Постанова № 41198836, 29.10.2014, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2014 р.м. ХерсонСправа № 821/3835/14 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області до Державної фінансової інспекції в Херсонській області про скасування вимоги та за позовом Державної фінансової інспекції у Херсонській області до Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області про зобов'язання виконати пункти вимоги,

встановив:

Голопристанська районна державна адміністрація Херсонської області (далі-Голопристанська РДА) звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фінансової інспекції у Херсонській області (далі-ДФІ в Херсонській області), в якому просить скасувати вимоги від 12.08.2014 р. №21-08-14-14/4763.

Позов мотивований тим, що Державною фінансовою інспекцією в Херсонській області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності в Голопристанській РДА за період з 01.05.2009 р. по 30.04.2014 р., за результатами якої складено акт №08-17-32 від 18.07.2014 р. та на підставі якого на адресу останнього надійшла вимога про усунення порушень, виявлених ревізією №21-08-14-14/4763 від 12.08.2014 р. Вказану вимогу Голопристанська РДА вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Державна фінансова інспекція у Херсонській області також звернулась до суду з позовом до Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області про зобов'язання виконати пункти 2.1, 4.1, 4.2, 4.3 вимоги від 12.08.2014 р. №21-08-14-14/4763.

Позов мотивований тим, що Голопристанська РДА не вживає заходів щодо повного відшкодування порушень, вказаних у вимозі від 12.08.2014 р. №21-08-14-14/4763, яка була винесена на підставі акту ревізії №08-17-32 від 18.07.2014 р., що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 р. вказані позови об'єднані в одне провадження.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 р. позовну заяву Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області до Державної фінансової інспекції в Херсонській області про скасування вимоги залишено без розгляду у зв'язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи позивача.

Від представника ДФІ в Херсонській області надійшло клопотання про розгляд даної справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає можливим розглянути справу в частині позовних вимог ДФІ в Херсонській області до Голопристанської РДА про зобов'язання виконати пункти вимоги в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов до наступного.

Судом встановлено, що відповідно до п.1.4.1 Плану роботи ДФІ в Херсонській області на ІІ квартал 2014 р. проведено ревізію фінансово-господарської діяльності в Голопристанській РДА за період х 01.05.2009 р. по 30.04.2014 р.

За наслідками ревізії складено акт №08-17-32 від 18.07.2014 р. в якому зафіксовані наступні порушення:

вимог ст.ст.85, 87, 89 Бюджетного кодексу України, ст.41 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» ст.40 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік», ст.5 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», Голопристанською РДА за рахунок коштів районного бюджету (загальний фонд), передбачених за КТКВ 120201 «Періодичні видання» КЕКВ 2610 (1310) «Субсидії і поточні трансферти підприємствам (установам організаціям)» здійснювалась оплата за надані послуги по висвітленню діяльності Голопристанської райдержадміністрації на загальну суму 109998,29 грн., в тому числі: в 2009 році - 39998,29 грн., в 2010 році - 70000,0грн.

вимог ст.3, ст. 4, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» п.11 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою постановою КМУ від 04.10.1995 року № 786 за період з 01.10.2011 року по 30.04.2014 року, в рахунках на оплату спожитих послуг з теплопостачання, виставлених КП «Міськтеплокомуненерго» адміністрації, внаслідок завищення розміру опалювальної площі на 40,48 кв. м., завищено обсяги наданих послуг з теплопостачання на загальну суму 26352,35 грн., у тому числі ПДВ 4392,06 грн., які адміністрацією сплачено.

На підставі вказаного акту ревізії Голопристанській РДА виставлено вимогу про усунення порушень №21-08-14-14/4763 від 12.08..2014 р. пунктами 2.1, 4.1, 4.2, 4.3 якого вимагається усунути фінансове порушення наступним шляхом:

п.2.1 - зменшення асигнування за КТКВ 120201 "Періодичні видання" КЕКВ 2610 (1310) "Субсидії і поточні трансферти підприємствам (установам організаціям)" на суму 109998,29 грн.;

п.4.1 - відображення в обліку дебіторську заборгованість за КП "Міськтеплокомуненерго" в сумі 26352,35 грн.;

п. 4.2 - стягнення в судовому порядку з КП "Міськтеплокомуненерго" на користь Голопристанської РДА зайво сплачені кошти в сумі 26352,35 грн. в разі відмови КП "Міськтеплокомуненерго" в добровільному порядку повернути кошти або надати відповідний обсяг послуг;

п.4.3 - повернення до загального фонду державного бюджету після надходження коштів від КП "Міськтеплокомуненерго" зайво сплачені кошти в сумі 22507,57 грн.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі Закон №2939-XII) головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Пунктом 7 статті 10 Закону №2939-XII органам державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Водночас, статтею 15 Закону №2939-XII обумовлено, що лише законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання.

Таким чином, пропозиції щодо усунення наслідків порушення законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів викладені у вимозі, повинні відповідати передбаченим законом способам захисту порушених інтересів держави щодо збереження державних фінансових ресурсів та бути направлені на реальний захист цих інтересів.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (далі-Положення) Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", згідно з якими органам державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.

Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного суд дійшов висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Щодо вимог про зобов'язання відповідача виконати п.2 вимоги.

Цим пунктом відповідачу приписується шляхом зменшення на суму 109 998,29 грн. асигнувань за КТКВ 120201 «Періодичні видання» КЕКВ 2610 (1310) «Субсидії і поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)» усунути порушення ст.ст.85, 87, 89 Бюджетного кодексу України, ст.41 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік», ст.40 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік», ст.5 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації».

Саме порушення, на думку позивача, полягало у оплаті за рахунок загального фонду районного бюджету послуг на висвітлення діяльності районної державної адміністрації за 2009, 2010 р.р., в той час як кошти на оплату цих послуг повинні були плануватись і виділятись за рахунок державного бюджету, що також кваліфіковано ним як бюджетне правопорушення - нецільове використання бюджетних коштів.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.

Частиною 3 статті 23 Бюджетного кодексу України обумовлено: якщо в процесі виконання бюджету зміна обставин вимагає менших бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів, Міністерство фінансів України (місцевий фінансовий орган) готує пропозиції про зменшення відповідного бюджетного призначення Державного бюджету України (місцевого бюджету). Кабінет Міністрів України (Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація, виконавчий орган відповідної місцевої ради) у двотижневий строк подає до Верховної Ради України (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради) у встановленому порядку пропозиції про зменшення відповідних бюджетних призначень Державного бюджету України (місцевого бюджету).

Статтею 117 Бюджетного кодексу України визначено вичерпний перелік заходів впливу до учасників бюджетних процесів за порушення бюджетного законодавства; правовідносини щодо застосування такого заходу впливу як зменшення бюджетних асигнувань вичерпно урегульовані затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2011р. №255 «Порядком зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів».

Враховуючи наведене, для зменшення бюджетних асигнувань повинен бути наявний належний та передбачений законодавством привід; в даному випадку ним є, на думку позивача, факт порушення відповідачем вимог бюджетного законодавства у вигляді нецільового використання бюджетних коштів.

Однак суд не погоджується із висновком позивача про вчинення відповідачем бюджетного правопорушення, оскільки він ґрунтується на твердженні ревізорів щодо оплати Голопристанською РДА послуг з висвітлення її діяльності за рахунок коштів районного (місцевого) бюджету в загальній сумі 109 998,29 грн., проте жодного доказу, який би підтверджував факт перерахунку цих коштів саме як оплату за надані послуги, до суду позивачем не надано.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Голопристанської районної ради від 28.02.2008р. №207 затверджено Районну програму щодо фінансової підтримки районної газети «Голопристанський вісник» та забезпечення відкритості у діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на 2008 рік.

Пунктами 5, 6 цієї Програми покладено на фінансове управління Голопристанської РДА обов'язок забезпечити фінансування витрат у розмірі 108 000,00 грн. на фінансову підтримку районної газети «Голопристанський вісник», а також зобов'язано Редакцію районної газети «Голопристанський вісник» забезпечити виділення не менше 25% кв.см. газетної площі для публікації матеріалів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (12,5% кв.см. - районна державна адміністрація, 12,5% - районна рада).

Рішенням Голопристанської районної ради від 26.03.2009р. №342 продовжено на 2009 рік та наступні роки термін дії затвердженої рішенням цієї ж ради від 28.02.2008р. №207 Районної програми щодо фінансової підтримки районної газети «Голопристанський вісник» та забезпечення відкритості у діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на 2008 рік, а також затверджено Заходи з її виконання.

Пунктами 5, 10 згаданих Заходів передбачено обов'язок Редакції районної газети «Голопристанський вісник» забезпечити виділення не менше 25% кв.см. газетної площі для публікації матеріалів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (12,5% кв.см. - районна державна адміністрація, 12,5% - районна рада) та зобов'язано фінансове управління Голопристанської РДА передбачити видатки на фінансування заходів Програми за рахунок залишків районного бюджету, що складають на початок року та за рахунок перевиконання районного бюджету за підсумками першого півріччя та інших звітних періодів.

Як стверджує відповідач, кошти в сумі 109 998,29 грн. перераховувались Редакції районної газети «Голопристанський вісник» на виконання вказаних вище рішень Голопристанської районної ради від 28.02.2008р. №207 та від 26.03.2009р. №342 за рахунок вільних залишків бюджетних коштів, а не як плату за надані послуги з висвітлення діяльності Голопристанської РДА.

Вказаних доводів відповідача ДФІ в Херсонській області належними та допустимими доказами не спростувала.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 85 Бюджетного кодексу України, Держава може передати Раді міністрів Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків лише за умови відповідної передачі фінансових ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад, сільські голови (якщо відповідні виконавчі органи не створені згідно із законом) зобов'язані забезпечити здійснення видатків, визначених пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу, з відповідних місцевих бюджетів з додержанням розподілу цих видатків між бюджетами, визначеного статтями 88 - 91 цього Кодексу та законом про Державний бюджет України. Забороняється планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів цим Кодексом, а також здійснювати впродовж бюджетного періоду видатки на утримання бюджетних установ одночасно з різних бюджетів, крім випадків, коли такі видатки здійснюються за рішенням відповідної місцевої ради за рахунок вільного залишку бюджетних коштів або перевиконання дохідної частини загального фонду місцевого бюджету за умови відсутності заборгованості такого бюджету за захищеними статтями видатків протягом року на будь-яку дату або за рішенням Кабінету Міністрів України.

Зі змісту цієї правової норми видно, що із загального правила про заборону планування та здійснення видатків, не віднесених до місцевих бюджетів цим Кодексом, а також здійснення впродовж бюджетного періоду видатків на утримання бюджетних установ одночасно з різних бюджетів - зроблено виняток та відповідні видатки дозволено здійснювати за рішенням відповідної місцевої ради за рахунок вільного залишку бюджетних коштів або перевиконання дохідної частини загального фонду місцевого бюджету за умови відсутності заборгованості такого бюджету за захищеними статтями видатків протягом року на будь-яку дату або за рішенням Кабінету Міністрів України.

Враховуючи викладене, суд вважає помилковим висновок позивача про вчинення відповідачем порушення вимог бюджетного законодавства при фінансуванні у відповідності із рішеннями органу місцевого самоврядування районної газети «Голопристанський вісник» за рахунок коштів районного бюджету.

Тому п.2 вимоги від 12.08.2014р. №21-08-14-14/4763 не підлягає виконанню відповідачем, оскільки відсутнє порушення, яке слід було б усунути.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача виконати п.4 вимоги ДФІ в Херсонській області від 12.08.2014р. №21-08-14-14/4763 суд зазначає наступне.

Цим пунктом відповідача зобов'язано усунути порушення вимог ст.ст. 4, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 11 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. №786 (далі - Методика) у вигляді оплати завищеної вартості та обсягу наданих комунальних послуг на загальну суму 26 352,35 грн. у період з 01.10.2011р. по 30.04.2014р.

Безпосередньо порушення, за висновками ревізії, полягало у тому, що у виставлених Комунальним підприємством «Міськтеплокомуненерго» в рахунках на оплату спожитих послуг з теплопостачання внаслідок завищення на 40.48 кв.м. розміру опалювальної площі приміщень, якими користується відповідач відповідно завищено обсяги наданих послуг на вказану вище суму.

Позивач вважає таке порушенням пункту 11 Методики, якою передбачено, що витрати на утримання нерухомого майна, зданого в оренду одночасно кільком підприємствам, організаціям, і прибудинкової території, розподіляються між ними залежно від наявності, кількості, потужності, часу роботи електроприладів, систем тепло- і водопостачання, каналізації за спеціальними рахунками, а в неподільній частині - пропорційно розміру займаної підприємствами, організаціями загальної площі.

Усунути порушення позивач пропонує у такий спосіб:

відобразити в обліку дебіторську заборгованість за Комунальним підприємством «Міськтеплокомуненерго» в сумі 26 352,35 грн.;

у разі відмови Комунального підприємства «Міськтеплокомуненерго» в добровільному порядку повернути кошти або надати відповідний обсяг послуг - стягнути в судовому порядку зайво сплачені кошти в сумі 26 352,35 грн.;

після надходження коштів від Комунального підприємства «Міськтеплокомуненерго» повернути до загального фонду державного бюджету зайво сплачені кошти за період з 01.10.2011р. по 01.01.2014р. в сумі 22 507,57 грн.

Як встановлено судом, Голопристанська РДА на підставі укладених із Голопристанською районною радою договорами строкового безоплатного користування майном від 01.10.2003р. та від 09.08.2011р. з метою розміщення відділів, структурних підрозділів та служб районної державної адміністрації користується службовими приміщеннями адміністративної будівлі та гаражними боксами майнового комплексу районної ради, які розташовані за адресою: Херсонська область, м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, 41.

Згідно з умовами цих договорів, площа приміщень, займана районною радою становить 263,8 кв.м., площа приміщень, займаних райдержадміністрацією становить 262,3 кв.м., площа приміщень загального користування - 199,6 кв.м.; Голопристанська РДА при експлуатації приміщень зобов'язується здійснювати самостійно розрахунки за очистку стоків та вивіз сміття, водопостачання, водовідведення та теплопостачання адміністративної будівлі відповідно до займаної площі як співспоживач на підставі окремих поданих рахунків.

Невід'ємними частинами договору є Додатки до нього №№ 1, 2, 3, якими визначені площі користування райдержадміністрацією та районною радою та експлікації приміщень і території майнового комплексу.

За змістом загаданого Додатку №1, площі приміщень, що використовуються Голопристанською РДА становлять: 262,3 кв.м. службових приміщень та 140,3 кв.м. площі загального користування.

На підставі вказаного договору відповідачем укладено із Комунальним підприємством «Міськтеплокомуненерго» договір на постачання теплової енергії від 01.11.2011р., в якому визначено розмір опалювальної площі відповідно до умов договору строкового безоплатного користування майном від 09.08.2011р.

Позивач вважає, що відповідач разом із своїми контрагентами при укладенні усіх цих договорів повинні були керуватись положеннями Методики розрахунку орендної плати за державне майно та визначити розмір опалювальної площі приміщень загального користування Голопристанської РДА пропорційно розміру займаної нею площі службових приміщень.

Неврахування положень Методики, на думку позивача, призвело до завищення розміру опалювальної площі приміщень, якими користується відповідач на 40,48 кв.м. та, відповідно, до завищення обсягу наданих комунальних послуг і їх вартості на загальну суму 26 352,35 грн.

Правовідносини у сфері оренди державного та комунального майна регулюються, зокрема, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» та Методикою розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. №786.

За змістом цих нормативних актів оренда - це засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» та іншими нормативно-правовими актами.

Розмір орендної плати встановлюється договором оренди між орендодавцем та орендарем. Якщо майно орендується бюджетними організаціями, орендна плата вноситься за рахунок коштів, передбачених кошторисами на їх утримання.

У даному випадку відповідач не є орендарем комунального майна, оскільки використовується ним на підставі укладеного із власником договору строкового безоплатного користування майном.

Тобто між сторонами фактично склались не відносини щодо оренди комунального майна, а відносини безоплатного користування майном, які регулюються ст.ст. 827, 829 Цивільного кодексу України.

У зв'язку з цим суд вважає помилковим застосування позивачем до спірних правовідносин положень Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. №786.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди (правочини), передбачені законом. При цьому згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч. 2 ст. 827 Цивільного кодексу України користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

Відповідно до ст. 833 Цивільного кодексу України користувач несе звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої йому в користування.

Користувач зобов'язаний: користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі; користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором; повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Як установлено судом, саме договорами строкового безоплатного користування майном визначені конкретні площі приміщень, які використовуються відповідачем - 262,3 кв.м. службових приміщень та 140,3 кв.м. площі загального користування.

У відповідності із цими договорами відповідачем укладено із Комунальним підприємством «Міськтеплокомуненерго» договір на постачання теплової енергії, в якому визначено його ціну, виходячи в тому числі з розміру опалювальної площі згідно з умовами договору строкового безоплатного користування майном від 09.08.2011р.

Перелічені договори є чинними, в судовому чи іншому порядку недійсними не визнавались, їх умови виконані в повному обсязі.

Також слід зазначити, що позивачем не ставиться під сумнів правомірність укладення між відповідачем та Комунальним підприємством «Міськтеплокомуненерго» договорів на постачання теплової енергії, а також укладеного із Голопристанською районною радою договору строкового безоплатного користування майном.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст.ст. 627, 632 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 180, 189, 190 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

В той же час, відповідно до ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до п.п. 4, 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999р. №237, дебіторська заборгованість - це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату; дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума.

Тобто, для відображення в обліку підприємства дебіторської заборгованості мають бути належні підстави.

Як вже зазначалось, оплата відповідачем послуг з теплопостачання відбувалась відповідно із умовами договору від 01.11.2011р., при цьому між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов - в тому числі і щодо його ціни.

Відповідно умови цього договору визначені сторонами на підставі умов договору строкового безоплатного користування майном від 09.08.2011р.

Сторони - Голопристанська РДА та Комунальне підприємство «Міськтеплокомуненерго» - у повному обсязі виконали свої зобов'язання за договором. Заборгованість Комунального підприємства «Міськтеплокомуненерго» перед відповідачем за господарськими зобов'язаннями, яка б мала будь-яку правову підставу наразі відсутня.

Вказані договори є чинними, в судовому чи іншому порядку не оскаржувались.

За таких обставин, котрі були встановлені і в ході ревізії, позивач при формуванні п.4 вимоги, на думку суду, повинен був зазначити підстави для відображення нарахованих ним сум коштів саме як дебіторської заборгованості.

Оскільки позивачем таких підстав не вказано, то п.4 вимоги в цій частині неможливо виконати.

Наведені обставини також унеможливлюють виконання п.4 вимоги і в частині стягнення в судовому порядку коштів в сумі 26 352,35 грн.

Зокрема, позивачем не вказані правові та фактичні підстави для звернення з відповідним позовом: чи буде це стягненням заборгованості, суми збитків або стягнення шкоди.

З огляду на недоведеність факту невиконання контрагентом господарських зобов'язань перед відповідачем відсутні підстави для стягнення останнім з нього коштів.

Крім того, звернення в судовому порядку до контрагента за стягненням визначених ревізорами сум коштів за даних обставин фактично буде означати зміну істотних договору відповідачем в односторонньому порядку всупереч приписів ст.ст.627, 632 Цивільного кодексу України та ст.ст.180, 188-190 Господарського кодексу України.

Таким чином суд вважає, що позивачем обрано неправильний спосіб усунення порушень законодавства, який він вимагає від відповідача виконати.

Оскільки згідно із ч.2 ст. 15 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» лише законні вимоги службових осіб державної фінансової інспекції є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються, то з огляду на встановлені судом обставини, пред'явлену відповідачу вимогу не можна вважати такою, що в повній мірі відповідає критеріям законності, встановленим ст. 19 Конституції України та ст. 2 КАС України, оскільки фактично відсутнє порушення, яке відповідачу слід би було усунути.

Крім того, суд враховує, що позивач просить виконати вимогу ДФІ в Херсонській області, яка, в тому числі, сформульована фактично як покладення на відповідача обов'язку провести претензійно-позовну роботу, тобто вчинити певні дії у власному інтересі шляхом звернення до суду із позовом про стягнення з третьої особи коштів.

Слід зазначити, що відповідно до статті 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, тобто, особа має право здійснювати своє майнове право лише частково чи не використовувати взагалі.

Обмеження цього права чи, як в даному випадку, втручання органу державної влади у вільне здійснення особою належних їй цивільних прав є неприпустимим і протиправним.

Оскільки вказаний спосіб усунення порушення суперечить вимогам наведених правових актів, то у суду відсутні правові підстави для покладення на відповідача обов'язку виконати п.4 вимоги у цій частині.

Відповідно до ч.ч. 1,2,4 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд вважає, що позивачем як суб'єктом владних повноважень не підтверджено належними і допустимими доказами своїх доказів про вчинення відповідачем порушень та наявності у нього обов'язку їх усунути, в тому числі і у той спосіб. На якому наполягає позивач.

Крім того, в ході розгляду даної справи встановлені обставини невідповідності п.п. 3, 4 вимоги ДФІ в Херсонській області від 12.08.2014р. №21-08-14-14/4763 критеріям законності і обґрунтованості, а тому вони не підлягають виконанню відповідачем.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги ДФІ в Херсонській області необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд, -

постановив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Пекний А.С.

кат. 9.5