Постанова № 41201656, 02.11.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2014 року Справа № 922/2019/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Потапенко В.І., суддя Пушай В.І.

при секретарі Крупі О..О.

за участю представників:

позивача-Пономаренка О.О., довіреність № 15 /663 від 19.06.2014 р., Онуфрієнка Ю.В., довіреність № 15/1853 від 24.10.2014 р.;

1-го відповідача -Ващика В.О., довіреність № 197 від 27.02.2014 р. ;

2-го відповідача - Зозулі О.М., довіреність б/н від 01.08.2014 р. ;

3-ї особи (Міністерства оборони України) - Фівкіна П.М., довіреність № 220/425/д від 15.05.2014 р. ;

3-ї особи (Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова Міністерства оборони України) -не з'явився ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2794Х/3 ) на рішення господарського суду Харківської області від 13 серпня 2014 року у справі № 922/2019/14

за позовом Державного підприємства "Балаклійський ремонтний завод", м. Балаклія Харківської області

до 1. Військової частини А1352, м. Балаклія Харківської області

2.Центр обліку надлишкового військового майна Збройних сил України.

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Міністерство оборони України, м. Київ

2. Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова Міністерства оборони України, м. Харків

про зобов"язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Державне підприємство "Балаклійський ремонтний завод", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Військової частини А 1352, в якій просить суд зобов'язати Військову частину А 1352 звільнити та привести до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, земельну ділянку площею 1,749 га, яка розташована в м. Балаклія, вул. Стадіонна, 1 на території Балаклійської міської ради Балаклійського району Харківської області.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 травня 2014 року прийнято позовну заяву Державного підприємства "Балаклійський ремонтний завод" до розгляду та порушено провадження у справі № 922/2019/14 та призначено її до розгляду .

Ухвалою суду господарського суду Харківської області від 02 липня 2014 року у справі № 922/2019/14 залучено до участі у справі в якості другого відповідача Центр обліку надлишкового військового майна Збройних сил України, залучено до участі у справі №922/2019/14 треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова Міністерства оборони України та Міністерство оборони України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13 серпня 2014 року у справі № 922/2019/14 (суддя Сальнікова Г.І.) провадження у справі за позовом Державного підприємства "Балаклійський ремонтний завод" до Центру обліку надлишкового військового майна Збройних сил України припинено.

У задоволенні позову відмовлено.

Позивач, Державне підприємство "Балаклійський ремонтний завод" із вказаним рішенням не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність викладених в рішенні суду висновків, обставинам справи та порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на безпідставність висновків господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог через те, що військове майно на спірній земельній ділянці повинно перебувати на бухгалерському обліку позивача, а тому знаходиться правомірно, а земельна ділянка не обліковується за Міністерством оборони України.

При цьому апелянт вказує на те, що з моменту передачі Державного підприємства «Балаклійський ремонтний завод» до сфери управління Державного концерну «Укроборонпром», зазначене військове майно, що знаходиться на спірній земельній ділянці не може бути закріплене за підприємством, так як з цього моменту воно не входить до сфери управління Міністерства оборони України та відповідачем не надано доказів щодо знаходження на спірній земельній ділянці саме того майна, яке, як він посилається, було закріплено за позивачем .

Також апелянт зазначає, що під час передачі Державного підприємства «Балаклійський ремонтний завод» до сфери управління Державного концерну «Укроборонпром» за актом передачі були також передані зі сфери управління Міністерства оборони України земельні ділянки, на яких знаходиться майно підприємства, в тому числі і спірна ділянка. Вказує на те, що факт знаходження військового майна, закріпленого за 1-м відповідачем на цій ділянці підтверджується останнім у його відповіді на претензію позивача та актом обстеження частини території Державного підприємства «Балаклійський ремонтний завод», тоді як правові підстав для використання 1-м відповідачем цієї ділянки відсутні.

Представники позивача в судовому засіданні підтримують апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечує, вважає викладені в ній доводи неправомірними та необґрунтованими.

Вказує зокрема на те, що відповідно до складених згідно з чинним законодавством та законодавством, що діяло на час спірних правовідносин первинних облікових документів, майно, що зберігається на спірній земельній ділянці є військовим та повинно перебувати на бухгалтерському обліку позивача, а тому його знаходження на вказаній ділянці є правомірним.

Також зазначає, що враховуючи вимоги статті 141 Кодексу України про працю, у зв'язку з чим, що керівництво позивача, як сторона, яка повинна здавати майно, так і керівництво Центру обліку надлишкового військового майна Збройних сил України Департаменту відчуження військового майна Міністерства оборони України, як розпорядник майна, не вживали заходів щодо збереження військового майна на спірній земельній ділянці, відповідач вимушений здійснювати його охорону.При цьому відповідач вказує на те, що здійснення ним озброєної охорони військового майна на спірній земельній ділянці не є підставою для оприбуткування та перебування цього майна на його бухгалтерському обліку , у зв'язку з чим не має жодних повноважень щодо розпорядження ним , в тому чіслі і переміщувати його зі спірної земельної ділянки до того часу, поки не будуть проведені відповідні господарські операції з прийому-передачі від позивача до відповідача.майна.

Окрім цього відповідач вказує на те, що право Міністерства оборони України щодо використання спірної земельної ділянки не припинялось на підставах, що визначені п.п.»а» ч. 1 статті 141, ч. 3 статті 142 Земельного кодексу України.

Представник Міністерства оборони України в судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Зазначає на безпідставність доводів апеляційної скарги щодо того, що з моменту передачі позивача -Державного підприємства "Балаклійський ремонтний завод" зі сфери управління Міністерства оборони України до сфери управління Державного концерну "Укроборонпром", військове майно, яке отримав позивач під час перебування у сфері управління Міністерства оборони України не може бути за ним закріплене.Зазначає при цьому, що відповідно до нормативно-правових актів Міністерства оборони України, чинність яких поширювалась і на позивача на час перебування його у сфері управління Міноборони, військове майно, в тому числі і військова техніка і озброєння, що зберігається на спірній земельній ділянці повинно передаватись за первинними документами оперативного обліку надлишкового та списаного військового майна, який не є бухгалтерським обліком в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", тоді як відповідні первинні документи оперативного обліку щодо передачі вказаного майна від позивачу 1-му відповідачу відсутні.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скраги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представників сторін та присутніх третіх осіб , повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

В обгрунутвання позовних вимог Державне підприємство «Балаклійський ремонтний завод» посилається на те, що спірна земельна ділянка площею 1,749 га, яка розташована в м. Балаклія, вул. Стадіонна, 1 на території Балаклійської міської ради Балаклійського району Харківської області належить йому на праві постійного користування згідно з актом І ХР № 001646 від 03.12.1998 р. , але на даний час на цій ділянці розміщено майно, яке йому не належить, ділянка огорожена колючим дротом та знаходиться під цілодобовою охороною воєнізованої охорони військової частини А 1352 (відповідача),у зв'язку з чим у працівників підприємства позивача відсутнй доступ до вказаної ділянці.

При цьому позивач зазначає, що у відповідача відсутні жодні правові підстави для користування спірною земельною ділянкою, а тому вказані дії з його боку є самовільним зайняттям цієї земельної ділянки, у зв'язку з чим просив суд зобов'язати відповідача її звільнити з приведенням до придатного для використання за цільовим призначенням стану на підставі положень статті 212 Земельного кодексу України.

Статтею 1 Закону України»Про державний контроль за використанням та охороною земель» передбачено, що самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно зі статтею 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.Згідо зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Позивачем не надано та з матеріалів справи не вбачається доказів використання спірної земельної ділянки відповідачами, зокрема розміщення належного їм майна на цій ділянці.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено господарським судом першої інстанції, на підставі наказу Міністра оборони України від 23.10.2006 р. № 617 "Про перетворення казенного підприємства Міністерства оборони України "Балаклійський ремонтний завод" в Державне підприємство "Балаклійський ремонтний завод" та затвердження його Статуту" Казенне підприємство "Балаклійський ремонтний завод" перетворено на Державне підприємство "Балаклійський ремонтний завод".

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 р. № 1221 та Переліку державних підприємств, що включені до складу Державного концерну "Укроборонпром", який додається до цієї постанови, утворено Державний концерн "Укроборонпром" (Укроборонпром), до складу якого було включено Державне підприємство "Балаклійський ремонтний завод" (код ЄДРПОУ 08252623).

Наказом Укроборонпрому від 11.11.2011 р. № 134 "Про утворення комісій з питань передачі підприємств зі сфери управління Міністерства оборони України в управління Державного концерну "Укроборонпром" було створено відповідну комісію для передачі визначених підприємств, в тому числі Державного підприємства "Балаклійський ремонтний завод" (код ЄДРПОУ 08252623), зі сфери управління Міністерства оборони України в управління Укроборонпрому.

У відповідності до акту цієї комісії, який було затверджено Генеральним директором Укроборонпрому Саламатіним Д.А. 12.12.2011 р. (Акт від 12.12.2011 р.), Державне підприємство "Балаклійський ремонтний завод" та його фонди передано зі сфери управління Міністерства оборони України в управління Укроборонпрому.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Частиною 2 вказаного Закону передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Статтею 4 Закону України «Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» Державний концерн «Укроборонпром» є уповноваженим суб'єктом господарювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі.Учасники Концерну не перебувають в управлінні органів виконавчої влади.

Отже, до 11.12.2011 р. позивач перебував у сфері управління Міністерства оборони України, а з 12.12.2011 р. і до теперішнього часу перебуває у сфері управління Державного концерну «Укроборонпром», і як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців здійснює основний вид економічної діяльності - діяльність у сфері оборони.

В період перебування позивача у сфері управління Міністерства оборони України його діяльність також регулювалася і нормативно-правовими актами Міністерства оборони України.

Згідно зі статтями 9,14 Закону України «Про Збройні сили України» -земля, води, інші природні ресурси , а також майно ,закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та торганізаціями Збройних сил України, є державною власністю і належить їх на праві оперативного управління.

Так відповідно до статрті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку ( 1282-2002-п, 1225-2000-п ),що визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок прийняття, ведення оперативного обліку надлишкового та списаного військового майна Збройних Сил України врегульовано Інструкцією про порядок передачі та ведення обліку надлишкового та списаного військового майна Збройних Сил України (крім стрілецької зброї, боєприпасів та нерухомого майна), затвердженою наказом Міністра оборони України від 07.06.2006 р. № 323 (Інструкція № 323), до якої наказом Міністра оборони України від 15.11.2008 р. № 554 "Про внесення змін до наказу Міністра оборони України від 07.06.2006 № 323" (Наказ № 554) та наказом Міністра оборони України від 19.01.2010 р. № 16 "Про затвердження змін до Інструкції про порядок передачі та ведення обліку надлишкового та списаного військового майна Збройних Сил України (крім стрілецької зброї, боєприпасів)" (Наказ № 16) були внесені зміни.

Згідно з цими нормативно-правових актів Міністерства оборони України оперативний облік військового майна - облік військового майна на підставі донесень та звітів, періодичність подання яких установлюється відповідно до Табеля термінових донесень Генерального штабу Збройних Сил України, затвердженого директивою начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 29 вересня 1998 року № ДГШ - 013 зі змінами та доповненнями (абзац 6 пункту 1.1. Інструкції № 323); ведення оперативного обліку надлишкового та списаного військового майна (крім стрілецької зброї, боєприпасів) і видача нарядів на його вилучення покладається на Центр (пункт 1.2. Інструкції № 323 в редакції Наказу № 554); ведення оперативного обліку надлишкового та списаного військового майна, крім стрілецької зброї, боєприпасів (далі - військове майно), здійснюється Центром обліку надлишкового та списаного військового майна Збройних Сил України (далі - Центр); підготовка нарядів на вилучення (передачу) військового майна проводиться Центром, а безпосередня видача таких нарядів здійснюється через Державний департамент (абзаци 1, 3 пункту 1.2. Інструкції № 323 в редакції Наказу № 16); для забезпечення збереження, утримання, обслуговування та виконання заходів з безпосередньої передачі надлишкове та списане військове майно обліковується у військових частинах та державних підприємствах, що належать до сфери управління Міністерства оборони України, окремо від іншого військового майна із заведенням окремих карток обліку (Ф. 43) та книги обліку (Ф. 27) (пункт 1.3. Інструкції № 323 в редакції Наказу № 16).

Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, в розумінні вищезгаданих нормативно-правових актів Міністерства оборони України, чинність яких поширювалася і на позивача під час його перебування у сфері управління Міністерства оборони України, оперативний облік надлишкового та списаного військового майна, в тому числі і ОВТ, що зберігається на спірній земельній ділянці позивача, який здійснюється Центром, не є бухгалтерським обліком в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Як вбачається з пункту 2 розпорядчої частини наказу Міністра оборони України від 24.12.2010 р. № 690 "Про затвердження Тимчасового керівництва з обліку військового майна у Збройних Силах України" до 01.07.2011 р., тобто на момент виникнення спірних правовідносин, у Збройних Силах України був чинний наказ Міністра оборони СРСР від 18 жовтня 1979 року № 260 "Руководство по учету вооружения, техники, имущества и других материальних средств в Вооруженних Силах СССР. Часть I - учет в подразделениях, воинских частях, на кораблях и в соединениях" (Керівництво № 260).

У відповідності до абз. 3 п. 14 Розділу "Порядок складання, оформлення і ведення облікових документів", п. 4 пояснення до Форми 20 Керівництва № 260 атестат є первинним обліковим документом для оформлення операцій, пов'язаних з рухом та зміною якісного (технічного) стану матеріальних засобів, і є підставою для записів облікових даних в книгах і карточках обліку; до атестату записуються матеріальні засоби, які рахуються за військовою частиною (з'єднанням).

У відповідності до наявних в матеріалах справи атестатів №№ 328/3/7/М/06-13, 328/3/7/М/07-32, 328/3/7/М/09-20, які видані в 2006 - 2007 роках на підставі Інструкції № 323 (графа 045 "Підстава (мета) операції"), відповідне озброєння, яке зберігається на спірній земельній ділянці, рахується за Державним підприємством "Балаклійський ремонтний завод" та за колишнім (до перетворення на підставі наказу Міністра оборони України від 23.10.2006 р. № 617) Казенним підприємством "Балаклійський ремонтний завод", з чим погодилися посадові особи позивача, які перебуваючи на посаді керівників позивача у відповідний період виписки цих атестатів, на останній сторінці кожного з цих атестатів засвідчили своїм підписом та печаткою те, що вони згодні з вказаними у цих атестатах кількістю та якістю матеріальних засобів.

1-им відповідачем до матеріалів справи надана довідка від 13.06.2014 р. № 573, в якій зазначено про те, що згідно абзацу першого підпункту 3.1.14. пункту 3.1. Тимчасового керівництва з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 24.12.2010 № 690, приймання військового майна здійснюється за вказівкою та нарядами відповідних служб забезпечення органів військового управління, а відповідні наряди на приймання від позивача зазначеного ОВТ до відокремленого відділу зберігання 1-го відповідача не надходили.

Як вже було зазначено, статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно визначено як державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, зазначене в атестатах №№ 328/3/7/М/06-13, 328/3/7/М/07-32, 328/3/7/М/09-20 (за 2006 - 2007 роки) вищезгадане майно (ОВТ, яке зберігається на спірній земельній ділянці) в розумінні ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" є військовим майном, повинно перебувати на бухгалтерському обліку позивача, оскільки воно отримане позивачем і рахується за позивачем з того часу, коли позивач перебував у підпорядкуванні Міністерства оборони України, а тому перебування даного озброєння на спірній земельній ділянці площею 1,749 га на даний час є правомірним, чим спростовуються та не знаходять свого підтвердження належними та допустимими доказами доводи позивача, засновані на ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", про самовільне зайняття першимим відповідачем земельної ділянки та порушення ним прав позивача на користування спірною земельною ділянкою.

В розумінні ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", яка визначає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, зміни в бухгалтерському обліку позивача щодо зняття з бухгалтерському обліку озброєння, що зберігається на спірній земельній ділянці, можуть бути здійснені тільки на підставі відповідних первинних документів та зафіксованих з їх допомогою господарських операцій.

Відповідно до наведених норм чинного законодавства та обставин справи, відповідачу зазначене військове майно не передано в оперативне управління, а отже він не має жодних повноважень щодо розпорядження ним , в тому чіслі і переміщувати його зі спірної земельної ділянки до того часу поки не будуть проведені відповідні господарські операції з прийому-передачі від позивача до відповідача.майна.

При цьому, як обґрунтовано зазначив господарський суд першої інстанції, зміна сфери підпорядкування позивача у грудні 2011 року з Міністерства оборони України на Укроборонпром у відповідності до вимог цієї норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не може бути підставою для зняття вказаного військового майна, що зберігається на спірній земельній ділянці, з бухгалтерського обліку позивача, як на це посилається позивач.

Як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, позивачем не надано до матеріалів справи жодних первинних облікових документів, які б підтверджували здійснення ним бухгалтерського обліку господарських операцій щодо даного майна, а тому довідка, надана представником позивача в судовому засіданні 13.08.2014р., про те, що майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці, на бухгалтерському обліку позивача не перебуває, не може бути прийнята судом до уваги з огляду на положення статті 34 ГПК України щодо допустимості доказів. Крім того, матеріали справи містять лист начальника Головного КЕУ Збройних Сил України від 15.04.14р. (а.с.34), де зазначено, що озброєння та військова техніка, яка розміщується на майданчику площею близько 1,749га перебуває на балансі ДП"БРЗ".

При цьому судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідно до вищезгаданих атестатів загальна кількість озброєння, яке зберігається на спірній земельній ділянці, становить 525 одиниць, і озброєна охорона цього військового майна забезпечується 1-им відповідачем у зв'язку з тим, що у позивача така можливість забезпечити озброєну охорону цього майна на даний час відсутня.

Здійснення 1-им відповідачем озброєної охорони цього військового майна, яке зберігається на спірній земельній ділянці, не передбачено чинним законодавством як підстава для його оприбуткування 1-им відповідачем та перебування цього військового майна на бухгалтерському обліку 1-го відповідача, а тому 1-ий відповідач не має жодних повноважень, зокрема права оперативного управління для розпорядження зазначеним ОВТ чи проводити будь-які дії з цим ОВТ, в тому числі переміщувати його зі спірної земельної ділянки до того часу, поки не будуть проведені відповідні господарські операції з прийому - передачі цього озброєння від позивача до 1-го відповідача за належним чином оформленими відповідними первинними обліковими документами.

Колегія суддів відхиляє доводи аепляційної скарги, що використання відповідачем спірної земельної ділянки, зокрема розміщення на цій ділянці його майна підтверджується актом обстеження спірної земельної ділянки від 15.01.2014 р., складеним посадовими особами Ізюмської міжрайонною фінансовою інспекцією та представниками позивача під час проведення ревізії фінансово-господарської діяльності позивача.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що Державна фінансова інспекція Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» не віднесена до органів що здійснюють контроль за використанням та охороною земель, а тому складений нею акт не є доказом використання відповідачем земельної ділянки.

Окрім цього, як було зазначено вище, відповідно до зазначених вище нормативно-правових актів, передання військового майна, що знаходиться на спірній земельній ділянці відповідачу в оперативне управління повинно підтверджуватись належним чином оформленими первинними обліковими документами документами, які як було зазначено, відсутні.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, під час перебування у сфері управління Міністерства оборони України позивач мав також найменування "Військова частина А 2028" та відповідно до рішення виконкому Балаклійської міської ради народних депутатів від 09.09.1998 р. № 426 отримав у постійне користування для службової діяльності земельну ділянку площею 47,599 га, що посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії І-ХР № 001646, виданим Балаклійською міською радою народних депутатів 03.12.1998 р. (Державний акт), в межах якої на ділянці площею 1,749 га перебуває на даний час вищезгадане озброєння.

Земельним кодексом України від 18.12.1990 р. № 561-ХІІ, введеним в дію постановою Верховної Ради України від 18.12.1990 р. № 562-ХІІ (в редакції, яка була чинною на момент видачі позивачу вищезгаданого Державного акту), було передбачено, що відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються, зокрема, на землі оборони (п.п. 3 ч. 1 ст. 2); у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність (ч. 1 ст. 4); землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ; порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством України (ст. 70).

На даний час Земельним кодексом України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ (ЗК України № 2768) передбачено що, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (п.п. "а" ч. 1 ст. 13); землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема, землі оборони (п.п. "ж" ч. 1 ст. 19); землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України; землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності; порядок використання земель оборони встановлюється законом (ч. 1, 2, 4 ст. 77).

Також поряд з цим згідно ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

У відповідності до Акту від 12.12.2011 р. зняття цих земельних ділянок з обліку Міністерства оборони України буде проведено відповідно до встановленого законодавством порядку.

Згідно п. 4 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 р. № 1282 (Порядок № 1282) передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням: Кабінету Міністрів України - щодо цілісних майнових комплексів; Міноборони - щодо: іншого окремого індивідуально визначеного майна; житлового фонду та інших об'єктів соціальної інфраструктури, які перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі цілісних майнових комплексів (пункт 4).

Відповідно до пунктів 19, 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 р. № 483 (Положення № 483) право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідними радами; передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Згідно п.п. "а" ч. 1 ст. 141, ч. 3 ст. 142 ЗК України № 2768 підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

За таких умов згідно підпункту "а" частини 1 статті 13 ЗК України № 2768 розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України, в тому числі щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача та передача земель місцевим органам влади, який реалізовує вказані повноваження через Міністерство оборони України.

В матеріалах справи відсутні докази зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку , визначеному статтею 20 Земельного кодексу України та на даний час Міністерство оборони України не надавало добровільної відмови від права користування спірною земельною ділянкою площею 1,749 га.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення даного позову в частині зобов'язання Військової частини А 1352 звільнити та привести до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, земельну ділянку площею 1,749 га, яка розташована в м. Балаклія, вул. Стадіонна, 1 на території Балаклійської міської ради Балаклійського району Харківської області.

Виходячи з викладеного та керуючись ст. 49, 99, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Балаклійський ремонтний завод" залишити без задоволення. .

Рішення господарського суду Харківської області від 13 серпня 2014 року у справі № 922/2019/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Постанову складено в повному обсязі 03.11.2014 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Пушай В.І.