Постанова № 41201962, 16.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2014 року

справа № 811/2601/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року у справі №811/2601/13-а за позовом приватного підприємства «Еллада» до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Еллада» (далі - ПП «Еллада») 8 серпня 2013 року звернулось до суду з позовом до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області, згідно якого, просить скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 21.05.2013 року №0000580227, №0000570227.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача щодо відсутності реальності господарських операцій проведених позивачем з ПП «Укрремторг-2000», викладені у акті №56/22-7/32265612 від 25 квітня 2013 року (далі - акт перевірки), на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі зазначає про відсутність факту отримання позивачем товару по ланцюгу постачання від ПП «Укрремторг-2000». Стверджує, що позивачем на підставі виданих податкових накладних ПП «Укрремторг-2000» незаконно віднесено до податкового кредиту суму ПДВ та безпідставно включено до валових витрат вартість отриманого товару від контрагента, оскільки ПП «Укрремторг-2000» має ознаки фіктивності у нього відсутні основні фонди для ведення основного виду діяльності. Посилається на нікчемність вказаного правочину.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Укрремторг-2000» за період з 01.06.2012 року по 30.06.2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №56/22-7/32265612 від 25 квітня 2013 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем положень:

п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (ряд. 19) по взаємовідносинах з ПП «Укрремторг-2000» за період з 01.06.2012 року по 30.06.2012 року на суму 21 800,00 грн;

п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138 та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток за 1 півріччя 2012 року на загальну суму 22 890,00 грн.

Згідно вказаного акта відповідач дійшов висновку про те, що позивачем до податкового кредиту включено суму податку на додану вартість у зв’язку з придбанням товару у ПП «Укрремторг-2000» на підставі нікчемного правочину.

Позиція податкового органу про недійсність правочинів ґрунтується на висновках акта перевірки ПП «Укрремторг-200» (а.с.78-87).

На підставі акта перевірки відповідачем 21.05.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0000580227 яким позивачу зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 21 800,00 грн. (а.с. 23);

№0000570227 яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за основним платежем податок на прибуток у розмірі 22 890,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 5 723,00 грн. (а.с. 24).

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Згідно з пунктами 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пунктом 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: амортизація виробничих основних засобів та нематеріальних активів безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі – ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що між ПП "Укрремторг-2000" (продавець) та позивачем (покупець) укладено договір №28-05-12 від 28 травня 2012 року та специфікації до нього (а.с. 38-39,40-43).

При цьому, з врахуванням положень п.п.1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення зазначеного правочину за наявності доказів які підтверджують зазначені обставини, а саме: видаткової накладної (а.с.44), платіжних доручень (а.с.47,50), паспортів на товар з відміткою контрагента ПП "Укрремторг-2000" (а.с. 105-143).

ПП "Укрремторг-2000" виписано позивачу податкові накладні за червень 2012 року на загальну суму ПДВ 21799,98 грн., які відповідають вимогам статті 201 Податкового кодексу України (а.с. 45,48).

Згідно умов договору (4.2 ) поставка товару здійснювалась за правилами Інкотермс в редакції 2010 року продавцем, який разом з товаром направляв на адресу позивача накладну в двох екземплярах, оригінал податкової накладної та паспорт на товар.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій позивача з ПП «Укремторг-2000», за наслідками яких сформовано валові витрати та спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості.

Крім того, при визнанні договорів нікчемними податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов’язку не виконав.

Між тим, суд першої інстанції при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, в порушення ч.1 ст. 94 КАС України, безпідставно дійшов висновку про необхідність стягнення судових витрат саме із рахунку суб’єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи те, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку та правильно по суті вирішив справу, але із помилковим застосуванням норм процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції змінити шляхом викладення абзацу четвертого її резолютивної частини в новій редакції, в іншій частині постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 198, статтями 205, 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області - залишити без задоволення

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року у справі № 811/2542/13-а - змінити, виклавши абзац четвертий її резолютивної частини в наступній редакції.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Еллада» судовий збір у розмірі 504 (п’ятсот чотири) грн. 13 грн.

В іншій частині постанову суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений 20 жовтня 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко