Ухвала суду № 41199067, 14.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2014 р. Справа № 876/1858/14 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Матковської З. М., Гулида Р. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року у справі № 809/3837/13а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька торгова компанія" до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

5 грудня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Галицька торгова компанія" звернулося з адміністративним позовом до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області, яким просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000882200 від 25 листопада 2013 року.

Позов мотивує тим, що винесене податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм податкового законодавства, оскільки на підтвердження реального проведення господарської операції у позивача наявні всі первинні документи й документи первинного, та бухгалтерського обліку. Також зазначає, що дана операція спричинила реальні зміни майнового стану позивача, що підтверджує її реальність, що стосується ймовірних порушень допущених контрагентом позивача при взаємовідносинах з іншими постачальниками, за загальним правилом, їх наявність, не може мати безпосереднього впливу на права та обов'язки позивача. Тому, твердження відповідача, викладені в акті перевірки є помилковими, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області №0000882200 від 25 листопада 2013 року.

З таким рішенням суду не погодився відповідач. Подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що відсутні підтвердження реальності виконання договору купівлі-продажу цукру позивачем у ПП «Рехавот». Зокрема відсутні відомості про перевізника та про наявність у контрагента приміщення з якого міг би відвантажуватись цукор.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, явку свої представника не забезпечили, хоч і були належно повідомлені про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до статті 197 КАС України не перешкоджає проведенню засідання без їх участі в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.

Вивчивши матеріали справи судом апеляційної інстанції встановлено, що з 30 жовтня 2013 року по 5 листопада 2013 року відповідачем проведено виїзну документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій із ПП "Рехавот" за червень 2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 12 листопада 2013 року №1212/09-05-22/34535868, відповідно до якого в ході перевірки встановлено порушення позивачем підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 та пунктів 201.4, 201.6, 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено ПДВ за червень 2013 року на суму 22733 грн.

На основі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000882200 від 25 листопада 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 34100 грн, з яких 22733 грн за основним платежем та 11367 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до матеріалів справи 22 червня 2011 року між позивачем та ПП "Рехавот" укладено договір постачання № 22/06/11 Д.

Відповідно до договору Постачальник зобов'язується передати товар у власність Покупця, а останній прийняти та оплатити його на умовах, визначених договором. Кількість товару, що постачається і його асортимент вказується в накладних, які є невід'ємною частиною договору і складені на основі письмової заявки Покупця.

Зокрема ПП "Рехавот" в межах укладеного договору поставило позивачу 22 тонни цукру білого в мішках на загальну суму 136400 грн, (ПДВ - 22733,33 грн).

На підтвердження факту поставки продукції позивачем додано видаткову накладну № 06-0000016 від 21 червня 2013 року, заявку на замовлення товару від 17 червня 2013 року, рахунок-фактуру № 01-0000043 від 18 червня 2013 року, товарно-транспортну накладну № 408 від 21 червня 2013 року, прийомний акт № ГТ- 0001138 від 21 червня 2013 року, податкову накладну № 13 від 18 червня 2013 року, податкову накладну № 18 від 21 червня 2013 року, сертифікат відповідності UA1.038.Х013059-11, протокол випробувань зразків продукції № 2234 від 29 вересня 2010 року, журнал-ордер і Відомість по рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками за червень 2013 року, журнал-ордер і відомість по рахунку 281 товари на складі за 21 червня 2013 року, журнал проводок за 21 червня 2013 року на склад № 4, реєстр виданих та отриманих податкових накладних за 21 червня 2013 року, акт звірки за червень 2013 року від ПП "Рехавот", відомістю по відданим на реалізацію ТМЦ з 21 червня 2013 року до 15 липня 2013 року.

Факт оплати за вказану поставку підтверджується платіжними дорученнями №580 від 18 червня 2013 року та № 596 від 25 червня 2013 року на суму 68200 грн кожне.

Водночас, відповідно до акта перевірки висновки про безтоварність господарських операцій між позивачем та ПП "Рехавот" зроблено на основі документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "Рехавот" з питань дотримання вимог податкового законодавства по операціях щодо придбання товарів ТзОВ "Захід Маркет Груп" за червень 2013 року та використання придбаних товарів у власній господарській діяльності, зокрема акт від 24 вересня 2013 року №103/22-12/37504083 про результати.

Відповідно до цього акта перевірки податковий орган в ході перевірки дійшов висновку, що головною метою ПП "Рехавот" та ТзОВ "Захід Маркет Груп" є надання податкової вигоди третім особам, зокрема, несплату ПДВ та податку на прибуток за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність на цукровому ринку, встановлено, що підприємство провело документальне оформлення господарських операцій, які фактично не здійснювались та не мали реального товарного характеру.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Як передбачено пунктом 198.2 цієї статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Виходячи з вимог вказаного вище Закону, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

При цьому, згідно з частиною 2 цієї статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. При цьому, фактичні витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої господарської операції.

Частиною 2 статті 3 цього Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.4 глави 2 Положення "Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 5 червня 1995 року №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно із пунктами 2.15-2.16 глави 2 вказаного Положення, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документів обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна зв'язку показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним документам, встановленому порядку приймання, зберігання та витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, юридичним або фізичним особам.

Отже, первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, сформування податкового зобов'язання у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (або контрагентами контрагентів позивача), в тому числі - несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, про що вказано у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі-Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства в розумінні статті 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі-ЄСПЛ), які згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477, мають в Україні значення джерела права.

Зокрема, у рішенні у справі "Щокін проти України" ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії у випадку неправомірних дій іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, пункту 71 рішення у справі "Булвес проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні в справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема, у Шостій Директиві №77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі-Шоста Директива).

Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18 березня 2004 року №1629 визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви.

Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи "Булвес проти Болгарії", а саме: "Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати".

Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту недійсності попередньої або наступної операції у низці поставок, в яку входять ці операції, через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, то відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством.

Відображення суми податкових зобов'язань провадиться платником податку на підставі результатів господарської діяльності.

Відповідно до вимог ПК України, який регулює, зокрема, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, підставою, що позбавляє платника податків права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є не підтвердження його податковими накладними, або підтвердження податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 ПК України, проте, як в ході проведення перевірки, так і в ході судового розгляду справи, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження наявності таких обставин, так само як і не надано доказів на порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України.

Відтак суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції про безпідставність прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення та необхідність його скасування.

Керуючись статтями 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року у справі № 809/3837/13а - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Кузьмич С. М.

Судді Матковська З. М.

Гулид Р. М.