Ухвала суду № 41202154, 21.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

21 жовтня 2014 рокусправа № 804/13102/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.

суддів: Іванова С.М. Чабаненко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року у справі № 804/13102/13-а за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0014861703 від 20.09.2013 року, прийняте Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на підставі Акту від 29 серпня 2013 року № 391/71/04-03-17-03-26/НОМЕР_2, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 124 404, 00 грн., з яких 82 936, 00 грн. - основний платіж, 41 468,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Дніпродзержинська об'єднана державної податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги доводи відповідача про нікчемність договорів позивача з його контрагентом, що укладені без мети настання реальних наслідків. Так, TOB СУРП "Вектор-М" здійснювало діяльність спрямовану на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, а саме: на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди при ймовірному продажу товарів (надання послуг). ТОВ СУРП "Вектор М" є посередником при придбанні та подальшій реалізації продукції (робіт, послуг). Так як перевірка проводилась на підставі аналізу звітності, а саме: АРМ "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" можливими отримувачами вигоди є контрагенти - покупці наведені в Додатку 5 згідно АІС "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між сумами податкових зобов'язань та/або податкового кредиту з податку на додану вартість", в тому числі Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 на суму податку на додану вартість (ПДВ) у січні 2013 року - 82 935, 82 грн.

Сторони, належним чином повідомлені про день, місце і час розгляду апеляційної скарги, доказом чого є повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, у судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

У відповідності до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, у період з 19 серпня 2013 року по 23 серпня 2013 року Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією м. Дніпродзержинська Головного управління Міндоходів Дніпропетровської області було здійснено документальну позапланову невиїзну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з Товариства з обмеженою відповідальністю СУРП "Вектор-М" за січень 2013 року. Хід та результати проведеної перевірки були зафіксовані в Акті від 29 серпня 2013 року № 391/71/04/-03-17-03-26/НОМЕР_2 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відпоідальністю СУРП "Вектор-М" . Листом від 23 липня 2013 року за № 1150/13 від відповідача на адресу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшов письмовий запит "Про надання документів та письмових пояснень" на підставі пп. 16.1.5 п. 16.1 ст. 16, пп. 20.1.4, 20.1.6 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України. У відповідь на даний письмовий запит 29 липня 2013 року позивачем були надані належні первинні документи та письмові пояснення, а саме: податкові накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, розрахунки коригувань, акти здачі-прийняття робіт, договори між Фізичною особо-підприємцем ОСОБА_1 та постачальниками (покупцями), специфікації до договорів, акти прийому - передачі нежитлових приміщень, договорів. За результатами проведеної перевірки податковою інспекцією були зроблені висновки щодо встановлених порушень вимог чинного законодавства, а саме: п. 198.2 ст.198, п. 198.6 ст. 198, абз. б) п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим податковий кредит Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було сформовано за рахунок взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю СУРП "Вектор-М" за січень 2013 року у розмірі 82 935, 82 грн., який підлягає зменшенню шляхом виключення зі складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у розмірі 82 935, 82 грн., в т.ч. за січень 2013 року - 82 935, 82 грн. та донараховано ПДВ - 82 935, 82 грн. за січень 2013 року. З урахуванням висновків акту перевірки відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0014861703 від 20 вересня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 124 404, 00 грн., з яких 82 936, 00 грн. - основний платіж, 41 468, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи). У висновку Акту від 08 квітня 2013 року № 416/22.5-10/24829234 визначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю СУРП "Вектор-М", здійснювало діяльність спрямовану на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, а саме: на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди при "ймовірному" продажу товарів (надання послуг); встановлена відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю СУРП "Вектор-М" факту реального вчинення господарських операцій за січень 2013 року, а також необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутнього персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у позивача були все передбачені податковим законодавством підстави для належного формування податкового кредиту та віднесення відповідних сум податку на додану вартість до складу такого податкового кредиту за результатами проведених господарських операцій з контрагентами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками та зазначає наступне.

Відповідно до п.п.139.1.1. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Відповідно до п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку:

-з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відтак, право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товару (послуг), до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання в разі фактичного придбання товару (послуг), наявності первинних документів.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2012 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю спільним українсько-російським підприємством "Вектор-М" було укладено договір № 0108/А12, відповідно до якого Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було придбано автопослуги у ТОВ СУРП "Вектор-М" (з 28.05.2013 року - ПП "Апплікат") на суму 497 614, 92 грн. в т.ч. ПДВ - 82 935, 82 грн.

02.01.2013 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Запорізький комбінат будматеріалів" (далі - ПАТ "Запорізький комбінат будматеріалів") було укладено договір поставки № 010113, відповідно до умов якого Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зобов'язувався передати у власність покупцю - ПАТ "Запорізький комбінат будматеріалів" товар, а покупець в свою чергу прийняти цей товар та оплатити його в порядку, визначеному даним договором. Товар - є камінь вапняковий технологічний фр. 40-80 мм. Відповідні специфікації також передбачені до даного договору.

Реальність проведених господарських операцій щодо надання послуг за вищевказаними договорами позивач підтвердив наданими копіями первинних документів, а саме: видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт, довіреністю, що отримані від покупців, залізничними накладними, актами здачі-прийняття робіт, актами прийому-передачі нежитлових приміщень, копіями договорів, додатковими угодами до договорів, специфікацією до договорів.

Крім того ,колегія суддів зазначає, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни контрагентами платника податків. Також не є підставою для визнання нереальними господарських операцій, проведених контрагентом з платником податків в разі припинення такого контрагента після проведення господарської операції або анулювання його податкового статусу. Адже зазначені обставини ніяким чином не позбавляють платника податків права на віднесення сплачених ним сум податку на додану вартість до податкового кредиту, тим більше, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 виконало всі передбачені законом умови для цього та має відповідне документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ст.ст. 46 - 49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб. У тому числі на його контрагентів.

Щодо посилань відповідача на вчинення позивачем правочинів, які не спрямовані на настання реальних наслідків, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Так, законом не передбачена можливість визначення податковим органом правочину нікчемним під час проведення перевірки суб'єкта господарювання на підставі припущень, що відповідні господарські операції проведені з певними контрагентами було здійснено без наміру створення правових наслідків. Адже, в окремому випадку, факт недійсності правочину може бути встановлено рішенням суду. Крім того, відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. При цьому фіктивним правочином є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Натомість відповідачем не були надані відповідні судові рішення щодо визнання, укладених правочинів недійсними.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення не допущено порушень норм матеріального і процесуального права, а викладені в ньому висновки відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року у справі № 804/13102/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її тексту у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: А.В. Шлай

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко