанії Раю В. (т.3 а.с.24-26). Також у листі перераховано усі додаткові угоди між цими контрагентами у вказаний період та акти виконаних робіт, вказано про отримання страхових платежів від ТОВ «Галафарм» у повному обсязі, додано таблицю із відображенням взаєморозрахунків та їх підстав (т.3 а.с.24-25).

Крім того, згідно висновків Акту планової виїзної перевірки Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Сяйво» з питань дотримання вимог чинного законодавства щодо запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом або фінансування тероризму від 21 лютого 2013 року №3-13/7-ФМ, порушень відповідного законодавства виявлено не було (т.3 а.с.27-31).

На підтвердження відображення операцій позивача із страховими компаніями «Сяйво» та «Прогрес-Фонд» у податковій звітності, в матеріалах справи містяться примірники декларацій із податку на прибуток за період з 2010 року по 2012 рік із доказами їх прийняття податковим органом (т.2 а.с.189-227).

1 березні 2010 року ТОВ «Галафарм» укладено договір оренди нежитлового приміщення із ТОВ «Суфор», за умовами якого позивач отримав у користування нежитлові приміщення загальною площею 3772,60 кв. м. у місті Києві по вул. Магнітогорській, 1 з метою розташування в ньому оптового аптечного складу для зберігання лікарських засобів та офісних приміщень (т.2 а.с.59-62). При цьому, у додатку №1 від 5 березня 2010 року до такого договору на позивача орендодавцем покладено обов'язок страхування товару ТОВ «Галафарм», який підлягає зберіганню у орендованому приміщенні від ризиків пошкодження внаслідок стихійних явищ техногенного характеру та аварій інженерних комунікацій у відповідному приміщенні, перелік яких деталізовано у додатку №1 (т.2 а.с.64). 1 березня 2010 року складено акт прийому-передачі приміщення (т.2 а.с.63).

Крім того, 5 грудня 2011 року із вказаним контрагентом укладено договір суборенди приміщення (площею 2588,90 кв. м. - т.2 а.с.65-68), у додатку №1 до якого знову ж таки встановлено аналогічний обов'язок щодо страхування товару (т.2 а.с.70).

Крім того, судом першої інстанції, зважаючи на розмір витрат на страхування майна за період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року (зокрема, загальний страховий платіж у сумі 10600000 грн. по договору з ТДВ «Страхова компанія «Сяйво», а також 24600000 грн. у взаємовідносинах із ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд»), витребовувалось у позивача докази наявності ділової мети та співрозмірності витрат товариства «Галафарм» за договорами страхування із ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Сяйво».

Так, в матеріалах справи містяться звіти про фінансові результати за 2010-2012 роки (т.3 а.с.43-59), копії балансу станом на 1 жовтня 2010 року, 1 січня 2011 року, 31 березня 2011 року, 30 червня 2011 року, 30 вересня 2011 року, 31 грудня 2011 року, 1 січня 2012 року, 31 березня 2012 року, 30 червня 2012 року, 30 вересня 2012 року (т.3 а.с.60-79), які підтверджують доводи представників позивача про те, що, у досліджуваний період, середньозважені оборотні активи підприємства складали 73000000 грн., середньомісячний дохід був на рівні 33000000 грн., а середній щомісячний залишок товарів на складі становив 39000000 грн.

Крім того, з витягу із журналу-ордеру та відомості по рахунку 66.1 щодо розрахунків по заробітній платі (т.3 а.с.80) видно, що середньомісячний фонд оплати праці у відповідний період складав 220000 грн., а середньорічна кількість найманих працівників - 150 осіб.

Також, у Акті перевірки позивача конкретизовано факти імпорту та експорту лікарських засобів у значних обсягах (т.1 а.с.96-99).

Як вбачається з Акта перевірки, позивачем надавались посадовим особам Інспекції вищевказані первинні документи товариства «Галафарм» по операціям із страховими компаніями «Прогрес-Фонд» та «Сяйво». При цьому, податковий орган у ході перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містили такі первинні документи, як і не зазначав недоліків у їх оформленні.

Так, за правилами статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

За визначенням підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати у розумінні цього кодексу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником).

До складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно із підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 цього Кодексу.

За нормами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У силу підпункту 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються, зокрема, такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб. Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв'язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.

За приписами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

До 1 квітня 2011 року спірні відносини регулювалися Законом «Про оподаткування прибутку підприємств», за положеннями статті 3 якого об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

За змістом статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу визначаються, як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До їх складу включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Однак, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а також витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

У підпункті 5.4.6 пункту 5.4 цього ж Закону закріплено, що до складу валових витрат підприємства включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб. Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання. Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року.

Як убачається з висновку Акту перевірки та зі змісту податкового повідомлення-рішення відповідач встановив порушення позивачем саме підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств».

Зокрема, за приписами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону дохід від страхової діяльності юридичних осіб - резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 цього Закону, та оподатковується: за ставкою 0 відсотків - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів, визначених пунктом 1.37 та пунктом 1.42 статті 1 цього Закону; за ставкою 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування. Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Разом із тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податковий орган не обґрунтував, яким чином така норма закону стосується діяльності позивача, з урахуванням того, що ТОВ «Галафарм» не займалося та не займається страховою діяльністю, а, відповідно, і не отримує доходу від неї. Відтак є вірним висновок суду першої інстанції про те, що застосування до позивача положень підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є безпідставним.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій визначено первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та підтверджують їх здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні»).

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток.

Таким чином, право на формування валових витрат виникає у платника податків за сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів/послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання.

З метою встановлення факту здійснення господарських операцій судом з'ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарських операцій; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій; зв'язок між фактом придбання послуг і господарською діяльністю платника податку; наявність належно оформлених первинних документів.

Обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення податкового законодавства є персоніфікованими. Визначення податкових зобов'язань платнику податків не може ставитись у пряму залежність від виконання податкових обов'язків його контрагентами. Тобто саме по собі порушення податкового законодавства контрагентами підприємства, у разі дотримання останнім його вимог, не тягне негативних наслідків для такого підприємства.

Крім того, факт визнання правочину нікчемним (недійсним) має наслідком застосування негативних наслідків за цивільним законодавством, а не донарахування податкових зобов'язань.

Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно ч. 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом.

Крім того, згідно постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову н цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається ні нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися па відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину і повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК Україні вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемною правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства посилаючись на їх нікчемність.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідачем не прийнято до уваги принцип презумпції правомірності правочину, визначеного на законодавчому рівні ст. 204 ЦК України.

Крім того, в силу положень ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідного рішення суду про визнання недійсними правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, матеріали справи не містять.

У свою чергу органи державної податкової служби не наділені повноваженнями визнавати нікчемними правочини, укладені між суб'єктами господарювання та роботи відповідні висновки в актах перевірок.

Водночас наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції та навпаки.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення податку на прибуток; валові витрати вважаються сформованими правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на такі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Податкове повідомлення-рішення, на підставі якого визначається податкове зобов'язання платника податків, повинно прийматися податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин його господарської діяльності, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

З дослідженого Акта перевірки позивача убачається, що посадові особи Інспекції безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили, а відобразили в Акті перевірки лише суб'єктивні думки посадових осіб інших податкових органів щодо контрагентів позивача.

Крім того, судом першої інстанції вірно враховано вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент вчинення та виконання господарських договорів ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» та ТДВ «Страхова компанія «Сяйво» були належним чином зареєстрованими юридичними особами, мали право укладати правочини та право здійснювати страхову діяльність.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що факт надання послуг, оплати їх вартості, використання у господарській діяльності позивача підтверджується документально; надані товариством «Галафарм» докази є переконливими для твердження про реальність господарських операцій.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом не було надано жодного доказу нереальності операцій між позивачем та його контрагентами. Не надано таких доказів і під час розгляду справи апеляційним судом.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів в Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 травня 2014 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів в Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 травня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Є.Пилипенко

Судді Я.Б. Глущенко

С.Б. Шелест

.

Головуючий суддя Пилипенко О.Є.

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.